Емма
Шрифт:
— Ви надзвичайно ласкаві, — відповіла Джейн. — Але я не можу відмовитися від своєї вранішньої прогулянки. Лікар порадив мені якомога більше бувати на свіжому повітрі, тож мені кудись треба ходити, і пошта — це слушний привід; і повірте мені — навряд чи коли-небудь іще погода вранці була такою поганою, як сьогодні.
— Моя люба Джейн, я не хочу про це більше слухати. Справу вирішено, принаймні настільки, наскільки можна щось вирішити без згоди мого пана і володаря, — манірно хихикаючи. — Отож, місіс Вестон, нам з вами слід бути обережнішими в своїх висловлюваннях! Але я влещую себе думкою, люба моя Джейн, що якийсь вплив іще маю. Тож якщо для мене не виникне якихось
— Вибачте, — серйозно мовила Джейн, — я ніяк не можу погодитися на таку домовленість, що створює зовсім непотрібні ускладнення для вашого слуги. Якби це доручення не приносило мені задоволення, то його виконувала б, як це завжди робиться за моєї відсутності, служниця моєї бабусі.
— Але ж, серденько, Петті і так має багато роботи! А нам — так просто за щастя чимось зайняти своїх слуг.
Вигляд Джейн свідчив, що вона не збиралася здаватись; але замість відповіді знову почала розмову з містером Джоном Найтлі.
— Пошта — заклад просто дивовижний! — сказала вона. — Які гідні подиву безперебійність і швидкість доставки! Як уявиш усе, з чим вона має впоратися і все те, з чим вона умудряється впоратися так добре, то просто дивом дивуєшся!
— Дійсно, пошта — заклад добре керований.
— А недбалість і помилки трапляються так рідко! Настільки рідко, що коли вже якийсь із тих тисяч листів, що безперервно циркулюють королівством, і потрапляє за хибною адресою, то можна бути певним, що жоден із мільйона не загубиться! А коли зважити на розмаїття почерків, серед котрих зустрічаються такі нерозбірливі, що їх доводиться розшифровувати, то подив стає ще більшим.
— Конторські службовці виробляють уміння в результаті звички. Спочатку треба виробити чіпкість погляду і спритність рук — якості, що поліпшуються в ході постійної роботи. Якщо вам потрібне додаткове пояснення, — продовжив він із усмішкою, — то їм за це ще й платять. Оце і є основа їхньої ефективної роботи. Суспільство платить і тому має повне право розраховувати на добру якість обслуговування.
Потім поговорили про різноманітність почерків і зробили відповідні для таких випадків зауваження.
— Мені доводилося чути твердження, — сказав Джон Найтлі, — що в родині превалює якийсь певний тип почерку; а там, де вчитель той самий, — так це взагалі природна річ. Але якщо вже на те пішло, то мені здається, що така схожість обмежується скоріш за все жіноцтвом, бо по закінченні дитинства хлопчики мало зіштовхуються з навчанням і вдовольняються тим почерком, який вони на цей час устигають виробити. Здається, що в Ізабелли й Емми почерки дуже схожі. Мені не завжди вдавалося їх розрізнити.
— Авжеж, — із сумнівом у голосі мовив його брат. — Певна схожість дійсно існує. Я розумію, що ти маєш на увазі, але в Емми почерк упевненіший.
— Як Ізабелла, так і Емма, — обидві вони пишуть чудово, — сказав містер Вудхаус. — Вони завжди мали добрий почерк. І бідолашна місіс Вестон також, — це було сказано із зітханням та легкою посмішкою на її адресу.
— Ніколи не бачила, щоб хтось із джентльменів мав почерк, кращий за почерк… — почала було Емма, дивлячись на місіс Вестон, але перервалася, бо та саме звернулася до когось іншого; пауза дала Еммі можливість поміркувати: «Але як же мені його подати? Чи маю я право отак відразу назвати його ім'я перед усіма цими людьми? Може, скористатися якоюсь обхідною фразою? Якби я була сильно закоханою, то можна було б сказати „ваш йоркширський приятель“ чи „ваш дописувач із Йоркшира“. Але ж ні — я здатна промовити його ім'я без найменшого хвилювання. Тож уперед!»
