Вбивці на борту
Шрифт:
— Швидше, швидше! Розкажіть, що ви одержали від містера Геймса за день до смерті вашого хазяїна.
— Він дав мені пакет для містера Керша.
— А як він себе поводив, передаючи його?
— Мені здалося, що йому б хотілося, щоб ніхто не бачив цього пакета. В його кімнаті був ще один пан, і містер Геймс примусив мене чекати, аж доки той пан не пішов. Потім він дістав цей пакет із сейфа, захованого в стінці, за картиною. Містер Геймс звелів мені передати пакет прямо в руки хазяїну і нікому не розповідати про нього, навіть місіс Керш…
Поки негр
Ще поблажливіше, ніж перед тим, чиновник ФБР сказав:
— Геймс, ви бачите, що ми знаємо все. Йдеться не стільки про вашу особу, і ми були б готові відпустити вас, скільки про інші речі. Дайте згоду виступити на показовому процесі як свідок обвинувачення. Розкажіть про все перед усіма. Скажіть, хто вам дав вибухівку, хто належить до вашої шпигунської групи і що накази ви діставали з російського посольства — і через годину після процесу ви будете вільною людиною.
Знову Геймс зробив спробу підвестись і знову охоронник, що стояв позаду, примусив його сісти.
— Але це ж безглуздя! Я ніколи не мав справ з російським посольством!
Чиновник з тонким голосом докірливо похитав головою:
— Не треба, Геймс, вам не треба боятися помсти своїх друзів. Боже, за кого ви нас вважаєте? Звичайно, ми вам дамо інші документи, і ви зможете в іншому місці розпочати нове життя. Ми дбаємо про людей, що допомагають нам, навіть коли вони цього не заслуговують. Вищі державні інтереси інколи вимагають цього. Власне кажучи, ви маленький обдурений чоловічок. Може, ви й справді гадаєте, що комунізм — це земний рай і що за нього варто приносити жертви, навіть коли йдеться про 44-х ні в чому не винних людей. Це вам можна пробачити, але ваших керівників ми повинні спіймати.
Чиновник умовляв Геймса з майже батьківським терпінням, в його тоні не відчувалось насмішки.
Річард Геймс трохи заспокоївся. Він зрозумів, що ФБР хоче звалити вину за вибух літака на нього. Але а першу мить думка про це здалась йому такою абсурдною, що він не зміг повірити в серйозність цього обвинувачення.
Пакет, який він передав своєму другові, містив у собі листи, щоденники й документи, що мали допомогти Кершу довести свою невинність перед комісією по розслідуванню антиамериканської діяльності, довести, що він, Керш, не є ворогом держави, що він ще кілька років тому вийшов з комуністичної партії, до якої він вступив з ідеалістичних мотивів, у захопленні від воєнних подвигів тодішніх союзників США. Як йому могли довести, що в пакеті була пекельна машина? Кожне обвинувачення потребує
Спокійно й зважено він повторив:
— Ви помиляєтесь, панове. Я не мав ані найменшого відношення ні до російського посольства, ні до будь-яких шпигунських груп! Мій приятель Керш дав мені на зберігання подарунок, що його він придбав для одної знайомої в Портленді й про який його дружина не повинна була нічого знати. Тому я й сказав його слузі, що він має передати пакет тільки в руки містеру Кершу. Невже ви й справді гадаєте, що я довірив би пекельну машину служнику? В цьому випадку я скоріше поїхав би до Керша сам.
Чиновник ФБР погрався своєю запальничкою, замислився на кілька секунд і промовив:
— Так, так! І це вся правда? Жаль, справді жаль! Але якщо я вас все ж знову спіймаю на брехні, матиму я право вважати, що все сказане вами тепер теж вигадка?
Річард Геймс кивнув головою. Чиновник підвівся, підкинув угору запальничку, впіймав її і підійшов до дверей.
Геймс побачив тільки, що він впустив у кімнату жінку у глибокому траурі. Лише коли вона опинилася в освітленій частині кімнати, він упізнав Ліну Керш, вдову свого загиблого друга.
Чиновник запропонував їй сісти. Коли Ліна Керш відкинула вуаль, Геймс здригнувся: двоє сповнених ненависті очей дивились повз нього.
На першому допиті Ліні Керш встигли повідомити, що ФБР вважає Річарда Геймса вбивцею її чоловіка.
— Місіс Керш, — почав чиновник, — чи не допоможете ви нам трохи освіжити пам'ять містера Геймса?
Жінка кивнула. Геймс пильно дивився на неї.
— Ми знайомі з війни, — сказала Ліна Керш. — Містер Геймс, мій чоловік і я були колись друзями.
Річард Геймс похнюпився.
— Тоді,— продовжувала місіс Керш, — ми були дуже молодими, дуже романтичними, сповненими фантазій. В Нью-Йорку тоді було дуже модно належати до ліворадикальних гуртків. Ми виграли війну, і росіяни були нашими союзниками. Містер Геймс був членом комуністичної партії і вміло використовував у своїх інтересах наше патріотичне захоплення. Він довго умовляв мого чоловіка, аж доки той і собі не став членом партії.
— Чи не знаєте ви, був містер Геймс свого часу керівним функціонером? Я маю на увазі, чи не виділявся він серед інших комуністів? — спитав чиновник.
— У мене було враження, що він є ватажком комуністичної групи, з якою ми спілкувалися. Він був дуже активний, — відповіла Ліна Керш.
Геймс виринув зі стану заціплення. Він хотів запитані її про щось, але слідчий відразу ж втрутився:
— Ну, містер Геймс, як справи з іншими вашими показаннями? Чи повинен я вірити їм?
Кивком голови він наказав вивести Ліну Керш з кімнати. Коли двері за нею зачинилися, він знову звернувся до Річарда Геймса:
— Отже, Геймс, що ми робитимемо далі? Чи не краще вам погодитись на мою пропозицію?