Інферно
Шрифт:
— «НетДжетс»? — саркастично розсміявся Фаукман. — Роберте, ми ж займаємося книговиданням. І не маємо доступу до приватних літаків.
— Любий друже, ми обидва знаємо, що ти брешеш.
Фаукман зітхнув.
— Гаразд, дозволь мені перефразувати. Ми не маємо доступу до приватних літаків, коли йдеться про авторів книг па тему історії релігії. Якщо ти бажаєш написати «П’ятдесят відтінків іконографії», тоді ми можемо обговорити це питання.
— Джонасе, скільки б не коштував рейс, я заплачу. Даю слово. Хіба я коли-небудь порушував свою обіцянку?
«А ти забув, як натри роки спізнився з
Однак Фаукман відчув у голосі Ленґдона непідробні напруженість і наполегливість.
— Розкажи мені, що відбувається. І я спробую допомогти.
Я не маю часу для пояснень, але мені потрібна твоя не- відкладна допомога. Це питання життя і смерті.
Фаукман співпрацював із Ленґдоном достатньо довго, щоби мати уявлення про його своєрідне почуття гумору, але цієї миті він не почув у голосі професора ані найменшої жартівливої нотки. «Чолов’яга не на жарт серйозний. — Фаукман зітхнув і прийняв рішення. — Мій фінансовий розпорядник мене четвертує». За півхвилини Фаукман уже записав подробиці заявки на рейс, яку дав йому Ленґдон.
— Усе нормально? — спитав професор, вочевидь, відчувши в голосі свого редактора вагання та подив через деталі заявки.
— Та все нормально, просто я гадав, що ти в Штатах, — відповів Фаукман. — Із подивом дізнався, що ти в Італії.
— Для мене це також дивина, — сказав Ленґдон. — Іще раз дякую тобі, Джонасе. А тепер я вирушаю до аеропорту.
* * *
Американський пункт управління фірми «НетДжетс» розташований у місті Колумбус, що в штаті Огайо, і група забезпечення польотів чергує цілодобово.
Деб Кієр, сервісний представник, щойно отримала дзвінок від пайового власника з Нью-Йорка.
— Одну хвилину, пане, — сказала вона, чіпляючи навушники й підсовуючи до себе клавіатуру. — Технічно це буде рейс європейської філії «НетДжетс», але я вам допоможу. — Вона швидко ввійшла до системи «НетДжетс-Єв- ропа», центр якої розташовувався в місті Пако-де-Аркос, у Португалії, і перевірила поточне місцеположення їхніх літаків в Італії й поряд.
— Усе нормально, пане, — повідомила вона. — Схоже, один із наших літаків, «Сессна-560 сайтейшн-XL», нині є в Монако, і ми зможемо спрямувати його до Флоренції за годину. Це влаштовує пана Ленґдона?
— Сподіваюся, що так, — відповів чоловік із видавництва втомленим і злегка роздратованим голосом. — Дякую :іа допомогу.
— Та нема за що, — відповіла Деб. — А пан Ленґдон бажає летіти до Женеви?
— Вочевидь, так.
Деб вдруковувала дані.
— Усе готово, — нарешті сказала вона. — А тепер — завершальне уточнення. Пан Ленґдон вирушає з аеропорту Лукка Тассіньяно, розташованого приблизно за п’ятдесят миль від Флоренції. Виліт об одинадцятій двадцять міщеного часу. Пан Ленґдон має прибути до аеропорту за десять хвилин до зльоту. Ви не замовляли наземного підвезення, супроводу, ви дали паспортні дані, отже, все готово. Якісь інші прохання?
— А на роботу до вас можна влаштуватися? — пожартував чоловік. — Дякую. Ви мені дуже допомогли.
— Завжди раді. Щасливої подорожі. — Деб поклала слухавку й повернулася до екрана, щоби завершити замовлення на рейс. Записавши до комп’ютера дані паспорта Роберта
Це, напевне, якась помилка.
Вона спробувала ще раз внести дані паспорта Ленґдона. Але попередження заблимало знов. Таке попередження засвітилося б на екрані будь-якого комп’ютера будь-якої авіакомпанії у світі, якби Ленґдон спробував замовити квиток на рейс.
Деб довго сиділа, спантеличено свердлячи поглядом екран. Вона знала, що фірма «НетДжетс» украй серйозно ставилася до забезпечення конфіденційності своїх клієнтів, але цей сигнал тривоги мав пріоритет перед усіма правилами й розпорядженнями.
І Деб Кієр негайно зв’язалася з керівництвом.
* * *
Агент Брюдер вимкнув телефон і загнав своїх людей до мікроавтобусів.
— Ленґдон не стоїть на місці, — заявив Брюдер. — Він замовив приватний літак до Женеви. Виліт менш ніж за годину з аеропорту Лукка, що за п’ятдесят миль на захід. Якщо ми виїдемо негайно, то зможемо дістатися туди ще до того, як злетить його літак.
* * *
А орендований седан «фіат», вирушивши з п’яца дель Дуо- мо, уже мчав на північ по віа дей Панцані до Санта-Марія Новелла — залізничного вокзалу Флоренції.
На задньому кріслі низько пригнулись Ленґдон із Сієнною, а лікар Ферріс сидів попереду поряд із водієм. Замовити рейс у фірмі «НетДжетс» запропонувала Сієнна. Якщо поталанить, це дасть змогу збити переслідувачів із пантелику, а вони втрьох зможуть безпечно проскочити крізь залізничний вокзал Флоренції, який інакше був би переповнений поліцейськими. На щастя, до Венеції лише дві години їхати потягом і для внутрішніх поїздок залізницею паспорт не потрібен.
Ленґдон поглянув на Сієнну, яка занепокоєно придивлялася до лікаря Ферріса. Чоловік страждав від сильного болю, йому важко дихалося, наче кожен віддих був вкрай болючим.
«Сподіваюсь, вона не помилилася стосовно його захворювання», — подумав він, дивлячись на шкірний висип і уявляючи, скільки мікробів та вірусів мандрують у тісному салоні авта. У лікаря Ферріса навіть пальці набрякли й почервоніли. Ленґдон викинув тривогу з голови й дивився у вікно.
Під’їжджаючи до вокзалу, вони проминули «Гранд-готель Бальоні», де часто проводилися мистецькі конференції, у яких Ленґдон брав участь щороку. Поглянувши на готель, професор збагнув, що невдовзі зробить те, чого досі ніколи не робив.
«Я покидаю Флоренцію, не побувавши біля “Давида”». Мовчки попросивши пробачення в Мікеланджело, Ленґдон повернув свій погляд до станції, яка лежала попереду, а свої думки — до Венеції.
РОЗДІЛ61
Ленґдон вирушає до Женеви?»
Доктор Елізабет Сінскі почувалася зле, запаморочення посилювалося, бо її гойдало на задньому кріслі мікроавтобуса, який, вирвавшись із Флоренції, мчав тепер до приватного летовища на околиці міста.
«А до чого тут Женева? Це якесь безглуздя», — подумала доктор Сінскі.