Весна-красна
Шрифт:
Бугай у тому колгоспі — симентал, красунь бугай, Цезар називається, 918 кілограмів на вагу, але характером плохий, сумирний, дається піднімати, тільки стогне.
Одному не вдалося ще підняти, а вдвох уже піднімають.
Тільки крекчуть, як піднімають.
Оленка Кленова, найкраща в колгоспі ланкова і найгостріша на язик комсомолка, кинула якось на засіданні правління:
— Та ви б нашим сторожам футбольного м'яча купили! Вони потренуються та «Кубка СРСР» нам виграють! Досить уже їм бугая піднімати!
Сторожі
— Ти не дуже базікай! Що ми сторожі, то нічого, та не забувай, що я тесть, а я свекор, а я дядько, а я кум! Прикуси язика!
І так за дівчину взялися, що якби не парторг із комсоргом, то, дивись би, й той… і ланку б одібрали!
А так, взагалі, ще раз кажемо, сторожі дуже добрі й дуже кваліфіковані, просто таки незамінимі.
І от одного з них під Новий рік щось узяло й ухопило.
Діло було, розповідають, так.
Під Новий рік сторожі вийшли на роботу вже після зустрічі Нового року, бо ніхто до 12-ої години в колгоспі не спав, отже, боятися не було чого, та й злодії у цю ніч теж Новий рік зустрічають, так що можна не хвилюватися.
Зустріли Новий рік і вийшли сторожувати.
Цю ніч не грали в підкидного, не боролися та й бугая не піднімали, бо було важкувато. Походили, покалатали в калаталки, поприходили додому та й полягали спати.
І от другого дня дружина одного з сторожів зчинила ґвалт:
— Нема чоловіка!
Сюди-туди — нема! Уже й вечір — нема!
Подзвонили до району, викликали з міліції собаку-шукача Трефа, а воно тої ночі йшов сніг, сліди поприкидало. Треф побігав по дворах, підбіг до колгоспної комори, нюхнув і прянув до стогу колгоспного сіна, підбіг до стогу і почав одгрібати сіно. Гріб, гріб і вигріб свинячий окіст. Всі тільки:
— Тю!
А комірник потихеньку:
— Здох би ти йому! Де ти на мою голову взявся?
Оленка, що тут була, приснула:
— Дивись! І колоте, а в сіно заривається! Сказано, свиня!
— То воно з морозу! — посміхнувся міліціонер.
Крадіжка в колгоспі сторожа справила на всіх гнітюче враження.
Дружина весь час плаче, родичі й сусіди сумують.
Сторожі ходять хмарою:
— Не вберегли!
Скликали екстрене засідання правління, де ухвалили подвоїти штат колгоспних сторожів, щоб один штат сторожував колгоспне добро, а другий штат щоб сторожував перший штат.
— Чи могло таке трапитись? — запитали ми в свого знайомого мудрого колгоспника.
— Скільки в колгоспі сторожів? — він запитав.
— Вісімнадцять!
— Могло бути! — подумавши трохи, сказав мудрий колгоспник. — Могли вкрасти. Є кого красти!
— А що робити, щоб у колгоспі сторожів не крали?
— Єдиний спосіб — вибрати на колгосп одного доброго сторожа! — посовітував мудрий колгоспник. — Голову колгоспу!
— Що ж йому сторожувати? — ми до нього.
— Колгоспні
Самохідна комора
Якось — було це кілька років тому — прибув до одного колгоспу новий голова, Олекса Хапунець. «Обняв владу» і зайшов до колгоспної бухгалтерії. Подивився сюди, подивився туди.
— Бухгалтерія? — грізно запитав Хапунець.
— Так! — одповіли рахівники.
— Це, — которі ордері-мордері? Цок-цок, дайте розписочку! Марш звідси! Я тут житиму!
Рахівники за свої ордері-мордері, за свої «цок-цок» — та з приміщення контори.
Тепер вони роблять своє «цок-цок» у найманій хаті і виписують за хату хазяїнові щомісяця по 15 трудоднів.
Пішов Хапунець по колгоспу далі.
— Сушарня? — запитав.
— Так, сушарня. Торік збудували.
— Гріє?
— Дуже добре гріє, товаришу голово! Зерно виходить сухеньке, як дріб!
— А в мене в хаті чого холодно? І чого я завжди мокренький, як чіп? Розібрать і збудувати піч у мене в хаті! — наказав голова.
Розібрали сушарню і збудували піч у голови на квартирі.
Та й пішов голова по колгоспу далі.
— Що за будинок? — грізно запитав він.
— Клуб, товаришу голово!
— Клуб? Це — которі лекції? Танці?! «Запорожець-полтавка»?! «Наталка за Дунаєм»?! А кури мої надворі?! Га?! Кури, питаю, мої надворі?! Га?! — гагакнув голова.
На вечір Хапунцеві кури кудкудахтали в колгоспному клубі, і Хапунців півень ходив по сцені, мов турецький султан із «Запорожця», викукурікуючи: «Як тихо тут і як спокі-і-і-йно!»
Та й пішов голова по колгоспу далі.
— Оце такий для мене город?! П'ятнадцять соток?! Для голови колгоспу? Ха-ха-ха! — зареготався голова.
Зареготався та й нарізав собі 60 соток городу.
Адміністративно-господарська діяльність нового голови колгоспу на цьому кінчилася, коли не рахувати ще одного геніального заходу: призначення на головнокомандуючого колгоспною коморою своєї людини.
Далі почалися «біжучі» справи.
Бігали до колгоспної комори од голови і бігали з колгоспної комори до голови.
Носили хліб, носили сало, олію, м'ясо, пшоно, яйця.
Потім бігали на ферму, носили молоко, та все без ордерів, та все без ордерів.
Колгосп той до хазяйнування в ньому Хапунця був одним з передових не тільки в районі, а й в області, а тепер він захудав, захирів й опинився далеко позаду від інших колгоспів у районі.
Колгоспники вболівають за свій колгосп, вони хочуть повернути своїй артілі її колишню славу, та голова на заваді…
Сигналізували про головині «подвиги» колгоспники районному прокуророві, але прокурор «одсигналізував» їхні сигнали назад до голови, а голова почав сигналістів «сигналізувати».