Вбивці на борту
Шрифт:
Місіс Ліна Керш розповіла також, що її чоловік підтримував зв'язок з людиною на ім'я Річард Геймс, колишнім членом комуністичної партії; Геймс поділяв настрої Джека Керша, і коли останній одержав виклик на засідання комісії по розслідуванню антиамериканської діяльності, вони неодноразово зустрічалися й обговорювали можливі наслідки цього виклику.
Інші агенти поки що допитували хатню прислугу Кершів; від неї вони дізналися, що напередодні відльоту в Портленд Джек Керш одержав від Геймса зав'язаний пакунок, який він поклав у свій чемодан.
За
В уяві агентів ФБР це відкриття замикало ланцюг доказів. «Містер Мур» більше не мав сумнівів у тому, що Геймс вийшов чи, вірніше, змушений був вийти з комуністичної партії з однією метою — закріпитися на дипломатичній службі, щоб і далі мати можливість безкарно «займатися шпигунською діяльністю». «Мур» був тепер переконаний, що чиновник департаменту сільського господарства Джек Керш був членом шпигунської організації і що пакет, який він одержав від Геймса і, не підозрюючи нічого, поклав у свій чемодан, являв собою міну сповільненої дії.
Шеф ФБР був настільки впевнений у правильності своїх припущень, що, відправивши телеграфом у Денвер наказ про арешт Геймса, одразу ж опівночі розсудив телефонним дзвінком президента Сполучених Штатів і повідомив його про наступне викриття важливої групи комуністичних агентів.
У цей час до вілли радника Річарда Геймса під'їхали чотири броньовані лімузини ФБР. Лише два агенти підійшли до дверей вілли, інші ж оточили сад і розмістилися біля вікон та чорного ходу.
На алеї перед віллою стояли два десятки розкішних автомобілів: Річард Геймс приймав у себе гостей. Дворецький знайшов хазяїна біля бару в зимовому саду. Той стояв, оточений гостями, з бокалом в руці.
— В чім с-справа, Бірнс? — з п'яною посмішкою спитав він дворецького.
— Містер Геймс, з вами хочуть поговорити два джентльмени. Але вони не в вечірніх костюмах…
— То хай забираються геть! — обірвав хазяїн і обернувся до гостей.
Але дворецький підійшов до хазяїна ще ближче.
— Вони наполягають на зустрічі з вами, сер, — промовив він.
Геймс розлютився.
— Та що це таке, Бірнс? У мене немає тепер часу. Викиньте цих хлопців на вулицю, якщо вони не хочуть піти! — Він посміхнувся до гостей, підняв бокал і випив за здоров'я дам, яких настійливість дворецького почала розважати.
— На жаль, я не можу цього зробити, — тихо відповів Бірнс. — Пани кажуть, що вони з ФБР!
Хоч Бірнс говорив дуже тихо, останні слова почули всі, і святковий настрій гостей відразу зник. Геймс вимушено посміхнувся і непевним голосом промовив:
— Пробачте, панове, мене викликають у справі… Я зараз повернуся.
З тією ж застиглою посмішкою на обличчі він попрямував через
Коли Геймс увійшов туди, назустріч йому підвівся молодий чоловік у квадратних окулярах, які робили його схожим на студента.
— Беріть пальто і йдіть за нами, — сказав він.
— Пробачте… — розгублено промовив Геймс. Другий агент підскочив до нього і, сунувши під ніс посвідчення, сказав:
— Не прикидайтесь дурником. Ми забираємо вас!
— Але ж у мене гості… Я не можу зараз іти, — спробував запротестувати дипломат.
Агенти байдуже знизали плечима. Дворецький тим часом приніс пальто й допоміг хазяїну одягти його.
— Скажіть хоч, у чому річ? — глухим голосом запитав Геймс.
— Про це ви дізнаєтесь у штабі, ходімте!…Дорогою Геймс трохи опанував себе, і коли його завели до місцевого штабу ФБР, він знову почав протестувати.
— Це скандал!.. — кричав він розлючено. — Я дипломат, у мене є громадські зобов'язання. Я вимагаю, щоб мене негайно з'єднали з моїм адвокатом. Поки він не прийде, я не скажу ні слова!
Один з п'яти агентів, що перебували у кімнаті, підійшов до нього, звелів йому зняти пальто і підсунув ногою стілець.
— Сідайте і не базікайте так багато!
Геймс сів, але одразу скочив на ноги.
— Я вимагаю адвоката!..
Важка рука опустилась на його плече й примусила знову сісти.
— Зізнайтесь у всьому, і ми покличемо адвоката! А до того — ні в якому разі!
— Але мені немає у чому признаватися. Це я можу вимагати від вас пояснень, чому мене тут затримують. Я ж не злочинець!
Чоловік, що стояв перед ним, трохи нахилився вперед і вигукнув йому прямо в обличчя:
— Так, ти не злочинець. Маєш рацію! Ти брудна огидна комуністична свиня! — Він підняв угору правицю, збираючись з усієї сили вдарити Геймса в обличчя.
З-за письмового стола хтось промовив тоненьким, майже жіночим голосом:
— Не треба, Дік, спочатку я…
Маленький на зріст чоловік з орлиним носом підійшов до Геймса.
— Ми не хочемо затримувати вас, містер Геймс, довше, аніж це необхідно, — сказав він з несподіваною доброзичливістю, підтягнув стільця, сів навпроти Геймса і пригостив його сигаретою. — Я дозволю собі відразу перейти до суті справи. Ви, звичайно, знаєте про повітряну катастрофу, що сталася недалеко від Денвера? От ми хочемо почути, хто доручив вам підірвати літак і хто взагалі керує вами.
Чиновник ФБР ставив свої питання таким безтурботним голосом, наче йшлося про якісь незначні формальності.
Геймс не відразу збагнув, про що йдеться.
— Керує? Мною? Про що ви говорите?.. І яке я маю відношення до повітряної…
Але йому не дали закінчити речення. За знаком слідчого до кімнати ввели негра — слугу загиблого Джека Керша.
— Розкажіть цьому панові те, що ви розповіли нам, — наказав один з агентів.
Негр покірно заговорив:
— Містер Геймс знає мене. Він знає, що я вже чотири роки працюю у містера Керша…