Нетопир
Шрифт:
Ластовинчате обличчя прояснилося, і він відчув, як швидко і радісно забилося серце.
— Тільки що прийшов друг Ендрю, — сказала вона, підійшовши до Харрі. — Він відвідав його в лікарні і переказує від нього привіт. До речі, запитував тебе. Гадаю, він поки за своїм столиком. Так, він там.
Харрі поглянув туди, куди вона показала, і відразу ж упізнав вродливого чорношкірого хлопця. Це був Тувумба, боксер. Харрі підійшов до нього.
— Не заважатиму? — Відповіддю була широка посмішка.
— Ні в якому разі. Сідай. Адже я прийшов побачитися із давнім знайомим.
Харрі сів.
І Робін Тувумба на прізвисько
— Сьогодні розмовляв з людиною-вороном. Не знав, що ваші племена так називаються. А ти з якого?
Тувумба здивовано поглянув на нього:
— Я тебе не розумію, Харрі. Я з Квінсленда.
Харрі зрозумів, наскільки безглуздо прозвучало його питання.
— Вибач, я щось не те запитав. Очевидно, сьогодні я швидше говорю, ніж думаю. Я не хотів… адже я дуже погано знаю вашу культуру. Думав, може, ви всі належите до якихось конкретних племен… чи щось подібне.
Тувумба поплескав Харрі по плечу.
— Розслабся, Харрі. Посмішив мене, і досить, — сказав Тувумба. — Чого ще від тебе чекати? У тобі ж самі забобони.
— Забобони? — У Харрі почало прокидатися роздратування. — Хіба я сказав щось…
— Річ не в тім, що ти сказав, — відповів Тувумба. — Річ у тім, чого ти підсвідомо чекаєш' від мене. Тобі здається, що ти бовкнув щось не те, і ти вже думаєш, що я ображуся, як дитина. Ти навіть не можеш собі уявити, що мені вистачить розуму зробити поправку на те, що ти іноземець. Тебе ж не ображає, що японські туристи нічого не знають про Норвегію? Про те, що вашого короля звуть Гаральд? — Тувумба підморгнув. — І це стосується не лише тебе, Харрі. Білі австралійці самі панічно бояться бовкнути щось не те. Ось парадокс — спочатку вони відібрали в нашого народу гордість, а тепер боятися її образити.
Він зітхнув і повернув до Харрі свої величезні, як дві камбали, білі долоні.
Низький і приємний голос Тувумби звучав на якійсь особливій хвилі, і йому не доводилося перекрикувати шум навколо.
— Розкажи мені краще про Норвегію, Харрі. Я читав, що там дуже красиво. І холодно.
Харрі почав розповідати. Про гори й фіорди. І про людей, що живуть між ними. Про унії та пригноблення, про Ібсена, Нансена і Ґріґа. Про північну країну, що проводить начебто далекоглядну і розумну політику, а насправді все більше нагадує бананову республіку. Країну, в якої знайшовся ліс і вихід до моря, коли британцям і голландцям виявилася потрібна деревина, знайшлися порожисті річки, коли дізналися про ціну електроенергії, і де врешті-решт відкрили нафту прямо у себе під носом.
— Ми ніколи не випускали ні машин типу «вольво», ані пива типу «Туборґ», — говорив Харрі. — Ми просто не замислюючись розпродавали свою природу. Ні додати ні відняти народ із золотим волоссям на дупі, — Харрі навіть не намагався підібрати відповідної англійської ідіоми.
Потім він розповів про Ондалснес, містечко в Ромсдалі, оточене високими горами, де було так гарно, що його мати часто говорила, ніби саме звідси почалося сотворіння світу. Бог так довго прикрашав Ромсдал, що решту світу довелося закінчувати під гарячу руку, щоб устигнути до неділі.
Про те, як одного раннього ранку в липні вони з батьком рибалили у фіорді, і про те, як він лежав на піску і вдихав запах моря, а над ним кричали
— Мій батько з Лешаскуґа. Це маленьке селище в долині. З мамою вони познайомилися на сільських танцях в Ондалснесі. Вони часто говорили, що коли вийдуть на пенсію, поїдуть назад у Ромсдал.
Тувумба кивав і цмулив пиво. Харрі замовив ще одну склянку грейпфрутового соку. Але пити його вже не хотілося.
— Хотів би я розповісти тобі, звідки я родом, Харрі, але у таких, як я, немає чіткої прив'язки до місця або племені. Я виріс у халупці біля шосе неподалік від Брісбена. Ніхто не знає, з якого племені мій батько. Та його й запитати ніхто не встиг. А матері було все одно, з якого він племені, їй головне — наскребти грошей на питво. Вважається, що я муррі.
— А Ендрю?
— А він тобі не говорив?
— Що саме?
Тувумба знову розвернув руки долонями до себе. Між його очима пролягла глибока зморшка.
— Ендрю Кенсинґтон — людина без роду й племені. Ще гірша, ніж я.
Харрі не став розвивати цю тему, але після чергової порції пива Тувумба повернувся до неї сам.
— Може, Ендрю має розповідати про це сам, адже в нього було зовсім інше дитинство. Річ у тім, що він з тих аборигенів, які не знали родини.
— Тобто як?
— Довга історія. Почалося з того, що в декого совість була нечиста. З початку століття власті, що проводили певну політику стосовно аборигенів, відчували докори сумління за всі переслідування, яких зазнавав наш народ. Але добрі наміри не завжди ведуть у рай. Щоб управляти народом, треба його розуміти.
— А аборигенів не розуміють?
— Політика постійно змінювалася. Я, наприклад, з тих, кого силою загнали в міста. Після Другої світової війни власті вирішили, що політику треба міняти: не ізолювати корінних жителів, а постаратися їх асимілювати. І тому вони намагалися впливати на те, де ми живемо і навіть з ким одружуємося. Багатьох загнали в міста, щоб вони залучалися до європейської міської культури. В результаті сталася катастрофа. Аборигени вийшли на перше місце в статистиці за такими показниками, як алкоголізм, безробіття, розлучення, проституція, злочинність, насильство і наркоманія. You name it. [54] Ми перетворилися на невдах в австралійському суспільстві.
54
Все що завгодно (англ.).
— А Ендрю?
— Ендрю народився до війни. В ті роки власті намагалися «оберігати» нас, як якихось вимираючих тварин. Тому нас, наприклад, обмежували в правах на володіння землею або здобуття роботи. Але найбільша дикість полягала в тому, що власті могли забирати в матерів їхніх дітей, якщо існувала підозра, що батько — не абориген. Нехай у мене не найприємніші спогади про батьків, але в Ендрю нема й таких. Він своїх батьків ніколи не бачив. Немовлям його забрали і відвезли до притулку. Все, що йому відомо про матір, — те, що незабаром її знайшли мертвою на автобусній зупинці в Бенкстауні, за п’ять миль на північ від притулку. Ніхто не знав, ані як вона туди потрапила, ані від чого померла. Ім’я білого батька Ендрю йому не говорили, та він і сам не цікавився.