Твердиня
Шрифт:
За півсотні кроків від «Samay Wasi Youth» організм не витримав і збунтувався проти фізичних мордувань, що одне за одним налягли на нього протягом останньої доби. Українець упав на коліна і став блювати у стічну ринву, що звивалась уздовж мощеної кам’яної дороги.
XXXI
27 липня 2012 року, 22:04 (UTC-5)
Хостел «Samay Wasi Youth»
Левко доповз до веранди. Крекчучи, звівся на ноги, бридливо втерся від блювотиння і, переборюючи запаморочення, зайшов до хостелу.
На першому поверсі царювала
Українець навпомацки пробирався до сходів, коли в глибині зали щось заворушилося. За мить із крісел посхоплювались кілька силуетів.
– Лео? – вигукнув один з них.
Левко спершу шарахнувся (нерви були натягнуті до дзенькоту) і тільки тоді впізнав Сатомі. Біля японки стояли Меґан і кілька канадців (Калеб серед них). Нейта – головного винуватця – не було.
– Так, це я.
Хтось клацнув перемикачем – увімкнулось горішнє світло. Хлопець затулив обличчя рукою.
В нерівному світлі Левкове лице набуло блідо-зеленого, як молодий кабачок, відтінку.
– Як Едді? – виступила наперед Меґан.
Лео не відповів. Він ледве стояв на ногах і потребував часу, щоб переварити запитання. Американка помилково сприйняла мовчання і пригнічений зовнішній вигляд за ознаку того, що Едді благополучно врізав дуба, і захникала.
– Він помер? – Дівчина затулила долонями рота. – Боже… Едді помер?
– Що з хлопцем? – прогудів Калеб. – Не мовчи, кажи як є.
– Де інші? – докинув хтось із-за спини здоров’яка.
– Він… – Левко відчував у роті гіркий присмак перевареної їжі, через що говорити не хотілося. Вони його дратували. Всі. Навіть Сатомі. – Ми завезли Едді у клініку.
– То він помер? – хлипала Меґан.
– Я не знаю, – знизав плечима хлопець.
– Але ти…
– Ми завезли його в лікарню, – повторив він таким тоном, наче казав: «Відчепіться від мене».
– Але чому ти…
– Просто повернувся.
Меґан швидко вгамувалася і, спохмурнівши, повернулась у крісло. Їй стало соромно через мимовільний виплеск емоцій. Кілька разів вона штрикала Левка хмурими позирками, не розуміючи, як можна було покинути клініку, не випитавши хоч якої-небудь інформації про стан Едді. Через секунду американці й канадці залишили хлопця і відійшли, невдоволено шепочучись між собою.
– Ти геть блідий, – без особливого співчуття в голосі промовила Сатомі.
Левко ще раз знизав плечима, мовляв, то все гори.
– Принести чаю?
Хлопець кивнув і безсило завалився на диван. Японка пішла на рецепцію, де націдила з термосу вже трохи остиглого чаю з коки, повернулась до Левка, поставила чашку на стіл і попрямувала в іншу частину зали, де приєдналась до Меґан і компанії. Українець навіть не подякував. Не мав сил.
Потягнувшися за чаєм, Левко намацав пальцями розірвану упаковку від «ведмежого» газового балончика. Взяв її до рук. На картонці, під прозорим пластиком, писалося:
Тридцять футів. Дев’ять з лишком метрів. У Едді не було шансів. Аби ж то хтось прочитав
Левко трьома великими ковтками випив півчашки. Настоянка з коки діяла практично миттєво. Вже через п’ять хвилин хлопець відчув себе краще, на щоки повернувся рум’янець.
Вмощуючися зручніше, він несподівано натрапив рукою на продовгуватий холодний предмет. Левко миттєво здогадався, що черкнув долонею противедмежий балончик. Спрей наполовину ввіпхався у щілину між горизонтальною та вертикальною секціями дивана. Схоже, після інциденту Нейт закинув балончик на канапу і про нього просто забули. Замість того щоб відсмикнути руку, хлопець, навпаки, міцніше стиснув знахідку.
87
FRONTIERSMAN – засіб для стримування ведмежих атак – ВИСТРІЛЮЄ НА ВІДСТАНЬ ДО 30 ФУТІВ. 34,52 канадських долари (англ.).
Левко витягнув голову, зиркнувши понад столом на зарюмсану американку та її колег по нещастю. Вони сиділи у півтемряві і не звертали на нього уваги. Масивний стіл цілковито закривав його руку і тулуб, приховуючи те, що Лео надумав зробити.
Хлопець виколупав спрей зі щілини, хутко підтягнув до себе і переклав у праву руку. Ще раз звів голову, переконавшися, що ніхто нічого не помітив. По тому заховав балончик у складках кофти. (Весь час перед очима стояло бородате обличчя рудого, коли він спиняється, перш ніж сісти у «Додж» і дивиться вгору по схилу на те, як Едді тягнуть до клініки.)
Кількома ковтками прикінчивши чай, Левко став на рівні і попрямував до сходів на другий поверх. Серце витанцьовувало так само, як тоді, коли він побачив рудого, але ніхто його не гукнув.
Діставшися спільної спальні, хлопець прослизнув усередину і нечутно причинив за собою двері. Ян Фідлер лежав на спині на нижньому ярусі одного з двоповерхових ліжок і завзято схропував. Досі тримаючи противедмежий спрей у складках кофти, Лео опустився навпочіпки біля свого наплічника (чех хропів просто за спиною) і розкрив рюкзак. Він майже витяг балончик, але наткнувся поглядом на пару очисьок, які недобре зблискували у темряві: через ліжко від Левка, також на нижньому ярусі, лежав бекпекер із Південної Кореї. Бідолаха не міг заснути через добросовісне Янове хропіння і бозна-скільки часу длубав чеха поглядом, подумки напускаючи на хропуна всі, які знав, корейські прокляття. У Яна, мабуть, був імунітет: час від часу він зменшував амплітуду, але ні на мить не затихав.
«Вибачай, приятелю, – опускаючи очі, подумав Левко, – не подобаються гуртові спальні в хостелі, плати вчетверо більше і шуруй спати у готель».
Хлопець також усвідомив, що не може ризикувати, ховаючи поцуплений балончик на очах іншого постояльця. Якщо кореєць запримітить спрей, у Левка будуть проблеми. Кілька секунд українець безцільно рився у речах, поки не вигадав, що робити. Витягнувши пакет із зубною щіткою та пастою, він підвівся і пішов до душової кімнати, двері до якої були на лівій від входу в спальню стіні. Зачинився всередині, відкрутив кран над умивальником і нашвидку почистив зуби, пирхаючи, спльовуючи і навмисно голосно тручи щіткою по яснах. По тому він витягнув спрей «FRONTIERSMAN», заштовхав його в пакет разом із гігієнічними причандалами і переконався, що ведмежа морда не проступає крізь целофан. Повернувшись у спальню, Левко запхав пакет на самісіньке дно наплічника.