Оргія
Шрифт:
Антей
Тобі не до лиця така вражливість, бо ти ж продав туди свій твір найкращий, де зневажають все, що вам святе.
Федон (впадаючи в річ)
Нічого там ніхто не зневажає!
Там цінять геній, там дарують славу, не тільки гроші. Я не запродав своєї Терпсіхори. Я поставив її на подив людський, мов у храмі.
Чи вже вона й для храму засвята, по-твоєму?
Антей
По-моєму,
За гроші чи за славу — ти продався укупі з твором рук твоїх.
Федон
Антею!
Ти хочеш довести мене до того, щоб я пішов і викупив назад ту статую. За гроші неможливо, щоб Меценат раз куплене продав, та, може ж, се ще не остатня іскра мого натхнення, може, я здолаю щось кращого створити — їй на викуп.
Антей
Ти купиш другий гріх, і то ще тяжчий.
Федон
Не розумію, що ти з мене хочеш!
Чи мав би й я весь вік, як ти, сидіти без хліба і без слави?
Антей
Се повинен терпіти еллін, коли хліб і славу здобути може тільки з римських рук.
Федон
Хто слави не бажає, той не еллін, — жадобу сю батьки нам заповіли, діставши від дідів.
Антей
Діди приймали вінці свої з рук матері Еллади, батьки дозволили зв'язать їй руки і тим синів позбавили вінців.
Авжеж, Федоне, відколи безславна сама Еллада — елліни повинні жадобу слави в серці заглушити.
Федон
І збільшити безслав'я свого краю?
Та чим же вславиться сама Еллада, коли їй діти лаврів не здобудуть?
Антей
Уже ж не з рук ворожих їх приймати!
Федон
Чому ж би ні? Гомер казав: «Солодка хвала від ворога».
Антей
На полі бою, та не в полоні!
Федон
Слава і в полоні все буде славою.
Антей
Не сподівайся!
Неславу дозволяють нам носити, а славу Рим бере, немов податок.
І тая Терпсіхора, що продав ти, прославить не Елладу й не тебе, а той багатий Рим, що стяг всі скарби з усіх країв руками Меценатів.
Його колекцію твій твір прославить, а не тебе, ти тільки раб отой, що хистом оргію панам скрашає, та оргія все ж панська зостається, хоч рабські руки вряджують її.
Федон
Рабам на оргії немає честі, але хто має гостем буть на ній, як я і ти…
Антей
Того не сподівайся, щоб я пішов на оргію з тобою!
Запобігай вже сам вельможних ласки, а я лишусь «без хліба і без слави», як ти казав, та,
Федон
По щирості, я радив би піти.
Антей
Та вже ж! Волам у парі охвітніше ярмо носити.
Федон
Бачу, ти не віриш, що я тобі добра бажати можу.
А все ж, хоч ти мене образив тяжко, я не забув, що ми з тобою друзі.
Антей
То я тебе, не ти мене образив?!
Федон
Авжеж, я Терпсіхору відкуплю, а ти вразливих слів своїх не вернеш.
Антей
І ти того не можеш відкупити, що ти вчинив. Ти оганьбив свій хист.
З богині ти зробив товар звичайний.
Хоч вернеться з неволі Терпсіхора, то вже вона богинею не буде.
А мармур — як не бог, то просто камінь.
Федон
Коли він богом став, то вже ніколи у камінь не повернеться. Твір хисту на всякім місці твором хисту буде.
Твоя епіталама пролунала не гірше у просторій римській школі, ніж у твоїй тісній убогій хаті.
Якби ж тим сам ще заспівав її у Меценатових гучних палатах, приграючи на лірі дорогій…
Антей
Федоне! Не кажи мені такого, бо я тебе зненавиджу навіки!
Федон
Антею, се якась дивна затятість.
Та ж еллінам не першина приймати хвалу чужинців, і яка ж в тім ганьба?
Антей
Чужинців — так, але не переможців.
Бо переможець лиш тоді похвалить, коли подоланий похилить чоло йому до ніг і порох поцілує з-під стіп його.
Федон
Таке бувало в персів та в інших східних варварів. Ніколи сього від нас не вимагали в Римі.
Антей
Не вимагали? Хто ж то перейшов по нас, як по містках, до храму слави всесвітньої? Кого ми по собі з безодні варварства на гору несли?
Чи ж не лягли ми каменем наріжним до мавзолею нашим переможцям?
І ми ще маємо радіти з того, що нам дозволять у гучних палатах на лірі заграбованій пограти?
Федон
Хіба тій лірі краще німувати?
Антей
Так, краще!
Федон
Ні, я думаю, що гірше.
Все ж краще будувати мавзолеї хоч би і не собі, ніж просто бути, мов зілля придорожнє, під ногами у того ж переможця. Він як схоче, то збройною ногою вмить розтопче всі наші гордощі, всі буйні мрії…
Антей
Що ж? Ліпше нам самим те все стоптати, щоб ворогам не завдавати праці?
Се жрець краси так думає й говорить?