Пафос

Ешкилев Владимир Львович

— Архімед.

— А насправді?

— Архімед.

Лупатий Трах обертається, мовчки дивиться на Корвата.

— Отож-бо, — каже той.

Лоцман Залізної річки на хвилину замовкає. Екраном знову прокочуються хвилі червоних знамен, зірок, сольних, групових і фронтальних портретів з азійськими обличчями. Корват злізає з підвіконня. Відчуття неголеності щезає, лише за вухами намочене волосся лоскоче шкіру. На чорному тлі екрана проступає червоний контур якогось довгастого предмета. Корватові малюнок нагадує бачений у фільмі Камерона поздовжній розріз «Титаніка».

— Ніж

розвідника спеціальний, — пояснює реввоєнгакер. — Це замаскована під ніж-багнет «калашникова» вогнепальна зброя. Ось отвір люфи, а тут — під важельком — червона кнопка. Бачиш? Де сталева смужка. Заряджений хімічним спецпатроном з гільзовим поршнем. Модифікація НРС-2…

— Нащо воно тобі?

— Наближається другий етап революційної війни, — Трах вправно імітує трибунно-гасельні інтонації дикторів київського радіо. — Не встигне висохнути червона фарба у під'їздах, а перші пролетарські кулі вдарять у вікна макдональдсів. У тупі чайники пробуржуазних омонівців… А тебе направду назвали Архімедом?

— Я пожартував.

— Ага! — переможно підхоплюється Трах.

— Направду батьки назвали мене Аристидом. Грецьке таке ім'я. Стародавнє.

Профанічно-мерехтке втілення Візантійського Полковника мимрить щось на штиб: «Ну ваааащє…» Потім відривається від монітора і виголошує у невідому авдиторію:

— Be your father and mother praised! They were known as true Zen-revolutionaries, though they didn't even realize it, being crushed by revisionist Soviet way of life. Still, they've multiplied Chaos, having called you a bad name. The first stage of every revolutionary war is a dosed injection of Chaos into the existence. [7]

Корват встигає перекласти лише третину проголошеного.

— Дозування хаосу? — перепитує він.

— Це, друже мій єдиний, англійський переклад з Псевдоанаксімандра. — каже Трах, подумки тішачись: «Лохівські анекдоти, кажеш? Упс, майнд…»

Корват деякий час спостерігає за маніпуляціями реввоєнгакера, котрий обертає зображення НРС-2 навколо щойно створеної вертикальної риски.

— В тебе є що з'їсти? — питає Корват. Не сподіваючись на розсудливу відповідь, занедбаний ранковий гість прямує до холодильника.

Під морозильною камерою стоїть східчаста піраміда з кубиків тайванських консервів. Свина тушонка з океанською морською капустою. Зелені коробочки нагадують упаковки дрібнокаліберних патронів. На дверцятах холодильника портативними гранатами вишикувались дієтичні яйця з червоними штампиками на дупках. Тільки маргарин під морозилкою причаївся наляканим цивільним зайдою. «Ні, — визначає Корват маргаринову долю, — тобі, друже, не місце серед боєзапасів. Тебе ми витратимо повністю».

За п'ятнадцять хвилин на пошкрябаному «тефлоні» у плутонічній зрілості і злобі шкварчить тайванська яєшня.

«Всі революціонери небайдужі до зброї, — розмірковує Корват, ганяючи жмутки морської капусти пательняними кресами. — Закохані у ці божевільні, холодні, залізні, тісні завершальні речі сущого, котрі лише поверхово довершені, а, насправді, завжди, за призначенням

свого роду, відкриті люфою або лезом в нікуди, в тупу фізику пострілу, удару, лінійної дії. Речі-зомбі, речі без права вибору, речі, що спокушують до простих рішень навіть своєю присутністю. Неймовірно шляхетні речі. Шляхетні схованою у самому своєму призначенні остаточністю доказу. Адже коренем кожного давнього шляхетного роду є відданий сюзеренові середньовічний головоріз, зашкарубла, вподобана мілітарною фортуною, машина нищення, істота-зброя. Шкода, — вирішує Корват, — що зброя не вміє сама народжувати собі подібних. В десятому поколінні нащадків цього НРСу міг би народитись довершений механізм. Красивий і мирний аристократ, який-небудь залізний аналог маньєристичної баронеси сімнадцятого століття».

Запах і шкварчання винаджують на кухню Лупатого Траха.

— А, травка, ґанджа морська, — потираючи руки, наспівує реввоєнгакер. Складними зиґзаґами він підкрадається до плити, біля якої священнодіє Корват. — Тушоночка, їжа партизанська, як я тебе люблю!…

— Поїмо, — суворо повідомляє революціонерові носій давньогрецького імені, — і я вирушаю у розвідку.

— На здибанку? — здогадується Трах. — З Джипсі чи з Пепсі? Я їх постійно плутаю. Такі гарненькі двадцятип'ятирічні німфетки…

— Накрай хлібину, — Корват вправно підгортає морську капусту, вибудовує з неї неолітичні тераси на марґінесах пательні. Яйця підсмажились. Білкові орбіти понабрякали хамськими білими пухирями. Він відвертається від надто влучного плювка яєшні і питає віртуального партизана:

— Тобі омлет?

— Мені — омфал! — Лупатий Трах виголошує перший склад грецького слова як «аум», молитовно складає руки. — Харі Крішна, Харі Рама…

— Я просив хліба накраяти.

— Так із ким? — Трах витягає з кулька довгастий батон. — З Джипсі?

— Джипсі — це старша. Вона вже півроку на заробітках.

— От біда! А я ж хочу старшу, — повідомляє Трах. — В неї ім'я прикольніше. Де ти, де ти, моя пєрєльотная птіца Джипсі?

— То ж наскрізь буржуазна тьолка. Заробляє на квартиру в Ізраїлі. Миє офіси буржуїнам. Як Ви опустилися, Сидоре Артемійовичу…

— Що вдієш, — скрушно позіхає лоцман Залізної річки. Він сідає з хлібиною за стіл і відчайдушно тре скатертиною запітнілі окуляри. — Наші партизанські дівчата не мають грошей на дороге мило і контрацептиви. І, питомо, я ж не можу собі дозволити через вагітність вибити з наших незламних лав цілу партизанську бойову одиницю. І цим віддати під'їзди на поталу розперезаним і вщерть знахабнілим олігархам.

— А де ти вичитай цього Псевдоанакреонта? В Дерріди? — обережно знімаючи свій витвір з газового вівтаря, запитує Корват. — Забери голову, Троша! Я несу тобі омфал, Полковнику, піщєвую молнію, щоб не сказати гірше!

Лупатий Трах відсахується:

— Обережно, мучачо! Пательня успішно досягає столу.

— Не Псевдоанакреонта, а Псевдоанаксімандра. Тундра, — реввоєнгакер підставляє тарілку. — А Дерріда продався буржуазії. Філософія — тампакс буржуазної ідеології! Капусти побільше… Ага.