Brute force

Ковриженко Вячеслав Викторович

– Як це розумти?
– одразу ж поцкавилася Аура в Лт.
– Академя гарантувала недоторкансть нашо територ. Чому половина учнв Академ так ломилися до нас?

– Гналися за диким звром, втомилися загубилися в лс. Можеш дозволити свом слугам пропустити рятувальникв?

– Хочеш, щоб вони придналися до учениць?
– Аура показала на паралзованих двчат, яких на носилках вдправляли у медичне крило.

– Ясно.

– А що за звр був?

– Масаке Кейнс, знаш такого?

– Це вн х так?

– Не знаю. Зустрнеш його - запиташ сама. А нам потрбно знайти ще п'ятнадцять учениць.

– Ясно. Виносьте поки тих, кого можете, а я сама пошукаю вдсутнх.

Аура знову зникла в лс. Однак коли вона вже хотла прискоритися, попереду почулися двоч голоси та хруст глок. Хтось дуже сильно

поспшав назустрч ельфам. Зграйка двчат ломилися крзь лс, не розбираючи дороги, а коли перед ними несподвано з'явився ельф з охорони принцеси - заверещали кинулися у зворотнй бк. На щастя х вдалося зловити заспокоти до того, як вони знову загубилися. Спершу розговорити х не вдавалося, але Лтя не була б головою учнвсько ради, якби не вмла знаходити спльну мову з людьми. Не останню роль у цьому вдграв якийсь мцний напй, який ельфи дали хильнути постраждалй. з сплутаного переказу подй стало зрозумли, що хня група виявилася одню з найуспшнших, як продовжували переслдування, не зважаючи н на що. Коли почало смеркатися, хтось з групи висловив розумну думку, що варто повертатися назад. Але цль була зовсм поруч вони навть встигли наблизитися до сво жертви, коли раптом виявилося, що той зупинився не просто так, а напоровся на якогось хижака. саме хня поява й стала причиною атаки звра. Кейнс крикнув м ткати, а сам залишився вдволкати тварину. На прохання описати монстра, жодна з двчат не дала нормально вдповд, мцний напй, подарований одним з ельфв-рятувальникв, уже не допомагав. Простежити зворотнй шлях уткачок уже не вдалося, оскльки до них увесь навколишнй простр не раз витоптали й перетоптали не тльки учениц, але й рятувальники, навть сам ельфи.

– Лтя!
– на галявину вибгла юна принцеса Маря.

– Ваша величнсть.
– голова учнвсько ради здивовано повернулася до знатно учениц, яка чомусь не опинилася серед постраждалих.

– Я щойно дзналася, що з лсу вивели останнх заблудлих, але я не бачила серед них сво Юкне.

– Юкне?
– щиро здивувалася Лтя.
– Я гадала, що не цкавлять так дурниц. Так чи накше, але ми щойно забрали останнх.

– Ой, а вона ж залишилася там!
– пискнула нещодавно опитувана учениця.
– Вона запропонувала нам повертатися, а сама...

***

Оп! ще удар! Ричи гучнше! Ще гучнше! Налякай його так, щоб цей гад бльше нколи не прокинувся!

Потужний удар проходить сантиметром вище, а гостр пазур пригинають волосся на голов. Для стороннього спостергача цей двобй здавався дуже швидким, буквально блискавичним, але для мене вн тягнувся уже клька довгих хвилин - синтетична форма снування ма сво переваги. Можна було б легко ухилятися вд усх ворожих ударв, але в мо плани це не входило.

Я вже хвилин десять валявся пд ведмедем, приймаючи на себе ус удари потужних лап, прикриваючи лише найуразливш точки: голову, оч, шию та пах.. А все тому, що страх органчного тла дозволив мен повернути контроль! Я мг би зробити це медикаментозно, або просто операцйним втручанням вдрзати мозок вд керування, але тод так невисока ефективнсть уже розгорнутих систем впаде ще бльше. А так я не лише стимулюю костюм вдновлювати свою форму, але й записую ус показники нося. Потм я збирався використати х у робот емоцйних фльтрв, аби запобгти подальшим припадкам. Хвилин десять я дозволяв звров мене валяти, доки не збрав ус потрбн результати, а потм...

Н-на! ще раз, ще! Отримуй! Куди побг?! Я ще не закнчив!

