Весна-красна
Шрифт:
— Я вас, — каже, — так одсигналю, що душа ваша моїх сигналів перелякається та парою з вас і піде.
Колгоспники з нетерпінням чекали на звітно-виборні збори і готували для голови «вороних».
Хапунця прокотили з вітерцем.
Наш знайомий, мудрий колгоспник, прочитавши про Хапунцеві діяння, сумно похитав головою:
— От та гемонська комора.
— Що таке? Яка комора? — здивувались ми.
— Колгоспна комора! Ви розумієте, — каже мудрий колгоспник, — найбільше колгоспних керівників, типу вищепойменованого
— Як це?
— А так! Ото ж у коморі — сало, олія, мед, борошно, цукор… Воно й тягне кожного такого голову. А ордерів вони не люблять… І спотикаються… І ота комора обов'язково кінець кінцем веде кожного з них далеко поза комору. І надовго…
— А що робити?
— Я вже давно над цим думаю. Єсть у мене ідея про самохідну колгоспну комору. Це така комора, що, коли до неї посилає голова чи хтось інший з керівників без ордера і як тільки посланець ступне на східці, — комірник автоматично вилітає з комори, двері автоматично зачиняються, і комора самоходом од'їздить — од'їздить від порушників Статуту артілі… Вони до неї, а вона від них. Не дається, щоб її відімкнули. А як з ордером людина йде, комора спокійно собі стоїть. Як, по-вашому, — питає мудрий колгоспник, — можна таку комору збудувати?
— Тяжко! — кажу.
— Тяжко? — посміхнувся мудрий колгоспник. — «Катюшу» вигадали, — а комори щоб не вигадати! Ну, коли «самохідну» тяжко, то хоч таку, що як тільки без ордера хтось у комору вскочить, а двері — грюк, і зачинились. І не відчиняються, аж поки прокурор прийде.
— Таку легше! — потвердили ми.
«Зоре моя, вечірняя…»
В одному селі, одного району, одної області єсть хороший колгосп «Зоря».
У тому колгоспі тямущий, досвідчений голова, хороші бригадири.
Єсть там партійна і комсомольська організації, єсть колгоспний актив. І не такий собі актив, а справжній, активний актив.
Колгосп хазяйнує добре, збирає рясні врожаї зернових і технічних культур, тваринництво в нього розвивається поверх плану; виконує він справно усі зобов'язання перед державою, колгоспники не ремствують на оплату трудодня, а зовсім навпаки.
Колгосп «Зоря», як бачимо, хороший колгосп.
Районний партійний комітет того району навіть любить цей колгосп. Але він дуже полюбляє й інститут уповноважених.
Чи то сівба, чи жнива, чи поставки державі — зразу в усі колгоспи їдуть уповноважені райкому.
В кожному районі єсть різні районні організації і установи. У різних районних організаціях та установах єсть, розуміється, свої уповноважені…
От одного чудесного літнього дня, коли половіли жита, наливалися пшениці і благодатне сонце обгортало своїм ласкавим промінням артільну землю, до колгоспу «Зоря» прибула солідна людина, яка й одрекомендувалася голові:
— Уповноважений. На жнива!
Голова потис уповноваженому руку:
— Дуже прошу! Допомагатимете! Заходьте, розташовуйтесь!
Колгосп «Зоря» має непогане
За два-три дні ще приїхала солідна людина:
— Уповноважений «Райзаготскот»!
— Прошу, — запросив голова.
Якось так сталося, що того часу «Зорі» дуже поталанило на уповноважених.
Поз'їздилися:
Уповноважений «Райкоопяйце».
Уповноважений «Райвовна».
Уповноважений «Райриба».
Уповноважений «Райраки».
Уповноважений «Райграблі».
Уповноважений «Райґудзик».
Щоб недовго писати, скажемо, що приїхало туди щось із п'ятнадцять солідних уповноважених.
Приїхали ще один агент страховки, другий — перестраховки і т. д.
Голова колгоспу «Зоря» зустрів усіх гостинно, ласкаво й привітно:
— Дуже прошу, товариші! Розташовуйтесь!
Тьотя Уля будинком для приїжджих завідувала і обіди їм варила. Борщ такий, що навіть уповноважені з хронічним колітом казали: «Дивись! Дома я самий легенький суп їм, — і пече, а тут три миски борщу, не поспішаючи, викушаєш, — і нічого. Перші дві години трохи важко дихати, а не пече зовсім».
Почали уповноважені в колгоспі жити та поживати.
А колгосп «Зоря», — ми це підкреслюємо, — був колгосп хороший, справний, всі роботи виконував вчасно, мав досвідченого агронома, свого зоотехніка — комсомолку, колгоспом виховану і вивчену. Народ у колгоспі був дружний, роботящий, прекрасно міг сполучати державні інтереси з особистими, — радянський, одне слово, народ…
Прийшов уповноважений до жниварки.
— Ну, як тут у вас? — питає.
Оксанка, в'язальниця, йому:
— Увечері, товаришу, розповімо все. Тепер кожна хвилина дорога, б'ємо рекорд в'язання снопів.
Почалася молотьба. І на молотьбі уповноваженому кажуть:
— У нас погодинний графік! Усе розраховано. Не заважайте, дорогий товаришу!
Інші всі уповноважені ходять, а їм:
— Яйця — виконано! Молоко — виконано! М'ясо — здаємо в рахунок плану наступного року.
Жилося уповноваженим продуктивно.
Вранці повстають, підуть до ставка, скупаються, прийдуть, поснідають, полежать у садку, потім походять, потім знову полежать у садку, перед обідом підуть скупаються, пообідають, після обіду полежать у садку, потім пройдуться, знову полежать, потім пополуднують. Як сонце спадати почне, підуть у поле пройдуться, перед вечерею скупаються, потім повечеряють, після вечері посилають у район телефонограми:
— Заготовлено 102 проценти, але ми на досягнутому не зупиняємося…
Увечері перед сном збираються в садку, під дубом, сидять, одпочивають, потім лягають спати.
Уповноважений «Райраків» знав напам'ять «Графа Монте-Крісто». Вечорів з двадцять пішло на «Монте-Крісто» — уповноважений розповідав, а всі слухали.
Уповноважений «Райвовни» сказав, що він знає напам'ять «Анну Кареніну», але коли «Монте-Крісто» скінчили і взялися за «Анну Кареніну», виявилося, що «Райвовна» її не тільки не знає, а плутає з «Нарисами бурси» Помяловського.