Пустоцвiт
Шрифт:
– Де бачив?! Як?! – здивувався Теплов.
– Видіння мені було, Гришутко, видіння…
Погляд отця Феодора помутнів, він повільно повернув обличчя до стіни.
– То де ж ці самі докази, про які… – почав Григорій, однак старець простогнав:
– Облиш, дай-но передихнути. Зле мені, ой, зле!..
Теплов якийсь час сидів нерухомо, потім заходився шукати по кишенях модного камзола. Під час перебування за кордоном він натрапив на якусь стародавню монету (за всіма ознаками іспанську). Знаючи, що колишній його вихователь
Однак замість монети намацав якийсь пакет. Обережно дістав, оглянув. От горе! Це була записка із Санкт-Петербурга, із самого царського палацу, також передана йому Тихоном у купі запізнілої пошти. Григорій був настільки поглинений думками про прохання отця Феодора терміново приїхати в лавру, що зовсім забув про палацове послання… хоч і збирався прочитати папір по дорозі.
Зламавши воскову печатку, він заглибився в читання. Це було запрошення на аудієнцію до Олексія Розума – фаворита Єлизавети Петрівни. Після офіційного повідомлення (втім, безнадійно простроченого) йшла приписка, зроблена, мабуть, рукою самого пана Розума, яка повідомляла, що їм варто невідкладно зустрітися у надзвичайно важливій справі.
Теплов повільно склав папір і настільки ж повільно сховав у кишеню камзола. Ну от, схоже, пророцтва отця Феодора вже починають збуватися: його запрошують на аудієнцію до Санкт-Петербурга…
А втім…
Втім, усе це маячня! Таємниця народження… Він – польський дворянин… та до того ж ледве не королівських кровей!..
Ні, не може бути. Не може – тому що так не буває…
Розмова зовсім вибила Теплова з колії. Він навіть і мріяти про щось подібне не міг… Більше того – не насмілювався!!!
Ні, таких див у житті не буває.
Не буває!!!
Але… запрошення в палац?! Он же воно, у кишені камзола лежить…
Виходить, він тепер може досягти будь-яких висот?! Знатне походження… Його світлість Григорій Теплов… Його… високість… величність…
Усе закрутилося перед очима…
Втім, маячня все це!!! Як він доведе своє знатне походження?! І головне, дотепер же нічого неясно… Місія, за словами отця Феодора, була секретною! Які сліди від неї залишилися, де їх шукати?!
Господи, Господи!..
Поруч пролунав стогін. Григорій здригнувся і з надією подивився на згасаючого старця. Хворий щосили напружився, простягнув руку до образів у покуті, прохрипів щось на кшталт:
– Та-а-ам… Про-о-о… Та-а-ам!..
Але в цю мить душа покинула колись сильне й гарне, а нині висохле від хвороби тіло отця Феодора. Тепер на ложі перед Тепловим лежав усього лише мертвий старий, що на кілька секунд навіть видався йому чужим і зовсім незнайомим.
– Агов, хто-небудь! Допоможіть!!! – щосили крикнув Григорій. Він очікував, що сюди негайно вбіжить послушник, вигнаний перед початком розмови. Принаймні, Тихін…
Однак замість
– Тіточко Гафіє!.. – тільки й зміг вимовити Теплов, щиро здивований побаченим. Як пояснити дивне поводження жінки, яку він, здавалося б, знав як облуплену?! Як можна брати щось із кімнати, у якій тільки-но помер не хтось, а отець Феодор?!
Та куховарка швидко озирнулася на Григорія, приклала палець до губ, прошипіла: «Тс-с-с!..», кинулася в покуття, витягла щось із-за найбільшої ікони. При цьому, однак, зачепила лампадку, що ледь не потухла, й обварила розпеченим маслом руку.
– Тіточко Гафіє… – промимрив ще більш розгублений Теплов. Жінка скривилася від болю, однак лише мовчки махнула рукою. Григорій підвівся, зробив кілька кроків до куховарки, але, не втримавшись на ногах, звалився на підлогу, немов діставши удар під коліна.
– Ні-і-і!!! – тільки й зумів викрикнути Григорій, головою вперед провалюючись у скажений чорний вир. Перелякане голосіння Гафії: «Ах ти ж, Господи! Та у нього жар!..» – потонуло у колокольно-мідному гудінні.
Гарячка мучила Теплова три дні. Він метався, марив, викрикував щось нерозбірливе про титул, про дворянство, про рабський стан душі… Гафія ні на крок не відходила від «бідолашного дитятка». Горе яке: її ненаглядний Гришунька зовсім розхворівся…
На четвертий день він отямився й насамперед промимрив:
– Тіточко Гафіє, як там отець Феодор?! Сподіваюся, йому краще?..
– Що ти, Гришунько, що ти! – куховарка аж перехрестилася. – Отець Феодор помер у тебе на руках. Чи забув, еге ж?..
Григорій повалився на ліжко. Ну так, так… Помер старий чернець! Пішов назавжди!..
– Гришуню!..
Теплов подивився на зігнуту над ним жінку. Тільки зараз побачив, як постаріла Гафія, як потьмяніли її колись прекрасні очі, опустилися куточки губ, побіліли русяві коси, згорбилася фігура. І Григорію раптом нестерпно закортіло повернутися назад у дитинство, знов стати маленьким, обійняти рученятами тітотчину шию, вдихнути аромат ромашки й м'яти, що йшов від її волосся. І, звісно ж – сміятися від веселих розповідей отця Феодора!
Яким усе тоді було легким і простим!..
Він знов знепритомнів.
– Як почувається пан Теплов?
– Йому вже краще. Ще пару днів і…
– Ти гарантуєш?
– На все воля Божа!..
– То що ж мені переказати панові Розуму?
– Перекажіть, що я зроблю все можливе.
– А неможливе?..
– І навіть дещо неможливе.
– Дивись же, каналія! Лікуй Теплова скоріше, бо пан Розум утомився чекати. Теплов потрібен йому для державної справи великої ваги.