Пафос

Дехто вважає, що великі за обсягом тексти корисно починати епіграфом. Він виникає, здебільшого, як кокетливий свідок досвіду, ерудиції, питатолюбної, енциклопедійної начитаності автора. Ось він, красень-епіграф: зручно, доречно, посуттєво і принагідно вмощується у правому верхньому куті сторінки посланцем книжкової полиці, Найповажнішої Окниженості письменницького кабінету, всіх публічних, приватних і профспілкових бібліотек, обтяжених авторовою абоненцією, всіх майстерень і робітень, де автор набирався танцівної словарної вишуканості. Він обіймає визначене традицією місце: петитний і зрозумілий, іронічний і вибачаючий, сам-у-собі

текст і, зрештою, пасивний синтез. Він надається розмноженню та селекції. Його можна потроїти, подесятерити. Тоді ескадрон епіграфів перетвориться на неабияку лексичну силу й остаточно захопить владу на перших сторінках твору. Або ж на всіх сторінках. Зранена смертю Великого Стилю уява вже не опирається невблаганному (і, одночасно, балаганному) видінню роману, що складений з самих лише епіграфів. Зрештою, хтось — здається, шизоїдний безбатченко Родольфо Картенат — вже написав щось подібне… Поряд із можливістю роману-епіграфа однаково можливим видається існування надпроникливого читача, шерлока пінкертона писемності, котрий, лише прочитавши епіграф, вже знає наперед і зміст, і всі ті сюжетні колізії, і всю ту метафоричну строкатість, над якими так довго і необачно працювала авторська уява. Саме у передчутті цього читача я запаковую на початок тексту щойно згаданий ескадрон.

ПАФОС (грец.) — питомо все, чого хтось зазнає: а) безталання, лихо, недоля, поразка, б) випадок, пригода, все, що відбувається на небі, в) афект, пристрасть, г) висловлювання, сповнене пристрасті.

Словник Л.Д. Вейцмана

АТЕНОЛОЛ (атенобене, атеносан) — кардіо-селективний блокатор бета-адреногешшх рецепторів продовженої дії. Знижує як в стані спокою, так самої при навантаженні систоличний та діасистоличний тиск. Знижує кисневу потребу міокарда. Режим і дозування встановлюються індивідуально. На початковій стадії терапії можливе відчуття холоду у кінцівках та астенічні синдроми.

Витяг з інструкції

Айдым подошла к барану. Он был не очень худ и лишь тяжко дышал от жажды. От напряжения перед задачами своей жизни как главного среди овец. Айдым взяла барана за рог и повела его за собой. Баран сразу пошёл. Потом остановился, чтобы образумиться, но Айдым потянула его, и баран пошёл за ней. Некоторые овцы подняли головы, перестали работать и пошли следом за девочкой и бараном. Оставшиеся козлы и прочие овцы также вскоре нагнали своего барана.

Андрей Платонов

The maid sighed, «All my bloodIs animal. They thought I satLike a household cat;But through the dark woods rambled I…Oh, if my blood would die!»

Edith Sitwell

Машина, за визначенням, є системою розривів. Розрив не просто протистоїть протяжності. Він нею зумовлений. І він передбачає та визначає дещо, перерване яко ідеальна протяжність. Тому будь-яка машина становить машину машин, її механізм. Певна машина перериває потік тому, що її підключено до іншої машини, яка цей потік продукує. А ця остання, у свою чергу, здійснює, як видається, розрив у реальності. Але як машина розриву вона виступає вже стосовно третьої машини, котра продукує ідеальний, неперервний, безкінечний потік.

Ж. Дельоз, Ф. Ґваттарі

14 вересня 1959 року о 0 год. 2 хв. 24 сек. за московським часом автоматична міжпланетна станція «Луна-2» разом з останнім ступенем ракети-носія досягли поверхні місяця на схід від Моря Ясности, поблизу кратерів Аристид,

Архімед та Автолік.

