Шрифт:
Наталя Тисовська
НЕОБХІДНІ ПОЯСНЕННЯ ДЛЯ ДОПИТЛИВОГО ЧИТАЧА
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
* * *
РОЗДІЛ П’ЯТИЙ
ГУП!
РОЗДІЛ ШОСТИЙ
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ
РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ
РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ
РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ
РОЗДІЛ П’ЯТНАДЦЯТИЙ
РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ
РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ
РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ
РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТИЙ
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ
РОЗДІЛ
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ П’ЯТИЙ
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ
ДІЯ ІІ.
ДІЯ ІІІ.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ
notes
1
2
3
4
5
6
7
Наталя Тисовська
Три таємниці Великого озера
Мене завжди дивувало, як так сталося, що отой
сільський хлопець ‹…›, який любив дівчатам говорити
сальні анекдоти, раптом, коли опиняється
у безвихідному становищі, кладе собі під бороду
гранату і розривається. Михайло Горинь
НЕОБХІДНІ ПОЯСНЕННЯ ДЛЯ ДОПИТЛИВОГО ЧИТАЧА
Небайдужі читальники час від часу розпитують мене, наскільки правдивими є мої кримінальні оповідки. Дійсно, кому спаде на думку, що у свої тридцять із гаком років авторка могла зазнати стількох неймовірних пригод! Але мушу вас запевнити, що бурхлива фантазія не належить до моїх безумовних чеснот, тож сюжети й персонажів мені доводиться здебільшого брати з життя.
Скажімо, доскіплива особа може закинути мені, буцім такого містечка, як Буремна Затока, не існує в природі й існувати не може. На це я відповім одне: якщо причепа не полінується пошукати на західній півкулі нашої планети водоспад Какабека, одразу ж упевниться, що авторка не лишень не вигадала Буремну Затоку, а й не прикрасила її ні на йоту. Понад усякий сумнів, незважаючи на сорока-градусні зимові морози та небувалу літню спеку, це одне з найчарівніших місць на землі.
Крім того, Буремна Затока і справді може пишатися своїм Університетом - відносно молодим, але вже відомим у заокеанських академічних колах закладом. Якби не дворічне навчання в гуманітарній магістратурі Університету, хтозна, чи не перекладала б авторка й далі нудні технічні тексти на якомусь Богом забутому заводі - замість правдиво описувати дивовижні пригоди. Мало звідати небувалу приключку - треба ще й надбати які-не-які літературні навички, щоб запакувати її в слова…
Що ж до персонажів моїх нелукавих оповідей, то коли б хтось із недовірою поставився до самої ідеї, що отут, зовсім поруч, літературні герої ходять, балакають, п’ють чай, працюють і влипають у надзвичайні історії, він може звернутись особисто до авторки, і я радо надам усю необхідну інформацію - включно з датами народження, адресами й номерами телефонів. Авторка й досі щораз на Різдво отримує кількоро вітальних листівок із Буремної Затоки.
Отож, якщо допитливий читач нарешті упевнився: його не намагаються пошити в дурні, а навпаки - збираються розважити цілком імовірною історією, нам саме час повернутися на декілька років назад.
РОЗДІЛ
КАКАБЕКА ПРИЙМАЄ ПОЖЕРТВИ
Цьогоріч жовтень не радував теплом. Уночі, коли перший мороз сповзав із гір до Великого озера, що понад ним розрослося містечко Буремна Затока, на вистиглу, ствердлу землю просипблося на палець снігу, але за день ясне сонце розтоплювало його. Сонце в Буремній Затоці світило так, як, може, й ніде на землі: гаряче, сильно,- і взимку засмага прилипала до обличчя незгірш, ніж улітку.
В жовтні бистрий і небезпечний водоспад Какабека змілів, вода на дні Кам’янистої річки стишила плин, і каміння, навесні сховане під горами піни, зараз чорними потворами виступило з води.
Неподалік водоспаду люди збудували дерев’яний міст через бурунисту ріку і проклали уздовж високого берега дерев’яний же настил із захисним бильцем, але інші люди витоптали власні вузенькі стежки трішки нижче, ближче до води. Цивілізація марно боролася з природою, а водоспад щоразу, як бачив на слизькій доріжці людську істоту, хижо та вдоволено бурчав і чекав на пожертву.
На стежці з’явилися двоє. Зіщулені од вітру, у куртках із каптурами, в джинсах, здалеку вони були напрочуд схожі між собою - не вгадати, брати чи сестри. Але зблизька стало видно, що одна з двох - дівчина (карі очі, характерне вилицювате обличчя, з-під каптура вибивається чорне волосся з мідним відливом), а другий - європейської зовнішності парубок.
Говорили між собою упівголоса, а вітер зривав і відносив мовлені слова на другий берег Кам’янистої річки, та навіть із тих уривків, які лишалися, можна було здогадатися, що дівчина - червоношкіра північноамериканка, уродженка поблизького тубільного селища, котрі ще донедавна називалися індіанськими резерваціями, і що саме вона була призвідцею малоприємної прогулянки в холодний вітряний день.
Парубок із низько схиленою головою, бо лютий вітер витискав з очей сльози, подивовано зиркав на впокорений холодом водоспад. Невже листівки, які продавалися ледь не в кожній крамничці Буремної Затоки, оті літні яскраві краєвиди з бурхливою річкою і шаленством відтінків зелені, знімалися тут, на похмурому водоспаді Какабека?…
Дівчина ж, яка відчула в цьому дивному європейцеві споріднену душу, поспішала поділитися з ним найдорожчим: що індіанці насправді називаються анішинабеґ, тобто люди, просто люди, невже білим так важко це вивчити?… І що Велике озеро на мові оджибве називається Ґічіґамі… Учора ці двійко видряпалися таємною стежкою до самісінького Гнізда Буревісника - на гору, де замість вершечка синіє таріль гірського озерця, сьогодні слухають буркотіння сонного водоспаду, а взавтра…
Крізь каптур, який приглушував звуки, пробився загрозливий шурхіт, наче донизу повзе каміння й от-от потягне за собою людину. Звук був нечітким, але дівчина затнулася на ходу, відчула лівим боком, що їй зробилося надто вільно й просторо на стежці, завузькій для двох. Очі її вихопили темну куртку супутника, яка стрімко котилася донизу, і вуста, випереджаючи момент усвідомлення, видихнули: «Каа!»
Каміння сипалося в долину - туди, де на голому зимовому березі Кам’янистої річки лежав купою дрантя дивний європеєць, ще мить тому живий і теплий - і рідний. Кров із розкроєного лоба стікала на землю й просочувалася поміж чорну рінь. Мирно плюскотіла вода, обминаючи валуни. Дівчина кліпнула.