Право на риск
Шрифт:
Перша зустріч з братами по Розуму… Не такою вона уявлялася. Вона мислилась не фіналом трагедії, а прологом світлої, радісної феєрії поєднання двох неповторних цивілізацій. А тепер виникає тільки одне питання: чи можна бодай на добу продовжити нестерпні муки цієї багатостраждальної істоти, щоб хоч дещо дізнатися про давним-давно неіснуючу планету Тао та її нещасливих мешканців?
Кім тривожно глянув на Асту. Вона повільно похитала головою: ні, не можна! Та й сам Кім розумів: надто дорога ціна для задоволення цікавості! Хай там хто не є ця мисляча істота — треба виконати її волю. Закони гуманізму — священні!
І
— Я переслав на ваш “Сіріус” дуже велику інформацію про Тао і таотян, бо після моєї смерті ви вже не дізнаєтесь нічого… Не розкрив тільки суті гравітаційного резонансу. Боюсь… Надто мало я знаю вас, щоб віддати до ваших рук таку страшну зброю… Не гнівайтесь на мене за це. Інакше вчинити я не міг.
— Ми не гніваємося, Крузе… — сумно сказала Аста. — І ми… виконаємо вашу волю.
— Я це вже знаю… Я сприйняв біоструми ваших мозків, хоч і не дуже чітко. І розповів усе так щиро тільки тому, що повірив вам…
Отож вислухайте до кінця. Ви — в мені. Навколо цієї апаратної — товстелезні шари крихкого, схожого на губку матеріалу. Це мій мозок. Від нього тунелями в усі боки, майже до поверхні астероїда, тягнуться такі ж сяжки — це мої нерви. Ніякої містики-у напівпровідниковій губці відбуваються такі ж елементарно прості процеси, як і у ваших примітивних кібернетичних злагодах, — та зрештою, як і в мозкові живої людини. Тільки й того, що кількість моїх “нервових клітин”, коли їх так можна назвати, надзвичайно велика, а споживають вони мізерно мало енергії, яку постачають мені термоелементи та резервні атомні батареї. В мене є лише одна вразлива точка, де збігаються воєдино всі інформаційні лінії. Там закладено невеликий ядерний заряд. Вибух цього заряду шкоди вам не завдасть.
Мабуть, ви хотіли б ще раз запитати, яким чином я підкорив ваш “Сіріус”? Тепер я скажу. Круз знищив лише найголовніші мої антени та випромінювачі. Про деякі — малопотужні — він, мабуть, забув, бо людська пам’ять недосконала. А посадочну антену, певно, лишив навмисне: адже це — та чаша, в яку знизився ваш “Сіріус”. Якби він зруйнував її, то порушив би і мою нервову систему — саме там у надрах астероїда розташовано мій центр уяви.
Ось уже кількасот ваших років мої куці антени коли-не-коли перехоплювали уривки радіопередач. Я мав досить часу, щоб проаналізувати їх, скласти приблизний словник. Не раз пробував налагодити зв’язок, але мене, мабуть, не чули, — надто малу потужність мали мої передавачі. І нарешті мені пощастило: ваш зореліт проходив на порівняно невеликій відстані, та ще й якраз у зоні дії моєї посадочної антени. Я передав йому сигнал: “Людина в небезпеці! Негайно на порятунок!”
— Людина в небезпеці! — Кім ляснув себе рукавичкою по шоломі. — Ну, звичайно ж! Тільки цей сигнал кіберштурман виконує навіть всупереч іншим наказам Головного Кібера! Ну, а далі?
— Коли “Сіріус” наблизився, я передав йому інформацію, що я — Головний Кібер рятувальної експедиції, отже, він мусить скорятися тільки мені. І він скорявся, аж доки… аж доки я скомандував йому вирушити в Космос без вас…
— Ви дали йому такий наказ?!
— Так… — глухо сказав Круз. — І це — вже мій, суто мій злочин… Я боявся, що ви полетите геть, не бажаючи знайти мене, і моя нестерпна мука розтягнеться ще на тисячоліття… Я сказав усе,
Кім з Астою довго стояли мовчки, схиливши голови. Ще і ще перебирали вони в пам’яті все почуте, зважували всі обставини. І ось, нарешті, Аста випросталася. Підняла руку.
— Іменем людства… Іменем гуманізму… Ви, Круз, психодвійник таотянина Круза… виправдані!.. Ваше бажання буде виконано!
Вона підпливла до ніші. Кім посвітив прожектором. Там і досі клубочів розворушений Астою пил. Але вже проступали контури масивних дверцят.
Аста відчинила їх, намацала кнопку.
— Прощайте, Круз!.. Прощавайте навік!
— Прощавайте, люди Землі!.. — сумно відгукнувся голос. — Прощавайте і спасибі вам!.. Дуже шкодую, що не бачу вас у свою останню мить… Але перед моїм єдиним оком стоїть ваш залитий сонцем “Сіріус”. Я повернув його сюди… Щасливої вам путі!
Аста натиснула на кнопку. Глухо здригнувся грунт, повільно поповз віковічний пил, здіймаючись млявими густими хмарами. І запала тиша — страшна, глибока тиша, нескінченна, як Космос.
Повільно-повільно просувалися земляни до свого зорельота. Зупинилися на тому місці, де тільки чорний шар порохна лишився від таотянина Круза. Не змовляючись озирнулися.
Просто перед ними поміж бескидів блиснула яскрава кругла пляма — фотоелемент. Але астероїд обертався й далі, сонячний промінь сповзав з фотоелемента, і той тьмянішав, зникав, танув у непроглядній чорноті.
І здалося їм: це востаннє прощається з ними істота, яка, не бувши ніколи людиною, зазнала надлюдських страждань, спокутуючи чужу провину.
“ГАЛАТЕЯ”
(Зошит з мертвого зорельота)
Хай буде навіки проклятий той, хто винайшов “Галатею”!
Ти, що читаєш оці рядки! Заклинаю тебе твоїм щастям: не чіпай красиву пластмасову скриньку в лівій зовнішній кишені мого скафандра! Не вмикай її! Не намагайся вивчити її будову і принцип дії! Як найотруйнішу гадюку, — з страхом і огидою, — візьми цю скриньку і вкинь у плазмовий реактор корабля!.. Зроби це перед тим як читати мою сповідь; зроби негайно, бо коли ти затримаєшся хоч на мить і твоя цікавість переможе почуття самозбереження — ти загинеш! Це — мій заповіт. Не смій перегортати сторінку, аж доки не виконаєш моє останнє бажання!
Ти чуєш? Це — в ім’я людства!
Знищив? Я знаю, знищив. І саме ця впевненість надасть мені снаги ще якийсь час опиратися нестримному бажанню поринути в солодкий хаос, звідки нема вороття. Я опиратимуся, аж доки поставлю останню крапку в цьому зошиті. А тоді…
Не нарікай на мене, невідомий друже. Не називай мене слабкодухим. Знищити “Галатею” самотужки — неможливо. Це все одно, що задушити самого себе; в останню мить, коли тьмяніє свідомість, пальці втрачають силу і ти повертаєшся до життя знову. Тільки ні, вкоротити собі віку — легше. Я це роблю зараз, роблю цілком свідомо: нині в лазерний передавач зорельота вливаються останні мегаджоулі енергії, які понесуть на Землю моє надтермінове повідомлення про “Галатею”. Після цього зореліт ВЛ-3 перетвориться на летючу труну. Я витрачаю на лазерограму весь той мізерний резерв пального, який дав би мені змогу вийти на орбіту Плутона.