Танго
Шрифт:
Проте відповісти Сергій не зміг. Виправдовуватись? Як і чим? Він ще того дощовитого дня в джипі спробував підвести ґрунт під свою поведінку, та ні холери не вийшло. З комуністами можна розмовляти лише фактами. Психологією їх не розчулиш. Правда, й цей парубок, і отой болгарин твердили тоді, що вони не комуністи, але дідько їх знає, що вони за цяці.
Думка урвалась. Буено рвучко загальмував. Шлях перегородила неширока, та, певно, глибоченька річечка. Водій подався шукати броду. Сергій виліз із кабіни й зійшов у берег. Повітря над течією було прохолодніше. Забаглося викупатись, але передумав. Ці численні притоки Амазонки дуже небезпечні. Як той казав, не знавши
Сергій оглянув свої роззуті ноги й посміхнувся. У пам'яті зринув минулорічний випадок із кауканом. Не заходячи у воду, нашвидкуруч похлюпав на розпарені кінцівки, сяк-так обтер їх руками і швидко взувся.
Що за бісова природа! Так чудово довкола, а жити небезпечно. На кожному кроці чатує підступ. Що то сказано: нема кращих умов для життя, як у помірній смузі. Даремно європейці прагнуть у тропіки. За цю романтику часом дорого платять. Була б його воля — ніколи не проміняв би Дніпра на Амазонку. Але його вини в цьому немає. Хай за це буде соромно іншим. Отим, хоча б з радянського посольства…
Збочивши на небезпечну стежку, Ряжанка схаменувся й спробував навернути думку на інше. Викупатися б зараз в океані. Вода тепла, а повітря надвечір холоднішає… І раптом згадалася дівчина на березі в купальному костюмі. Йде й на одну ногу кульгає. Ну, та бог з нею.
Завжди, коли він згадував океан, згадувалась і Стефанія. Але не це зараз бентежило Сергія. Про неї тепер він думав цілком спокійно. Зате прикріше ставало, коли в пам'яті зринав той вечір, як на нього напосіли ґвалтівники. Й тут уже вороття не було…
Відлежавшись у лікарні, Сергій, слабий, захлялий та замлілий, негайно подався розшукувати Коляду. За віщо він його так ненавидить? За віщо мало не вбив тоді? Це питання снувалось у голові, не даючи спокою ні вдень, ні вночі. «Панич Петрусь» Ряжанку не цікавив. Та тварюка давно чекала нагоди поквитатися з ним. Єдина розмова з таким покидьком — кулак у мармизу. Але шкода й руки паскудити об слиняву руду бороду. Інша річ — Матвій. І от першого ж дня, вийшовши зі шпиталю, Сергій подався до Коляди.
Квартира виявилася замкненою. Ряжанка хотів був поспитати в сусідів, але посоромився. Йому здавалося, що всі в місті повинні знати про його ганьбу. Він постояв під дверима, подумав і пішов до Горбатюка.
Левко намагався бути чемним і співчутливим, одначе це погано йому вдавалося. Сергій відразу прикмітив цю зміну, але намагання розчолопати що-небудь ні до чого не призвело. Та й сам був у такому стані, коли людина не дуже здатна до аналізів.
Поки Сергій вагався, чи питати в Левка про Матвія, чи не питати, до кабінету зайшов Коляда. Ряжанка затремтів усім тілом. Його теліпало, мов у пропасниці, й він нічого не міг із собою вдіяти. Матвій був у дорожньому плащі й з двома валізками. З кожної звисала
Не відповівши на підкреслено жваве привітання, Сергій демонстративно відвернувся до вікна, не бажаючи розмовляти. Коляда підійшов сам.
— Що з тобою, шефе? Тебе наче оце з хреста знято. Га?
Сергій блимнув на нього нищівним поглядом. Бачили негідника? В Ряжанки сіпались руки.
— Оце й досі після того вужа слабуєш?
Коляда ще якийсь час глузливо дивився на Сергіїв профіль, потім відійшов до Левонтія:
— Як наше невлад, то ми із своїм назад. — І до Горбатюка: — Чого він приндиться? Полаялись?
Але Горбатюк теж мовчав. У кімнаті повисла наелектризована тиша. Таке буває перед дужим громом. І Сергієві нерви не витримали. Він виклав Коляді все, що про нього думав. Та сталось несподіване. Грім виявився без дощу. Ображено зціпивши зуби, Матвій витяг авіаційний квиток з Буенос-Айреса.
— Бачиш?
Це ще дужче розлютило Сергія. Що він йому в носа квиток тицяє! Знайшов алібі. За півтора місяця можна до Буенос-Айреса пішки сходити й повернутись.
Коляда, брутально лаючись, почав нишпорити по кишенях. Нічого не знайшовши там, він розчинив меншу валізку, повикидав з неї бебехи, тоді — до більшої. На підлогу летіли чисті й брудні сорочки, піжами, краватки, леза для гоління. Потім Коляда покидав валізи й заходивсь удруге вивертати кишені. Нарешті знайшов те, що так старанно шукав. Між пучками зашарудів зібганий та потертий барвистий папірчик.
— Читай, шефе!..
Матвій із серцем ляснув ним по підвіконню.
Сергій знехотя скосував на зжужмлений папірець. Квиток до Буенос-Айреса.
— Ні, ні, ти дивися, коли вже так! На число дивися! — напосідав Коляда.
Ряжанка глянув на квиток проти світла. Дата на компостері свідчила про те, що власник квитка вилетів до Аргентіни ще за добрих два тижні до початку великих дощів. От тобі й маєш… Сергій знесилено сів на стілець. Усе тіло йому ослабло її стало неслухняним. Що ж воно робиться? Може, це чужий квиток? Ряжанка з останньою надією зиркнув на зібгану папірчину втретє. Ні-таки. Прізвище Матвієве. А як це могло статися? Він же добре пам’ятає той голос…
Сергій розгублено глянув на свого співробітника. Матвій реготав із якоюсь пекельною люттю в очах. Геолог посидів-посидів та й почовгав геть. Левко дививсь на нього досить дивно. І цей глузує? Ну що ж, нехай. Може, так і треба.
Більше він про те не говорив. Ні тоді, ні пізніше. Але в душі спокою не було. Хто ж у такому разі напав на нього? «Панич», звичайно, до уваги не брався. Хто лаявсь тоді голосом Матвія Коляди?
Ряжанка потаєнці продовжував стежити за своїм помічником, а той поводився цілком нормально: як людина, за якою немає жодної провини. Тільки одного разу Сергій перехопив його погляд. Коляда швидко одвів очі вбік, але вираз обличчя не встиг змінити. Що він за один? Що на думці в цього сфінкса?
Ще більше здивувала Сергія поведінка Буенавентури. Молодий індіянин, який досі люто ненавидів Коляду, раптом змінив гнів на милість. Він при нагоді її без нагоди топтався навколо «сеньйора Маттео». І його дзвінкий горластий голос лунав так, як раніше, коли водій розмовляв із ним, Сергієм. Що робиться на білому світі? Невже людина така непостійна в своїх уподобаннях?
Сергій інколи мимовільно наставляв вухо — про що вони балакають? Так, ні про що особливе. Буено прочищає карбюратор і розповідає Матвієві якусь кумедну історію, яка приключилася з ним у барі біля центральної площі. Нісенітниця. Але варто було наблизитися до них, і молодий індіянин змовкав.