Потм уже я валяв ведмедя, спускаючи на ньому пар. Я навть не пдозрював, як мен в останню декаду не вистачало нормального мордобою. В так моменти навколишнй свт просто зника, а перед тобою залишаться тльки цль способи досягнення, тльки ворог зброя в твох руках. Неможливо передати словами вдчуття, коли кожен синтетичний м'яз працю на повну потужнсть, передаючи усю кнетичну енергю руки прямо в ребра суперника. Коли тактичний аналзатор на меж свох можливостей прорахову можлив зони ураження, обира оптимальний маршрут вдходу атаки. Коли ти бачиш, як тло ворога спотворються пд твоми ударами, все сильнше обмежуючи його можливост. Ц показники я теж записував, але уже для себе. Тепер же я мг не стримуватися працювати в повний контакт, не турбуючись про зламан ребра, струс мозку

чи розбите обличчя - через пвгодини все буде як нове, а от задоволення треба було запасати наперед. Яка мен з цього користь? Все дуже просто: я записую усе навколо, включно з станом органзму, аби потм можна це було вдтворити у симулятор. Пам'ятате режим навчання перед проходженням Crysis-3? Так от саме вн лежить в одному з вцллих архвв. Моми зусиллями симулятор був допрацьований до повноцнно вртуально реальност, де можна було день та нч без упину ганяти свох дронв. А коли мен не було чим зайнятися, я перекидав у нього клька сотень реально пережитих сценарв або мпортував всередину до бса багато комп'ютерних гор - з своми потужностями за реалстичнсть симуляц я готовий ручатися головою. Звсно цей прийом спрацю не бльше двох-трьох разв, але ж бльше такого шансу найближчим часом може не трапитися! Тому я старався урзномантнити власн вдчуття, насолоджуючись кожною миттю. Великий бурий ведмдь, самець, злий вже трохи побитий, все ще тримав мо удари активно вдмахувався у вдповдь, а нколи навть влучав. Пд кнець навть проявився отой мй ефект гравця-за-монтором - значить 'сон' пшов мен на користь скоро я буду в норм!

почалися експерименти: намотування кругв, стрибки над та пд диким звром, епляця хутра, вправляння щелепи та всовування пдручних предметв у природн отвори... Хвилини через три я почав повторюватися, виршив урзномантнити свй арсенал, додавши до нього 'пекельний подих' з синтезованого аптечкою виведеного слинними залозами до ротово порожнини алгогену, а потм взагал перетворив сво долон на контактн шокери. За контроль над тлом я уже не боявся - вд пережитого шоку друга особистсть вдйде ще не скоро, а ботв я вд шокера вдвв. Тепер звичайний крос в голову без пдсилення вдправить в нокаут будь-яку органчну стоту. навть мох високотехнологчних родичв.

А ведмдь уже зрозумв, що тут йому нчого не свтить, намагався накивати п'ятами. Я йому ребра порахував, кгт вкоротив, половину хутра видер... Який вн псля цього ведмдь? Правильно - някий. А враховуючи, що псля кожного мого удару вн дуже кумедно пдстрибував, я мг з чистою совстю констатувати: свято вдалося!

Махнувши здорованю на прощання колодою по спин, я вже виршив повертатися назад в Академю, коли мо сенсори повернулися в режим монторингу показали безблетного глядача. Ддько, а я ж уже давно скинув з себе камуфляж замсть уже звично лвре хизувався натуральною синтетикою, включно з класичним концептом маски й шолома на голов. Ну що тепер й казати?

Тихенько подивившись на одну з учениць, я з здивуванням упзнав у нй ту-саму альбноску, з якою бачився у перший день - Юкне. Це вона охороняла родичку Лашури. Дивно, мен вона здалася спокйною врвноваженою двчиною. Та й до учнв не вдноситься. Як вона опинилася в компан цих горе-марафонцв? Двчина лежала метрах в десяти вд витоптано нами галявини, забившись пд колоду, тому був шанс, що вона нчого не бачила. Та й темно вже надвор... Увмкнувши Кей-мод, я наблизився до потерпло. Взор показував, що у двчини проблеми з ногою. Можливо пдвернула, коли ткала. Значить вибиратися з лсу ми будемо довго ... Н, це треба зробити затемна, поки нас ще нхто не побачив разом, бо знаю я цих учениць - знову ганятимуться за мною, щоб я ще й х на руках поносив!

– Втаю.
– нахилився я над колодою.
– Що ти тут робиш?

– Ти в порядку?
– голос такий тихий-тихий.

Дивна вона двчинка: сама постраждала, а хвилються про нших. не треба так дивитися на мене! Я ж бачу, що тоб боляче, твоя маска байдужост мене не обдурить - взор усе бачить. Звсно можна надати першу допомогу й самостйно, але я так уже засвтився з цю бйкою. Ну що ж, тод скористамося прийомом 'дзеркало' покажемо й саму себе!

– ти зможеш?

– Так.

– Залзай мен на спину.

– Я сказала, що можу йти.
– в голос вдчуваться ледь-помтне роздратування.

– Ти не вмш обманювати.
– покерфейс чесний-чесний погляд.

Закидаю ошелешену двчину соб на плеч спокйно рушаю лсом, навмисне трохи пдкидаючи , аби вона швидше дйшла потрбних висновкв. Мина хвилина, друга, а вона мовчить. Мина десять, а вона зцпила зуби й терпить! Я навть полонених на плеч рдко транспортував, оскльки з мом способом пересування вони часто отримували пошкодження хребта, а тут... От уже вперта двка, ну няк й не вгодиш!