Твердиня
Шрифт:
На секунду в залі встановилася тиша.
«Твою маму», – подумав Левко.
– Упс… – першим порушив мовчанку Нейт і… заливисто розреготався.
Регіт миттю підхопили інші. Стіни зали затремтіли від розкотистого гоготання. Народ гудів, плескав одне одного, корчився, тримаючися за животи. Сльози сміху змішувалися зі слізьми від капсаіцину – активної речовини противедмежого спрею, чиї краплини повільно ширилися кімнатою, осідаючи на язиках, усередині ніздрів, в’їдаючись в очі.
– Ти це бачив?! – горлав Айк на вухо Ґрему. Так наче хтось із присутніх у залі міг не побачити
– Fuckin’ hell! Як із брандспойта! – давлячись сміхом, гаркотів Ґрем. Шкіра навколо губ починала неприємно чесатися.
– Повідчиняйте вікна, придурки, – бухикаючи, попросила Сатомі.
Левко обвів їх поглядом. Невже вони не помічають?
– Агов! – Українець підвівся. – Ви осліпли? Він лежить непритомний.
У залі стало тихо (якщо не брати до уваги приглушеного покашлювання, що зринало то тут, то там). Погляди прикипіли до Едді. Хлопець справді не рухався і, здавалося, не дихав.
– Едді? – покликала Меґан.
Без відповіді.
– Ти його завалив! – спробував пожартувати Ленс, та цього разу ніхто не засміявся.
– Він нас розігрує, – несміливо припустив хтось із канадців. – Правда? – Запитання адресувалось Нейту, але веснянкуватий мовчав, спідлоба зиркаючи на лежачого приятеля.
Левко розштовхав американців, підійшов до непритомного і… відсахнувся. Довелося потрусити головою, щоб переконатися, що йому не ввижається. Перед ним лежав не Едді. То був хтось інший. Риси обличчя змінилися до невпізнання: вилиці покруглішали, очі заплили, губи повивертало, а шия стала чи не вдвічі товщою. Колір шкіри набув землистого відтінку. Едді змахував на потопельника, який тиждень пролежав у воді.
– Що з ним? – промовив Левко і похлинувся. В горлі запекло, а повіки засмикались, марно намагаючися захистити очі від пекучого болю.
Ліворуч від українця, затуляючи носа футболкою, стояв Ян.
– Він спухає, – сказав чех.
– О Боже, ні! – десь позаду скрикнула Меґан.
– Це все він! – заверещав Нейт, тицяючи на Калеба. – Я не знаю, що він підсунув мені! Я не винен!
Левко безпорадно кліпав, волога мла застилала погляд. Він дивився на Едді наче крізь шматок льоду, та навіть так усвідомлював, що з американцем коїться щось дуже недобре. Ян Фідлер зорієнтувався швидше за українця і коротко наказав:
– Лео, бігом по Сьому.
Левко перескочив через Едді і рвонув сходами нагору.
XXVII
27 липня 2012 року, 20:35 (UTC-55)
Хостел «Samay Wasi Youth»
У спальні було темно. Двоє чи троє бекпекерів уже полягали спати, чи то втомившись після довгого дня, чи то готуючись до чотириденного походу на Мачу-Пікчу.
Сьома не спав. Росіянин лежав на верхньому ярусі двоповерхового ліжка і, начепивши на голову налобний ліхтар «LED Lenser H7», щось клацав на нетбуці.
– Сьомо! – Левко старався говорити тихо, щоб не розбудити інших. – Там газовий балончик… Ведмеді… – Через рідке повітря й печію в горлі у голові все плуталося.
– Лео?
– Якийсь америкос застосував газовий балончик проти грізлі.
– Тебе
– БЛЯХА-МУХА, ЧУВАК, Я ЗНАЮ, ЩО В ПЕРУ НЕМАЄ ВЕДМЕДІВ! – заволав українець; з дальнього правого ліжка хтось злобно забурчав з-під ковдри. – Внизу хлопчині приснули в лице з противедмежого балончика.
Клацання припинилось. Сьома нарешті зацікавився і відірвався від екрану:
– Що ти хочеш від мене?
Промінь налобника засліпив Левка. В очах запекло ще більше.
– Не знаю. Допоможи. Ти ж шариш…
– У противедмежих балончиках?
– Той чувак лежить непритомний. І, по-моєму, в нього розпухає голова.
Семен миттю зрозумів. Зіскочив з ліжка, ледь не живцем вирвав з рюкзака аптечку і, не взуваючись, почесав униз слідом за українцем.
XXVIII
27 липня 2012 року, 20:38 (UTC-55)
Хостел «Samay Wasi Youth»
Американці й канадці обступили Едді, але, наче стадо овець, нічого не робили. Хтось хрипнув «Call an emergency! [78] » і тут-таки закашлявся. Всі, як один, закривали носи і роти: хто тканиною, хто просто руками. Незважаючи на різь і неконтрольовані сльози, очі у всіх були круглі від переляку.
Вдихнувши просякнуте газом повітря, Сьома скривився:
78
Викличте швидку! (англ.)
– Що ви наробили?
Левко у відповідь пробурмотів щось нерозбірливе, а росіянин став проштовхуватися до Едді. За неповні три хвилини, протягом яких Левко бігав нагору, обличчя постраждалого набрякнуло ще дужче. Шкіра нагадувала брудний попелястий мармур. Семен опустився коло американця.
– Ти знаєш, що з ним? – Українець тримався за спиною в товариша.
Сьома мигцем втямив, що ситуація критична.
– Так. Те ж саме, що станеться зі мною, якщо я з’їм горішок завбільшки з горошину. – Хлопець повернув голову до натовпу і перейшов на англійську: – Чим у нього бризнули? Він алергетик? Страждає на алергію?
Підхопили балончик і по руках передали Семену. Про алергію ніхто не відповів. Не знали, а може, не відважилися. Хлопець прищурився, вчитуючись у напис на банці:
– Капсаіцин [79] … ідіоти… – сам до себе прошепотів росіянин, тоді знову англійською: – Швидко! Його треба винести з кімнати на чисте повітря.
Айк і Ґрем взяли Едді за ноги, Ян, який стояв біля голови, підхопив хлопця за тулуб.
79
Капсаіцин (ваніліламід 8-метил-6-ноненової кислоти) – алкалоїд із палючим смаком, що міститься в усіх різновидах стручкового перцю.