Оргія
Шрифт:
В людей на те рабині є…
Антей
Нерісо, від тебе трохи дивно сеє чути.
Неріса
Бо я сама рабинею була?
Так що ж, я б і на волі заробляла тим, чим тоді, якби ти допустив.
Як я тепер нікому не потрібна, всім на заваді, мов поріг високий, то з того винен ти!
Антей
Ну, годі, люба…
Неріса
Дозволь мені вступити до театру, то я твою сестру озолочу і буду матері
Антей
Нерісо, годі! Се твій жаль говорить,
із сього справді винен я. Прости.
(Цілує її, вона прихиляється до нього з виразом невинно ображеної дитини.)
Моя кохана! Скарбе мій! Не дам, не дам тебе юрбі тій безсоромній!
Не підеш ти на оргії до неї, — вона не тямить, що то є правдива святая оргія, встанова божа!
Неріса
Ти був коли на оргії?
Антей
Давно.
Ще підлітком. Ще як була в Коринфі гетерія співців, таємна, звісно, бо всяке ж товариство є злочин, на римську думку.
Неріса
Що ж? і дуже пишні були в вас оргії?
Антей
Зважай сама.
Збирались ми все по таких господах, як от моя…
Неріса (розчаровано)
Ах, так!..
Антей
У нас в кратерах вода все панувала над вином.
Квітки бували в нас лише в ту пору, коли вони цвіли в садках та в полі, а як верталась в тартар Персефона то забирала нам усі покраси.
Неріса
Хіба ж бувають оргії без квітів?
Антей
У нас бували, ще й які буйні!
Неріса
Але ж вони були таємні, кажеш?
То як же буйних оргій тих не чули знадвору люди?
Антей
Чи ж вони могли знадвору чути, як серця в нас б'ються?
Чи ж сяйво наших поглядів проймало камінні мури та загони щільні?
Неріса
А ваші співи?
Антей
О, вони були потужнії натхненням, а не гуком.
І в стриманім зітханні тихих струн ми вгадувати вміли урагани, що нуртували в грудях у співця.
В нас буйні кучері були, мов тирси, гукали погляди: «Evoe Bacche»! Хоч би сама вода була в кратерах, ми ще б розходились додому п'яні.
О, я хотів, щоб ти хоч раз попала на оргію таку! В святім безумстві ти б у танку зайшлася, як менада!
Неріса
Бувала я на оргіях не раз.
Антей
Але не на таких!
Неріса
Либонь, на кращих.
Антей
Того
Неріса
Я не знаю, які були ті ваші, але тії, що я на їх дитиною ходила, були мов сни розкішні.
Антей
Се злочин — на оргії такі дітей водити!
Неріса
Моя матуся мусила.
Антей
Я знаю… Пробач, я мовив нерозумне слово.
Повинен би я тямити, як тяжко рабині-танцівниці серце рвалось, коли вона свою єдину доню, що ледве виросла із немовляток, вела на те позорище.
Неріса
Нічого мені про те матуся не казала.
Я завжди йшла на оргію весела, там ласощів я їла досхочу, та й забавки перепадали часом, бо гості пестили мене…
Антей
Не згадуй!
Аж холодно, як здумаю… Запевне, ті їхні пестощі були масні і кожне слово брудом перейнято!
Неріса
Не знаю, я тоді не розуміла ні слів масних, ні поглядів брудних, але красу я тямила й малою,
і серденько тремтіло від хвали, як струночка під плектроном на лірі.
На примості високім ми обидві були немов веселки — більша й менша на ясній верховині. Покривала, прозорі та барвисті, легким луком перекидалися понад хмаринки злотистих курев запашних. Тоді мені здавалося, що я танцюю на хмароньках небесних, а з землі до мене долітають тільки квіти.
То гості кидали до нас квітки, не тямлячись від захвату палкого…
Антей
А в тих квітках ховався невидимий холодний гад розпусти і зневаги.
Неріса
Кажу ж тобі, що я того не знала!
Антей
Але тепер ти знаєш, чим бувають рабині-танцівниці для римлян,
і тямиш добре, що тебе спіткало б, якби ти серед оргій тих зросла так, як твоя матуся нещаслива, що згинула, мов забавка розбита, у забутті, в недузі та в погорді.
Неріса
Я тямлю, що тобі я винна дяку.
Не бійся, я того не забуваю.
Антей
Нерісо! Чи того ж я потребую?
Неріса
Ні-ні, я не повинна забувати, що ти зробив людиною мене,
«маленьку мавпочку з Танагри».
Антей
Годі!
Я не люблю, як ти таке говориш,
і прозвища того я не терплю, що прикладали ті римляни грубі до еллінської ніжної дитинки.
То заздрили вони, що їх римлянки були важкі й незграбні проти тебе, моєї «вітроногої» Неріси!
Неріса (задумана)
І нащо то мені?..
Антей