Енциклопедія космонавтики

А старый растаман остается на полной измене: он же по ночам либо спит, либо зависает, ситуацию в общем не контролирует. А из-под шкафа вылазит характерной походкой зеленая мышь с красными глазами и спрашивает: ну что, гады немцы уже ушли?

Дмитрий Гайдук

…Але знак — це те, що долається заради значення, те, що завжди упосліджують заради змісту, те, що ніколи не вловлюється як існуюче самостійно, те, крізь що завжди спрямовується наш погляд.

Ж.— П. Сартр

Якась сибіла поквапилась проректи пророцтво: Аfrica сарta mundus cum nato pribit; видавець оракула Орsораеus оприлюднив це нікому не зрозуміле передбачення, що лякало всіх своєю двозначністю.

Хроніка готського короля Теодахада

Первісна назва цього явища невідома, так само як і первісні назви майже всіх відомих нам речей та явищ. Назву країні дає завойовник, острову — першовідкривач, категоріям — невдячні послідовники великих містиків. Якби в цій кімнаті першим прокинувся сучасний англієць, явище дістало б назву «а morning». Коли б дозволено було припустити (а хто це, зрештою, може не дозволити?), що першим в кімнаті пробудиться стародавній арій, сонцесповідник, давній мешканець неозорих степів Євразії, тоді на явище його твердою рукою був би накинутий волосяний аркан забутої ностратичної назви рг'tehkel, і скільки б воно не бігало кімнатою, вимітаючи ніч з омеблених, зарослих павутинням кутів, скільки б не повзало шпалерами і поверхнями заскочених його нахабністю сплячих речей, ховаючись в світлових смугах, в сонячному відблиску на вигині баґета, у парафіновому сяйві запненої гардини, під пурпуровим гребінцем порцелянового півника на креденсі, все одно: не було б йому куди дітись. Тільки у кочову неволю санскритських звуків і літер.

Але першим в кімнаті пробуджується не мешканець Альбіону і не блакитноокий онук Крома, а питомо сучасний рутенський гібрид (батько — галичанин, мати — зросійщена вірменка з Черкас) Трохим Лупчин на прізвисько Лупатий Трах. Властиво тому явище дістає вельми екзотичну, як на світовий мовний простір, назву: «ранок». Гібрид підскакує на канапі і ловить оком сонячне зайча, що зіскочило зі скляної поверхні великого портрета Кім Чен Іра, вправленого у золотий італійський баґет. Він крутить головою, кошлатою, немов ніж кухонного комбайна, щойно вийнятий з картопляного пюре, одягає окуляри з тлустими лінзами, обкручує навколо вух дротяні дужки й шукає годинника.

Дев'ята.

Лупатий Трах вистрибує з ліжка, пірнає під стіл, знаходить на коробці системного блоку брилик роwеr. Попискуванням і шелестом вентилятора «Целерон» доповідає про своє воскресіння і будить Корвата. Перш ніж спалахує дисплей, Корват встигає зауважити над собою високу стелю старого польського будинку і півяйце гербової тагми у вінці білого одвірка.

Місце постійного, мешкання Лупатого Траха. Над двоспальним пристановиськом Корвата, на стіні, прибитий ватман з написом: Старий сліпий гакер Полоне дискрінну душу У бляшаних хвилях Залізної річки

Підпис: «Трофімій Л. Поема «Візантійський Полковник». Уривок А-67. Присвячується Занепаду Німецької Окупації» Перший рядок йому подобається. Старий, сліпий, зарослий, невмитий, в темних потворних мотоциклетних окулярах сліпий гакер-рокер-сталкер-страйкер-байкер на псевдо «Візантійський Полковник», головний, нескорений і наскрізний персонаж революційної поеми, харизмат антибуржуазного партизанства, alter еgо Лупатого Траха. І нехай хтось поквапиться назвати цього вайлуватого пиволюбного монстра кумедним. Хорватові така поквапливість здається непереконливою. Він, навпаки, поважає пиволюбних, нескорених і наскрізних монстрів.