Предок
Шрифт:
Цей завидний страх, так неприємний усім її близьким, наелектризовував до певної міри і їх, і хоч Страшевич, молодий офіцер без маєтку, досить малої інтелігентності й освіти, хіба що з деякими зв'язками, міг уважатися тільки-тільки що можливою партією для дівчини з такої родовитої й поважної сім'ї,— вся сім'я не те що годилася вже, а навіть і щиро бажала здійснення цього шлюбу, аби вже Катря раз заспокоїлася. Та сук був у тім, що для усього треба було великої суми — на заклад, на виплату боргів, на обстанову і на «відповідне життя» в досить дорогім і пишнім полку. Страшевич, давно пропустивши
Не доходило до рішучих розмов, але це протягання мало характер мовчазного торгу. Покійник батько був тугий на гроші і жалкував такої суми. Сподівалися, що, може, Стра-шевич трохи обійдеться й буде скромніший в своїх вимаганнях — взагалі справа якось «виясниться». Тим більше, що неясним лишалося з обох боків, чи ж грає якусь роль в цій комбінації почуття? Просто-таки купувати якогось драгунського поручика за таку суму, для його самого — здавалося занадто вже диким. Ану ж Катря за два-три місяці сама передумає та знайде якусь відповіднішу партію?
А Катря нервувалася, то поривалася до сердитої розмови з батьком, то тратила відвагу і відкладала, щоб не вбити справу занадто рішучою розмовою.
І раптом батько вмер, так несподівано, трагічно, випавши з візка і завадивши головою об стовп. Принесли безпам'ятного, облитого кров'ю — і вже не прийшов до себе. Катря не одходила від нього. З дітей нікого більше не було. Поки постягали телеграмами — було по всьому.
Батька застали на столі. Вмер, не сказавши ні слова.
— Так, штука вийшла,— говорив до себе, вдивляючися в нічну пітьму.— Хто б подумав, хто б подумав...
Здоровий, кремезний, як дуб, повний життя, нев'янущої енергії. І раптом — мертва тиша, розмови півголосом, клопоти про могилу, похорони, кутю, духовенство. Конвенціональні візити, стереотипові фрази співчуття.
Убога обстанова покоїв, яку досі оживляв він, тепер стала такою сиротливою й нужденною, і це убоге сирітство її викликало такий жаль для нього! Образ сильного, могутнього чоловіка раптом розвіявся й перемінився в хистку, тендітну постать привиду.
А в цю жахливу пустку вливалися знадвору тріумфи літнього світла й природи, гамір птаства й комашні, і солодкаві до нудності пахощі жасмину перебивали дух від ліків, різкий сморід етеру, що стояв у хаті, і приєднувалися до цієї містерії смерті.
І нараз в цей тихий містичний настрій ввірвалися хвилі живого життя й затріпотіли гарячкою бажань, змагань, поривань.
Залунав голос небіжчика, ще раз кермуючи життям полишених, живих, і живе життя забилося гнівом і протестом.
Третього дня по похороні брат Іван скликав родину й повагом поклав перед нею на стіл запечатаний конверт, що лежав у батьковій шка-тулі, тій знаній з дитинства палісандровій шка-тулі з мідяними наріжниками. Посунув її до дядька Павла, той відсунув від себе до матері, і так кілька разів він пересунувся по столі при загальнім мовчанні. Нарешті дядько Павло взlbв, оглянув, показав усім, що не порушений. Всі неуважно оглянули — хто ж би в їх сім'ї порушив печатку батька,— хоч би за всі скарби землі! Потім дядько Павло розпечатав і зачав читати.
Тестамент був писаний давно, більш як десять літ
Дядько Павло прочитав до кінця — підпис батька і свідків і дату написання, й мовчки поклав на середину столу.
Всі сиділи мовчки і чули, як у всіх них підіймається гнів на покійника, що він зробив їм таку досадну штуку — лишив старий теста-мент, бозна-колишній, про який, може, сам забув, що в нім написано,— бо що в нім стояло, рішуче не згоджувалося з тим, що він сам намірявся зробити два роки, рік, півроку тому. Не знищив сам цього старого шпаргалу, і тепер не знати, що робити з ним.
Сестра Христя, найбільш експансивна з усіх, перша перервала мовчанку і дала вираз тим гадкам, що обсіли всіх.
— Але це ж старий тестамент, як Катрю тільки віддавали до гімназії! — скрикнула вона, обвівши очима по черзі родину й дивуючись, що вони без протесту приймають це все.— Потім сам тато придумав і перемінив це, що він пише про інститут. І про Дмитра так само передумав, щоб поступити йому в інженери. І те, що про гроші написано, змінилося, коли тато купив мені Корочайку...
— Ну, певно, розуміється,— заговорив і брат Іван.— Усе це, що в тестаменті написано, тато давно передумав. І в цім банку він грошей не хотів далі тримати. Пам’ятаєш, мамо, як він на Великдень говорив — ти тут була теж,— що він не вважає цей банк за певний і при зміні терміну, восени вийме з нього гроші?..
— Так, пам'ятаю. І багато іншого пам'ятаю, що він задумував останніми роками.
— Так, він не хотів грошей держати в банку і думав купити землю,— сказав Іван.
— Але що ж тепер робити в такім разі? — спитала мати.
Всі мовчали. І сестра Христя знов вимовила це слово, що лізло до голови:
— То знищити хіба його, коли так,— і з запитом пересунула свої очі по лицях присутніх.
Але ніхто не відважувався підняти ці важкі слова. А дядько Павло вибухнув своїм звичаєм:
— Воля мертвого — свята річі Ми не маємо іншого виявлення його волі, окрім цього теста-менту, і мусимо його триматися, хоч би, може, й сумнівалися в дечім або вважали й не конче добрим у теперішній час. Як сміємо переміняти?
І тут сестра Катря, що боязким поглядом міряла всіх присутніх вже від початку цієї розмови, скрикнула істерично й, закривши хусткою лице, не сказавши слова, зачала страшенно ридати.
Це перебило розмову. Мати й сестра кинулися до неї, а дядько Павло з винуватим виглядом ткнув тестамент в руки Івана й непомітно вийшов скоренько з покою.