Обитель героїв

Олди Генри Лайон

Кришталевий подзвін: світ здригнувся, розколюючись на частини, в солодкому екстазі загибелі. По небу, по землі, по стовбурах дерев, по кам'яних статуях біжать тріщини, тріщини, тріщини… Подзвін наростає, гримить. Жодної достовірної прикмети, жодного знамення, здатного підказати, дати зачіпку, подарувати тінь надії чи однозначність фіналу. Земля разверзлася, гострі скалки перекидаються, ранячи тіло.

Анрі падала у прірву і чула чийсь крик.

* * *

– Бруно! Врятуй її, Бруно! Благаю…

Маг-духівник уже біг до жінки, розпластаної на бруківці. Сьогодні був паскудний день у Бруно Клофелінга. Передчуття близького лиха млоїло його з учорашнього вечора – ні! Передчуття виникло давно, з самого початку цього божевільного

мезальянсу. Але вчора перед заходом сонця воно стало гострим, як анхуеський стилет. Раптовість вчинків герцога, що дала життя знаменитому прізвиську Губерта, якийсь час заспокоювала: ну, захопився, буває з чоловіками, що старіють… Чи надовго вистачить?

Вистачило надовго.

Від зустрічі в архівах до кроку з балкона.

Про причетність Флори д'Естрем'єр до фатального падіння думати не хотілося. Зайві думки про Флору Стерво вкорочують мислителеві вік. Краще, а головне, безпечніше зосередитися на тому, що відбувається. Бруно не був медикусом, але, дивлячись на Хендрику Землич, бачив: навіть чудо тут безсиле. Вона вмирає. Придивившись, зі здриганням, таким болісно-солодким, що межувало із захватом, маг зрозумів: як вона вмирає. Таємно співробітничаючи з Дозором Сімох, Бруно добре вивчив процес деманізації майбутніх блокаторів, але це завжди був насильницький, нав'язаний ззовні процес, нехай і зі згоди об'єкта. Тут же, на очах мага, діялося неможливе: помираючи, Хендрика поринала у власний омфалос, відкачуючи ману без чужого втручання. Розбита, зламана, отруєна, в тяжі, слабша за найслабшого, вона ховалася в таємний притулок, створюючи кокон з вивільненої мани, так легко й природно, як сонне кошеня згортається клубком.

Герцогові не пощастило подвійно: любити генія – тяжка ноша.

«Усі генії – виродки!» – сказав колись Нихон Сивочол. Афоризм великого чарівника з ентузіазмом підхопили, цитуючи на всіх перехрестях і забувши, що Нихон мав на увазі себе, а пліткарі – інших.

На жаль, дарований від народження талант міг лише відтермінувати вирок, але не скасувати. Стоячи над жертвою високих інтриг, маг бачив лише два можливі шляхи, і на жодному з них не було живої Хендрики Землич. Перший шлях означав – пам'ять. Половина майбутніх блокаторів Дозору гинула при деманізації: поринаючи в омфалос, у первинну слабкість, не всякий міг пройти наскрізь, аби вийти на той бік, бік сили. їхні тіла ховали на цвинтарях під чужими іменами. Але омфалос загиблих консервували, використовуючи унікальну методику, до розробки якої, за чутками, доклав рук згаданий вище Нихон – геній і виродок, що народився сивим. Про консервацію в Дозорі, окрім членів капітулу, знали одиниці: блокатори, і ті не повинні були знати, що роблять з їх менш щасливими колегами. Поміщені в медальйони, омфалоси дозволяли магам-носіям бачити віщі сни, вивчаючи життя нещасних і роблячи висновки про причини краху.

Після циклу досліджень медальйони знищувалися.

Мабуть, Бруно зумів би повторити консервацію в польових умовах. Його зупиняв привид другого шляху, де манячіло дитя. На відміну від ряду колег, некромантів і фемінатів, Духовидець знав способи прискорення пологів у вмираючих тільки в теорії. Але шанс був. Ефемерний, хисткий, один на тисячу. Бруно любив герцога, любив по-своєму, як друг і слуга, і ніколи не пробачив би собі зради.

Позбавити Губерта вибору – це і є зрада.

– Бруно… благаю…

Духовидець повернув голову, і Губерт Раптовий позадкував: погляд мага обпікав.

– Пам'ять чи дитина? – запитав маг без пояснень. – Ваша високосте, вирішуйте: пам'ять чи дитина? І знайте: при будь-якому виборі я нічого не обіцяю…

У розпачі герцог обернувся до Огюста фон Шмуца, що стояв поруч.

