Інферно

Браун Ден

— Так.

— Можливо, я помиляюся, — сказав професор, — але різниця в кольорі є надто різкою, щоби це можна було пояснити нерівномірним старінням, до того ж, фактура зворотного боку маски має зуби.

— Зуби?

Ленґдон продемонстрував їй, що поверхня на звороті була значно цупкішою, аніж на лицевому боці... і значно шорсткішою, як наждак. — У мистецьких колах таку шорстку фактуру називають «зуби», і художники воліють писати на поверхні із зубами, бо до неї краще пристає фарба.

— Щось я не кумекаю, куди ти хилиш.

Ленґдон

усміхнувся.

— Ти знаєш, що таке гесо?

— Аякже, знаю. Художники користуються ним для ґрунтування полотен і... — Сієнна різко замовкла, вочевидь, здогадавшись, що мав на увазі Ленґдон.

— От-от, саме так, — сказав він. — Вони використовують гесо, щоби створити чисту й білу нерівну поверхню, а інколи — для того, щоби замалювати непотрібні зображення, якщо хочуть використати полотно наново.

Обличчя Сієнни світилося ентузіазмом.

— Отже, ти гадаєш, що Цобріст покрив зворотний бік маски оцим гесо?

— Тільки так можна пояснити наявність «зубів» і різку розбіжність у кольорах. Це може також пояснити, чому він хотів, щоби ми стерли ці сім Р.

Остання фраза Ленґдона остаточно спантеличила Сієнну.

— А ти понюхай, — сказав він, піднімаючи маску до її об- личчя так, як піднімає облатку священик.

Сієнна скривилася.

— А гесо що, має запах мокрої псини?

— Не всяке гесо. Звичайне гесо пахне крейдою. А мокрою нсиною пахне акрилове гесо.

— І що це означає?

— Це означає, що акрилове гесо розчинне у воді.

Сієнна схилила голову набік, і Ленґдону здалося, наче він

чує, як у її голові завертілися коліщатка. Вона повільно перевела погляд на маску, потім раптом знову на Ленґдона, і її очі розширилися.

— Ти гадаєш, що під цим гесо щось сховане?

— Так, і це багато чого пояснило б.

Сієнна негайно взялася за краї восьмикутної дерев’яної ляди й частково відсунула її так, що збоку в отворі показалася вода. Вмочивши чистий рушник у купільну воду, вона простягнула його Ленґдону.

— Це маєш зробити ти.

Ленґдон поклав маску долілиць на ліву долоню й узяв мо- крий рушник. Струснувши надлишок води, він торкався вологою тканиною внутрішнього боку Дантового чола, зволожуючи ділянку із сімома каліграфічними літерами Р.Після кількох дотиків професор знову занурив рушник у воду й продовжив. Чорне чорнило розпливалося.

— Гесо розчиняється, — збуджено сказав він. — А разом i:t ним зникає й чорнило.

Повторивши цей процес тричі, Ленґдон заговорив побожним та урочистим речитативом, який відлунив від стін баптистерію.

— Через хрещення Господь наш Ісус Христос звільнив те- <>с від гріха й покликав до нового життя за допомогою води й Святого Духа.

Сієнна витріщилася на Ленґдона так, наче той з’їхав із глузду.

Ленґдон знизав плечима.

— Ця цитата видалася мені доречною.

Жінка

підкотила під лоба очі й повернулася до маски.

Ленґдон далі зволожував її поверхню, і під гесо показався шар початкового гіпсу, жовтий колір якого, на думку професора, був більш доречним для старовинного експоната. Коли зникла остання літера Р,він витер поверхню чистим лляним рушником і підняв маску так, щоби Сієнна оцінила результат його роботи.

Сієнна голосно зойкнула.

Точнісінько як і розраховував Ленґдон, під шаром гесо справді було сховано дещо: іще один шар каліграфічних літер. їх виявилося дев’ять, і були вони написані просто на блідо-жовтій поверхні оригінального шару гіпсу.

Одначе цього разу літери утворювали слово.

розділ58

Одержимий? — здивувалася Сієнна. — Щось я не розумію.

«Я також не дуже розумію», — подумав Ленґдон, придивившись до тексту, що матеріалізувався з-під літер Р, — то було одне слово, написане на звороті Дантового чола.

Одержимий

— Це як «одержимий дияволом», еге ж? — спитала Сієнна.

Можливо.Ленґдон поглянув угору на мозаїчного сатану, що поглинав душі нещасних, які так і не змогли очиститися від гріха. «Данте... — одержимий»? Це звучало зовсім безглуздо.

— Там має бути більше, — висловила Сієнна свою здогадку і, взявши в Ленґдона маску, пильно придивилася до мої. Через кілька секунд ствердно закивала.

— Так, лишень поглянь на кінці цього слова — там має бути більше тексту з кожного боку.

Ленґдон знову поглянув на слово — і помітив слабкі сліди додаткового тексту, який виступав із кожного боку слона «одержимий».

Сієнна хутко схопила рушник і заходилася просякати вологою тканиною довкола цього слова, аж поки поруч не з'явилися нові слова, написані трохи вигнутим рядком.

Виявилося, що англійське слово «possessed», тобто «одержимий», у контексті з прийменником «of», який проступив поряд, набуло іншого значення — «той, що має, або молодіє».

І вийшло отаке:

Гей, ви, хто розум сильний має

Ленґдон стиха присвиснув.

— Гей, ви, хто розум сильний має... дотримуйтесь порад, які я тут сховав... під покривалом із віршів незрозумілих...

Сієнна отетеріло витріщилася на нього.

— Перепрошую?

— Це рядок із найвідомішої строфи Дантового «Пекла», — збуджено відповів Ленґдон. — У ньому Данте закликає найрозумніших зі своїх читачів шукати мудрість, схо- вану в його загадкових віршах.

Ленґдон часто цитував цей рядок на лекціях, присвячених літературному символізму, бо це був надзвичайно вдалий приклад того, як автор вимахує руками й вигукує: «Агов, читачі! Тут, у моєму творі, є подвійне значення!»