Обитель героїв
Шрифт:
А що?
Зійшлися ж одного разу, якщо вірити гросмейстерові, у дворі маленького замку Огюст фон Шмуц і Есфірь Кольраун, яку вігіла давно вважала своєю другою матір'ю!
Знати б іще, з якою метою вони зійшлися…
– Пані, ви впевнені в накладених вами печатях? – запитав барон. – Мені б не хотілося знову вступати в бій з нашими білими друзями. Світанок – найкращий час для лицарів Ранкової Зорі…
Кілька годин тому за допомогою конекс-пудрениці та ряду заклять Анрі опечатала двері будиночків, де зараз перебували квестори. У спектр пломбаури вона вплела іменні вібрації: вихід назовні було закрито, скажімо, для Джеймса Рівердейла, але Ернест Рівердейл міг ходити
Але це було краще, ніж нічого.
– Будемо сподіватися, – ухильно відгукнулася Анрі.
– А лицарі Вечірньої Зорі? – не здавався барон, бажаючи передбачити все. – Рене, ваша гвардія не захоче повторити досвід порушення екстериторіальності? На їхньому місці, знаючи, що ви з Омфалосом перебуваєте надто близько від добродіїв квесторів, я б ризикнув…
Рене Кугут ледь осміхнувся:
– Ви не схильні до марного ризику, ваша світлосте. А чорні лицарі не такі дурні, як це може здатися при першому знайомстві. Упевнений, мої гвардійці були б щасливі, якби білі квестори напали на мене в кадавральні, відібрали Пуп Землі й оголосили себе переможцями. Найкращий результат з усіх можливих.
– Ви з'їхали… е-е… Ви не помиляєтеся, добродію?
– Ніскілечки. Вечірня Зоря в силу обраного ідеалу схильна до елегантних рішень. Особливо коли ситуація не квапить, змушуючи, як то кажуть, плисти без стерна і вітрил. Якби Омфалоса захопили тут, мої колишні соратники подали б заяву до канцелярії Ордену, звинувативши Зорю Ранкову в грубому порушенні «Заповіту» – переносі квесту за територію Майорату. А порушення, особливо грубе – прерогатива ніяк не білих лицарів. Канцелярія з'ясує, що квестори здобули Пуп Землі шляхом підступу і обману, додасть до цього інсценування замаху, зв'язок із Чурихом, конфлікт із владою…
– І що? – зацікавлено запитав барон, починаючи дещо розуміти.
– Вашого племінника з компанією відразу перепишуть в орденській «Книзі Ідеалів» по відомству Темряви. І перемога обернеться поразкою. А якщо вони оскаржать висновки канцелярії – їм звелять повернути Омфалос і через чотири роки повторити квест заново, в рамках угод. У кожному разі, Зоря Вечірня продовжує свій термін володіння Майоратом.
Раніше Анрі якось простіше уявляла собі мораль двоколірних лицарів і їхні способи боротьби за торжество ідеалів. Витончений варіант тріумфу, спокійно викладений Чорним Аспідом, нагадав, що «під місяцем і на вежах», як писав Адальберт Меморандум, є таке, що зробить один дурень і не розгребуть сто мудреців.
Молодий пульпідор замовк і почав тарабанити пальцями по поруччі веранди. У тиші цей звук пролунав з особливим викликом: немов барабанні палички вдарили в туго натягнуту шкіру, повідомляючи про смертельний номер або початок атаки. Відчувши це, Рене збився, зчепив пальці в замок і ніяково знизав плечима, вибачаючись.
– Я дуже хвилююся за крепундію, – буденним тоном вимовив він. Відчувалося, цей тон дається йому нелегко. – Вони надто довго порпаються в ній. Я не беру під сумнів високої майстерності гросмейстера, чи компетентності пана профоса, але… Я дуже, дуже хвилююся. Вони не заподіють їй шкоди?
Горбань
Поруч із гросом нудився пустий табурет.
Навколо столика походжав профос Терц, муркочучи «Серце красуні», пісеньку доволі нескромного, хоч і захопливого змісту. Профос працював, допомагаючи Фросі без зайвих витрат мани увійти «на глибину». Відстань цього разу не заважала блокатору: його робота була зовсім непомітна сторонньому поглядові. Для стряпчого – лихо й розорення, бо хто ж заплатить за роботу, якої не видно? Для профоса Дозору Сімох – благо й прокляття долі.
– А я спершу вхопив його за комір, – сумовито зітхнув барон.
І доволі точно наспівав два рядки зачину «Серця красуні».
* * *
Конрадові було соромно.
Не розпізнати в надокучливому базіці-стряпчому профоса Дозору – півбіди. Але непристойна сцена, яку барон влаштував після бою з настирливими мерцями, коли, врятований втручанням гросмейстера, побачив пліч-о-пліч з вігілою і паном Клофелінгом цього… цю… це! Так, за вилоги він його таки хапав. І пристрасний монолог, не гідний дворянина, також був. І рукоприкладство намічалося: дякувати Генрієтті, відтягла, заспокоїла, пояснила. Пречудова дама: молода, приваблива, дотепна… Згадані якості не можна було повною мірою назвати службовими, але фон Шмуц зараз не брався розкласти все по поличках, приклеївши ярлики і давши назви. Перевірений роками метод уперше дав збій.
А в найближчому майбутньому манячів курортний Літтерн, куди хотілося б приїхати не на самоті.
Крім вибуху гніву, барона мучило сумління за ефект, справлений його запальним вчинком на Рене Кугута. Побачивши, як його світлість, до котрого Рене, за його словами, встиг перейнятися глибокою і щирою повагою, хапає за шкабарки якогось довгоносого пройдисвіта, лаючи на всі заставки, Чорний Аспід навідріз відмовився визнавати в пройдисвіті профоса. Мабуть, знову брешуть, намагаючись підступами виманити дорогу серцю крепундію. Виставили самозванця, послалися на Дозор Сімох: он навіть пан барон не вірить, битися лізе, а пан барон – чоловік мудрий, відповідальний, на державній службі й серцем чистий…
Озброївшись костуром і ретрактором, горбань був готовий захищати медальйон до кінця. Він не сумнівався, що фон Шмуц підтримає його у святій справі, а вдвох вони покажуть, де козам роги правлять, навіть Нижній Мамі, якби з'явилася володарка геєни по крепундію у силі та славі.
Конфлікт розв'язався напрочуд просто. Фернан Терц запропонував юнакові прогулятися з ним до межі гаю. Поговорити віч-на-віч. Не відразу, але Рене погодився: небезпеки від цього неоковирного чоловіка не чекав. Так вони й пішли: горбань-лицар, що спирався на костур, – і сутулий, схожий на лелеку стряпчий-облудник. Що відбулося під час короткої десятихвилинної прогулянки, барон не знав, та й ніхто не знав, але після повернення пульпідор при всіх визнав Терца профосом, привселюдно вручив йому медальйон і перепросив за нестриманість.