Емма

Остин Джейн

— Сподіваюся, що сьогодні вранці ви не ходили далеко, міс Ферфакс, а то неодмінно промокли б. Ми і то ледве встигли потрапити додому. Сподіваюся, що ви повернулися відразу ж.

— Я лише заходила на пошту, — відповіла вона, — і встигла повернутися додому ще до того, як дощ посилився. Це моє щоденне доручення. Коли я тут буваю, завжди забираю листи. З мого боку це і допомога, і привід не сидіти вдома. Мені корисні прогулянки перед сніданком.

— Так, але, мабуть, не прогулянки під дощем.

— Звичайно, але коли я виходила, дощу зовсім

не було.

Містер Джон Найтлі посміхнувся і відповів:

— Тобто ви хочете сказати, що, незважаючи на дощ, вирішили-таки пройтися, бо коли я мав приємність зустріти вас, ви і шести ярдів не відійшли від своїх дверей; а Генрі та Джон на той час уже давно втратили лік краплям дощу. В якийсь період нашого життя пошта криє в собі велику привабливість. Коли ж ви доживете до мого віку, то вам почне здаватися, що листи ніколи не варті того, щоб ходити за ними на пошту під дощем.

Спалахнув слабкий рум'янець і пролунала така відповідь:

— Навряд чи я коли-небудь опинюся в ситуації, схожій на вашу, коли дорогі для мене люди завжди будуть під боком, тому я не можу сподіватися, що буду байдужою до листів тільки через те, що стану старшою.

— Байдужою?! О, ні! Я і гадки не мав, що ви станете байдужою. Листи не мають до байдужості ніякого відношення; часто-густо листи — це справжня біда.

— Ви говорите про листи, в яких ідеться про бізнес; у моїх же листах ідеться про дружбу.

— Мені часто здавалося, що останні є ще гіршими, — пролунала холодна відповідь. — Бізнес, як відомо, інколи може принести гроші, а дружба — майже ніколи.

— Та годі вам, ви, напевне, жартуєте. Я досить добре знаю містера Найтлі й не сумніваюся, що він не гірше за інших знає ціну дружби. Я готова повірити, що листи для вас значать мало, набагато менше, ніж для мене, але справа не в тому, що ви на десять років старші за мене; різниця не у віці, а у становищі. Ви завжди матимете дорогих вам людей поруч із вами, я ж — більше, мабуть, ніколи; і тому, доки я не переживу всі мої уподобання, думаю, що пошта завжди буде спроможна витягувати мене на вулицю й у гіршу, ніж сьогодні, погоду.

— Говорячи про те, що ви змінитеся з часом, із плином років, — сказав Джон Найтлі, — я мав на увазі зміну становища, що її зазвичай приносить із собою час. Вважаю, що до першого неодмінно входить друге. Зазвичай час послаблює прив'язаність до людей, що перебувають за межами щоденного кола спілкування — але не таку зміну я пророкував для вас. Дозвольте мені, міс Ферфакс, як вашому давньому приятелю, сподіватися, що і через десять років ви матимете біля себе стільки ж об'єктів вашої уваги, скільки маю їх я.

Це було сказано по-доброму, без будь-якого бажання підштрикнути. Здавалося, що її люб'язне «дякую» призначалося для того, щоб із усмішкою полишити цю тему, але несподіваний рум'янець, тремтячі губи, сльоза в куточку ока свідчили про те, що за цим крилися серйозні почуття і що Джейн Ферфакс було зовсім не до сміху. Тут її увагою заволодів містер Вудхаус, котрий — відповідно

до свого звичаю в подібних випадках — якраз обходив гостей, розсипаючись у компліментах перед дамами; вона була останньою, тож із усією притаманною йому лагідною ввічливістю він мовив:

— Я з жалем дізнався, міс Ферфакс, що ви сьогодні вранці потрапили під дощ. Молоді панночки мусять турбуватися про себе. Молоді панночки — як ніжні квіти. Вони мають турбуватися про власне здоров'я та колір обличчя. Серденько, ви поміняли панчохи?

— Так, сер, я їх поміняла, справді. Дуже вдячна вам за вашу ласкаву турботу про мене.

— Моя люба міс Ферфакс, дівчатам украй необхідно берегтися. Сподіваюсь, що ваші бабуся й тітка в доброму здоров'ї. Вони — мої дуже давні приятельки. Шкода, що здоров'я не дозволяє мені бути кращим сусідом. Ви робите нам сьогодні велику честь, авжеж. Ми з моєю донькою дуже вдячні вам за вашу доброту і надзвичайно раді бачити вас у Гартфілді.

Після такої промови цей добросердий, ввічливий і вже немолодий чоловік зміг присісти, знаючи, що, виявивши кожній красуні свою доброзичливість і налаштувавши її на невимушений лад, він тим самим добре виконав свій обов'язок господаря.

На той час новина про прогулянку під час дощу досягла місіс Елтон, тож вона не забарилася висловити Джейн свої докори.

— Люба моя Джейн, що я чую? Ви ходили до пошти під дощем! Та хіба ж так можна! Як ви могли таке утнути, неслухняна дівчинко? І як же я могла таке прогледіти!

Виявивши терплячість надзвичайну, Джейн запевнила її, що вона не застудилася.

— О, тільки не треба мені цього казати. Ви — противна неслухняна дівчинка і вам байдуже до свого здоров'я. До пошти — під дощем! Оце так! Місіс Вестон, ви коли-небудь чули про щось подібне? Тут нам, безперечно, треба застосувати владу.

— Щодо влади — не знаю, — ласкаво і переконливо мовила місіс Вестон, — а от від порадиутриматися не можу. Міс Ферфакс, вам не слід так ризикувати. З вашою схильністю до сильних застуд, вам дійсно необхідно бути надзвичайно обережною, особливо в цю пору року. Я завжди вважала, що весна потребує додаткової обережності. Краще нехай ваші листи почекають годину-дві, а може, й півдня, ніж піддавати себе ризику нової застуди. До речі, як ваше самопочуття зараз — ви не застудились? Я вірю у вашу розважливість. Несхоже, щоб ви знову на таке наважилися.

— А вона просто не зможебільше на таке наважитися, — не забарилася знову приєднатися до розмови місіс Елтон. — Ми їй більше не дозволимо цього робити. — Вона значуще кивнула головою: — Тут необхідно домовитися, просто конче необхідно. Я поговорю з містером Е. Служник, котрий ходить щоранку за нашими листами — один із нашої прислуги, забула як звати, — питатиметься і про ваші й заноситиме їх вам. Це усуне труднощі. Гадаю, що ви не відмовите у такій послузі з нашогобоку, Джейн.