Коротка мить мовчання вмістила багато чого: дивно, як вагомо іноді мовчать, не бажаючи ризикувати вимовленим словом! Старший за герцога на дванадцять років, вірний союзник на війні і приємний співрозмовник на бенкеті, Огюст із самого початку вважав витівку Губерта

чистим навіженством. Пристрасть пристрастю, але розум повинен мати верховну владу – і частку здорового цинізму. Існують засоби любити без зачаття. Існують способи витравити плід в утробі. Існує можливість народити без свідків і сплавити дитя за море: за гарні гроші в сералі ла-ланзького купця молоденька наложниця за наказом пана легко народить, кого звелять. Дитина може вмерти при пологах або відразу після них: діти – істоти тендітні, і це, мабуть, найкращий вихід. Словом, знатний дворянин з легкістю знаходить варіант, однаково прийнятний для розуму, честі й совісті.

На жаль, герцог обрав авантюру.

Заклинаючи барона дружбою, він благав забрати дитину в Шмуц, де Матильда, середня дочка Огюста і дружина віконта ді Гріє, минулого тижня народила мертву дівчинку. Звістка не встигла поширитися, і мертва дівчинка цілком могла перетворитися на дівчинку живу – або на жвавого хлопчика, якщо небесам буде завгодно пожартувати. Віконт другий місяць полював у горах на червоне яйце грифона, виконуючи обітницю, дану Дерриху Чадолюбцю; полювання цілком могло тривати ще місяця півтора, а Матильда, збожеволівши від втрати дочки, клялася приховати від чоловіка підміну.

Знаючи характер Раптового, Огюст не намагався переконати герцога, давши згоду. Але зараз, чуючи запитання духівника, барон щиро думав, що пам'ять куди краща за дитину. З пам'яттю клопоту менше.

Думку барона поділяла й Есфірь Кольраун, Хуська сивіла. Не поспішаючи наблизитися до герцогської коханки – насильницька смерть мала ореол, вібруючий «сальто-мортале», від якого в сивіл починалося запаморочення й кольки в печінці – Есфірь згадувала гороскоп, складений на замовлення його високості. Сивіли зберігають таємниці краще за медикусів і адвокатів, тому Губерт нічим не ризикував. Запитувати зірки про ненароджену дитину Есфірь відмовилася відразу: це забороняв «Кодекс астролога». Але вона дала згоду прибути в Майорат і скласти гороскоп відразу після народження бастарда. Його високість щедрий, а Хуській сивілі потрібні були гроші на ремонт будинку. Втім, навіть гороскоп породіллі вийшов лиховісним і похмурим. Вперше Есфірь губилася в здогадах: зірки говорили про смерть, котра краща за безсмертя, про життя, що кусає свій хвіст, подібно до змії, що вливає отруту… Зірки лякали, кивали пальцем з темних небес, уникаючи конкретних порад, і сивіла вже пожалкувала, що зв'язалася із влюбливим герцогом.

Незважаючи на славу провидиці, Есфірь Кольраун була ще дуже молода. Народжували сивіли пізно – пологи надовго послабляли внутрішній зір. У двадцять два роки незаміжня Фіра віддавала перевагу пам'яті перед будь-якими дітьми, особливо – чужими. Пам'ять безпечніша. Ніхто не складає гороскопів для пам'яті. Незабаром усе скінчиться, і вона виїде назад у Хус.

їй хотілося додому.

З вікна другого поверху, відгорнувши штору, у двір дивився Карл Беркадор, радник герцога. Виходець із низів, у минулому – ліцензований нотаріус, потім адвокат, почесний член гільдії, незабаром – окружний суддя в Тартарені, він швидко робив кар'єру, змінюючи шапку з хутра видри на довгу накидку з облямівкою, накидку – на бордову мантію, а мантію – на плащ із гербом д'Естрем'єрів. Наближений Губертом, Карл відповідав його високості відданістю і щасливим умінням сперечатися з сеньйором, відстоюючи інтереси того ж таки сеньйора. Інша річ, що в суперечці він не завжди виходив переможцем.

Радник Беркадор не чув, що запитав маг Бруно у герцога.

Але, холоднокровний, як віверна, Карл відзначив, що герцогиня Флора вміє досягати поставленої мети. Якби його попросили зараз дати Губерту мудру пораду, він порекомендував би з почестями поховати магістра-самогубцю, призначити коротку жалобу, офіційно вшанувавши пам'ять фаворита, а наприкінці осені з'явитися на традиційний бал старійшин у ратуші рука об руку з її високістю.

Що думав юний Ефраїм, син Бруно, не знав ніхто.