Тероріум
Шрифт:
Президент не звернув на цей ексцес жодної уваги і завзято осипав матюками «кривоокого Кузю». Інші не знали, як себе поводити, ґенерал Курвенко душився від сміху, а Кіріл Кірілич безпорадно оглядав зіпсовану яєчним жовтком уніформу головного золотаря. Нарешті президент помітив, що у нього не стало напою, і звелів прислузі принести собі нову порцію яєчного коктейлю. А заодно відпустив нещасного Лайнова, аби той привів себе до ладу.
Гра набрала позиційного характеру, президент заспокоївся, Лайнов повернувся у модному сірому партикулярі зі
– Што???
Президент невдоволено глипнув на Курвенка, який із червоно-кармазинного зробився фіолетово-баклажанним.
– Товариш президент, разрєшіті… - дерев’яним голосом почав ґенерал.
– Йди на… - обірвав А. Д. Кромєшний.
За кілька хвилин, коли гра у футбол стала аж надто млявою і невиразною, ґенерал Курвенко ще раз звернувся до Кромєшного:
– Товариш президент, біда!
– Шо случилося?
– нарешті відірвався від футболу А. Д. Кромєшний.
– Біда, товариш президент, - забубонів ґенерал Курвенко, - еті терористи, так звані ювеліри, тобто недобитки українського націоналізму…
– Хватіт!
– вигукнув А. Д. Кромєшний.
– Це ваша з Лайновим справа! Якщо вам неінтересно дивитися футбол, убірайтєсь вон і ловіть своїх терористів, а мене в ето дєло не вплутуйте. Я за вас вашу роботу ісполняти не буду!
Президент відверто образився на своїх підлеглих, що вони не вміють так самовіддано, разом з ним уболівати за «наших».
– Але на цей раз дєло якось так стосується і вас, товариш президент… - набравшися хоробрости, пробелькотів Курвенко.
Президент повернувся до свого ґенерала, уважно подивився йому в очі і недобрим тоном спитав:
– Шо случилося?
– Терористи, ці ювеліри, угнали ваш персональний самольот «Ан-66-5-1», товариш…
– Сукі, бляді, уроди! Абарзєлі!
– заверещав президент України.
Всі злякано принишкли.
– Да, оні абарзєлі, - несміливо, після паузи, прошепотів ґенерал Лайнов.
– Оні?
– зловісно закричав президент, - та ето ви, гади, абарзєлі! Кучку кримінальних прєступніков нє можетє впоймать! Дармоєди, бля!…
Мовчанка запала ще тривожніша. А. Д. Кромєшний пожадливо пив свій жовтий коктейль. Нарешті він трохи оговтався і звелів ґенералови Курвенку доповісти деталі.
– Только шо півгодини тому ці бандити якимось незбагненним чином…
– Незбагненним, бляха, - буркнув президент, - продовжуйте, ґенерал!
– Вони прокралися на тайний аеродром, ну цей ваш персональний…
– Блядь!… - зітхнув президент.
– Знешкодили охорону, відчинили ангар, захопили лайнер «Ан-66-5-1» і злетіли в повітря. Тепер летять над Україною у південно-західному напрямку. Мої підлеглі запитують, що робити? А я запитую вас, товариш…
– А ти сам, в конце концов, ви всі, - А. Д. Кромєшний обвів поглядом присутніх, - що думаєте?
–
– Зо два десятки вмєстє с командіршой, - охоче відповів ґенерал Курвенко, - керує ними якась баба. Заложників вони не взяли, до того ж у них свої пілоти.
– Вот, - радісно потер руки ґенерал Лайнов, - одна ракета - і, можна сказать, проблєма ювєліров процентів на дев’яносто дев’ять і шєсть десятих - рєшєна!
– Говоріш, збіть?
– похмуро спитав президент.
– Збіть, товариш президент!
– хоробро відповів Лайнов.
– Мой персональний самольот?
– у президента від люті посинів ніс.
Лайнов злякався.
– Дєло в том, - вкрадливо почав Кіріл Кірілич, - шо самольот ето нє простой. Ето - мобільная прєзидєнтськая резидєнція. Там найновєйшіє срєдства связі, самоє совєршєнноє медоборудованіє, усьо - імпортноє, обратітє вніманіє, там - мінус волновоє вооруженіє, в конце концов, той самольот украшено ценнимі породами дєрєва, перламутром, натуральной кожєй і - золотом. Ето ж нє ювєлірноє іздєліє, так… надєюсь, понятно. Етого ізлюблєного терористами благородного метала в дєталях інтер’єра самольота не менше як полтонни. Товариш президент (ввічливий жест у бік Кромєшного) проживаєт в ньом не менше трьох-чотирьох мєсяцєв в год.
– Унітаз золотой, - надтріснутим голосом кинув А. Д. Кромєшний, - і біде тоже.
– Но нє ето главноє, - продовжував Кіріл Кірілич, - самоє главноє то, шо етот самольот наш президент (відомий жест) любить больше всєго з усіх неживих предметів в мірє.
– І живих тоже, - плаксивим тоном додав президент, - бо ви, люді, такіє подлиє.
– Тому збівать етот самольот нікак нєльзя, - підсумував Кіріл Кірілич.
Всі міцно задумалися. На футбольному полі москвичі тиснули киян.
– Шо робити?
– розпачливо спитав ґенерал Курвенко.
– Навєрноє, нада вступать з німі в переговори, - невпевнено пробурмотів ґенерал Лайнов, - за логікой, оні должни видвінуть какіє-то трєбованія…
Президент А. Д. Кромєшний згідливо кивнув. Ґенерал Курвенко зателефонував своєму заступникови ґенерал-лейтенанту Пньову, який перебував на диспетчерському пункті таємного президентського аеродрому, перевів зв’язок у відеорежим і запитав, чи є контакт з викрадачами.
– Є контакт!
– доповів ґенерал Пньов.
– Зв’яжи їх зі мною.
– Єсть!
– Ето голова КҐБ Української республіки ґенерал-полковник Курвенко, з ким я розмовляю?
– Командир бойової організації «Юна Великоукраїна» просто полковник Роксолана!
– На екрані мобільника з’явилося жіноче обличчя у елегантній чорній напівмасці.
– Які ваші вимоги, пані, пані…
– Пані полковник, - підказала ґенералови Курвенку Роксолана.
– Назвіть ваші вимоги, пані так звана полковник.
Даємо вам п’ять хвилин, а потім застосуємо проти вас засоби певео. Зіб’ємо, коротше!