Місіс Вестон одірвалася
— Ніколи не бачила, щоби хтось із джентльменів мав такий гарний почерк, як у Френка Черчілля.
— Я не в захваті від нього, — сказав містер Найтлі. — Він надто дрібний, йому бракує твердості. Його почерк схожий на жіночий.
Жодна з дам із ним не погодилася. Вони захищали Френка Черчілля від такого злостивого наклепу. «Та ні ж бо, аж ніяк йому не бракує твердості. Так, його почерк дійсно дрібнуватий, але надзвичайно розбірливий і незаперечно твердий. Чи не має місіс Вестон при собі листа, щоб на нього глянути?» Ні, не має; зовсім недавно Френк дав про себе знати, але вона вже дала відповідь і сховала листа.
— Якби ми були в іншій кімнаті, — сказала Емма, — то я б пошукала у своєму столі та знайшла би зразок його почерку. Я маю записку, що він колись прислав. Пам'ятаєте, місіс Вестон, як ви попросили колись його написати мені?
— То він тільки сказав, що я його попросила…
— Гаразд, гаразд, я маю цю записку і продемонструю її після обіду, щоб переконати містера Найтлі.
— Авжеж, коли такий галантний молодий чоловік, як містер Френк Черчілль, — сухо зауважив містер Найтлі, — пише такій красуні, як міс Вудхаус, то він, звичайно ж, постарається зробити це якнайкраще, щоб справити належне враження.
Подали обід. Місіс Елтон підхопилася ще до того, як її встигли запросити, і ще до того, як містер Вудхаус устиг подати їй руку, щоби провести до їдальні, заторохтіла:
— Мені що — йти першою? Так соромно, що мені завжди доводиться йти першою.
Бажання Джейн самій забирати свої листи не пройшло повз увагу Емми. Вона все чула і все бачила; і їй було цікаво, чи принесла сьогоднішня вранішня прогулянка під дощем новий лист. Емма здогадувалася, що принесла:Джейн ніколи б не здійснила цього «походу», якби не була впевненою, що робить це не надаремно, що обов'язково отримає звістку від дорогої її серцю людини. Їй здалося, що сьогодні Джейн виглядала щасливішою, ніж зазвичай: і колір її обличчя був кращим, і настрій.
Еммі кортіло поставити одне-два запитання про термін і вартість листування з Ірландією — воно вже ледь не злетіло в неї з язика, але вона стримала себе. Емма вже твердо вирішила не говорити жодного слова, котре могло б образити почуття Джейн Ферфакс; тож вони, услід за іншими дамами, вийшли із кімнати рука в руку і з виразом доброзичливості на обличчях, що так личив красі та граціозності обох.
Розділ 17
Коли дами повернулися після обіду до вітальні, Емма виявила, що як не крути, а вони неминуче розпадалися на дві окремі групи; місіс Елтон, яка вперто поводилась і висловлювалася просто огидно, повністю заволоділа Джейн Ферфакс, а її саму відтерла вбік. Емма та місіс Вестон змушені були майже завжди або одна з одною розмовляти, або разом мовчати. Іншого вибору місіс Елтон їм не залишила. Якщо Джейн удавалося на якийсь час змусити її замовкнути, то трохи згодом вона починала говорити знову. І хоча все, про що між ними йшлося, говорилося майже пошепки, особливо з боку місіс Елтон, основних тем розмови не почути було неможливо. Це були прогулянки на пошту, небезпека застудитися, принесення листів слугою Елтонів і їхні дружні стосунки; все це обговорювалося досить довго, а потім на зміну цьому прийшла ще одна, безперечно, така ж неприємна для Джейн, як і попередні: розпитування про те, чи не чула вона, бува, про якесь вигідне для себе місце роботи і запевнення місіс Елтон в свій безперечній підтримці в цій справі.