Маленький принц
Шрифт:
– Якщо ти любиш квітку, яка існує єдина на світі і лише на одній з мільйонів і мільйонів зірок, цього досить: милуєшся на зорі і чуєшся щасливий. Кажеш собі: «Десь там і моя квітка…» Але коли баранець її з'їсть, це все одно, мовби всі зорі раптово згасли! I це, по-твоєму, байдуже!
Він більше не міг нічого сказати. Він раптом заридав. Споночіло. Я відклав інструмент. Смішно було думати про молоток, про шуруп, про спрагу й смерть. На цій зірці, на планеті - на моїй планеті Земля - плакав маленький принц, і його треба було втішити! Я взяв його на руки і почав люляти. Я казав йому:
– Квітці, яку ти любиш, не загрожує ніяка небезпека…
Я вже й не тямив, що кажу. Я здавався собі страшенно незграбним. Не знав, як підійти до нього, як прихилити його до себе… Вона така загадкова, ота країна сліз.
VIII
Незабаром я навчився краще розпізнавати ту квітку. На планеті маленького принца завше росли звичайні прості квіти - вони мали нерясно пелюсток, місця займали мало й нікого не турбували. Вони розпускалися вранці в траві, а надвечір никли. А та квітка проклюнулась із насінини, занесеної невідомо звідки, і маленький принц викохував той пагінчик, такий неподібний до інших билинок. А що, як це якась одміна баобаба? Та кущик незабаром перестав рости, і на ньому виліз пуп'янок. Маленький принц ізроду не бачив ще таких буйних пуп'янків і відчував, що от-от станеться якесь диво. Одначе квітка, схована в своїй зеленій світличці, ще не була готова, вона все чепурилася. Старанно добирала барви. Вона виряджалася поволі, приміряючи одну по одній пелюстки. Вона не хотіла виходити скуйовджена, як самосійний мак. Вона хотіла показатись у всій своїй пишноті. Авжеж, вона була така чепурушка! Таємниче вбирання тривало багато днів. Аж от якось уранці, тільки встало сонце, квітка розпустилась.
Як дбайливо вона готувалася, стільки поралася, а нині, позіхаючи, сказала:
– Ох! Я ледве прокинулась!.. Даруйте мені… Я ще зовсім не зачесана…
Маленький принц не тямився од захвату:
– Яка ви гарна!
– Правда?
– тихо озвалася квітка.
– I народилась я разом із сонцем…
Маленький принц, звісно, здогадався, що красуня не надто скромна, зате вона була така прегарна!
– Здається, пора снідати, - додала вона по хвилі.
– Прошу, потурбуйтесь про мене…
Збентежений маленький принц розшукав поливальницю й полив квітку.
Скоро з'ясувалося, що красуня гордовита й вередлива, і маленький принц попомучився з нею. Якось, мовлячи про свої чотири колючки, вона заявила йому:
– Хай приходять хоч тигри пазуристі - не страшно!
– На моїй планеті тигри не водяться, - відказав маленький принц, - а потім тигри не їдять трави.
– Я не трава, - стиха кинула квітка.
– О, пробачте…
– Тигрів я не боюся, зате терпіти не можу протягів. У вас немає ширми?
«Не може терпіти протягів… для рослини кепсько, - подумав маленький принц.
– З цією квіткою морока та й годі…»
– Увечері накрийте мене ковпаком. У вас тут надто холодно. Дуже незатишна планета. Там, звідки я прибула…
I затнулася. Її занесло сюди ще зернинкою. Вона нічого не могла знати про інші світи. Навіщо брехати, коли тобі так легко завдати брехню! Красуня знітилася і кахикнула раз-другий - хай маленький принц відчує свою провину.
– То де ж та ширма?
– Я збирався саме по неї піти, але ж ви говорили до мене!
Тоді вона закахикала дужче - вирішила покарати його гризотами сумління.
Отож
– Не треба було слухати її, - довірливо мовив він мені якось.
– Ніколи не треба слухати квітів. Треба просто милуватися ними і дихати їхніми пахощами. Моя квітка напахтила всю мою планету, а я не умів нею тішитися. Оті балачки про тигрячі пазурі… вони б мали зворушити мене, а я розгнівався…
А ще він признавався:
– Тоді я ще нічого не розумів! Треба було зважати не на слова, а на діла. Вона впоювала мене своїм ароматом, ряхтіла, як сонце. То чом би я мав від неї тікати? Адже за тими її нелукавими хитрощами я мав би вгадати ніжність. Квіти-бо такі свавільні! Але я був занадто молодий, щоб уміти любити.
IX
Мені здається, що він утік з мандрівними птахами. Вранці того дня ретельно попорав свою планету. Дбайливо прочистив діючі вулкани. Два вулкани в нього діяли. На них було дуже зручно розігрівати сніданок. А ще він мав один погаслий вулкан. Але, сказав він собі, мало що може статися! Отож він прочистив і згаслий вулкан. Добре прочищені вулкани горять тихо й рівно, без виверження. Виверження вулкана - все одно що пожежа в комині, як там загориться сажа. Земляни, звісно, вулканів не прочистять: для цього ми замалі. Тим-то вони й завдають нам стільки лиха.
Зажурений маленький принц вирвав також останні пагінці баобабів. Він гадав, що ніколи більше не вернеться. Але того ранку звична праця здавалася йому такою любою. А коли востаннє полив квітку й лагодився накрити її ковпаком, йому навіть збиралося на плач.
– Прощавайте, - мовив він квітці.
Красуня не відповіла.
– Прощавайте, - сказав він ще раз.
Вона кахикнула. Не від застуди.
– Я була нерозумна, - озвалася нарешті квітка.
– Даруй мені. I спробуй бути щасливим.
I ні слова докору. Маленький принц був вражений. Стояв, збентежений і знічений, з скляним ковпаком у руці. Не розумів, звідки ця погідна ніжність.
– Авжеж, я люблю тебе, - почув він.
– Моя вина, що ти цього не знав. Але це пусте. Ти був такий самий дурненький, як і я. Спробуй знайти свою долю… Облиш цей ковпак, він уже мені не потрібний.
– А вітер…
– Не так я вже й застуджена… Нічна прохолода піде мені на користь. Я ж квітка.
– А звірята…
– Слід перетерпіти, коли заведеться дві-три гусениці: я ж хочу познайомитися з метеликами. Здається, вони прегарні. Та й хто ж мене провідуватиме? Ти-бо будеш далеко. А великих звірів я не боюся. Я теж пазуриста.
I простодушно показала свої чотири шпичаки. Потім додала:
– Та не барися, це мене дратує. Намислив іти, то йди.
Бо не хотіла, аби маленький принц бачив, як вона плаче. То була дуже гонориста квітка…
X
Найближче до планети маленького принца були астероїди 325, 326, 327, 328, 329 і 330. Спершу він вирушив туди: треба ж знайти якесь діло та й чогось навчитися.
На першім астероїді жив король. Убраний у шарлат і горностай, він сидів на престолі - дуже простому, а все ж величному.