Емма
Шрифт:
Бал, що його збирався дати містер Вестон, набув цілком реальних обрисів. Гайберійську молодь відділяло від веселощів усього лише декілька днів.
Містер Вудхаус більше не опирався. Весна посприяла тому, що він почав із меншим острахом ставитися до прийдешньої події. У всьому і для всього травень є кращим за лютий. Було досягнуто домовленості з місіс Бейтс, що вона проведе вечір у Гартфілді, Джеймса належним чином попередили, і тепер містер Вудхаус життєрадісно сподівався, що і з любим карапузом Генрі, і з любим карапузом Джоном нічого не станеться за той час, поки Емми не буде вдома.
Розділ 2
Жодного
Вони з Еммою ще не встигли зустрітися вдруге. Приміщенню в «Крауні» якраз і судилося стати свідком такої зустрічі; але це мало бути щось більше, ніж звичайна зустріч серед натовпу людей. Містер Вестон із таким жаром благав її прибути раніше, по можливості — відразу ж після них, щоб можна було спитатись її думки про підходящість і зручність приміщень ще до того, як прибудуть інші люди, що вона не могла йому відмовити, і тому мусила провести декілька неквапних хвилин у товаристві молодого чоловіка. З собою Емма мала взяти Гаррієт; до «Краун Інн» вони під'їхали заздалегідь, маючи в своєму розпорядженні достатньо часу до прибуття компанії з Рендоллза.
Вигляд Френка Черчілля промовляв, що він довго і з нетерпінням очікував цього дня; і хоча говорив він мало, вираз його обличчя свідчив про намір провести захоплюючий вечір. Усі почали походжати приміщенням, придивляючись, чи все в ньому так, як має бути; а через декілька хвилин до них приєдналися пасажири ще однієї карети, прибуття якої Емма сприйняла з превеликим здивуванням. «Чи не надто рано!» — ледь не вигукнула вона, але незабаром виявилося, що то була родина давніх друзів, котрі, як і вона, приїхали на особисте прохання містера Вестона допомогти йому скласти враження про кімнати в «Крауні»; потім через невеликий проміжок прибула ще одна карета з родичами, котрих із таким же жаром і з того ж приводу попросили приїхати раніше; тож здавалося, що незабаром для підготовчих оглядин приміщення збереться чи не половина товариства.
Емма збагнула, що її смак був не єдиним, на який покладався містер Вестон, і відчула, що бути фаворитом і близьким другом чоловіка, що мав так багато близьких друзів і фаворитів — не така вже й висока позначка на шкалі марнославства, їй подобалися його відкриті манери, але він був би більш цілісною та гідною поваги особистістю, якби не його надмірні щиросердя і простодушність. Поблажливість до всіх, але не дружба з усіма, — ось що вирізняє справжнього чоловіка. І Еммі здавалося, що вона такого чоловіка знає.
Уся компанія знову стала походжати, придивлятись і нахвалювати, а потім, коли робити було вже нічого, всі утворили навколо палаючого каміна щось на зразок півкола і — доки не виникли інші теми розмови — на всі лади промовляли, що, незважаючи на травень місяць, вогонь увечері все ще був дуже доречним.
Емма дізналася, що не містер Вестон винуватий у тому, що кількість «довірених осіб» не стала ще більшою. Він та місіс Вестон зупинялися-таки біля дверей місіс Бейтс, аби запропонувати їй скористатись їхньою каретою, але тітку та племінницю мали забрати Елтони.
Френк стояв біля Емми, але в ньому відчувалася певна метушливість, що свідчила про душевний неспокій. Він то оглядався довкола, то збирався підійти до дверей, то прислухався, чи не під'їжджає ще яка-небудь карета. Чи то він нетерпляче очікував
Заговорили про місіс Елтон.
— Гадаю, що вона незабаром з'явиться, — сказав він. — Я маю велику цікавість побачити місіс Елтон, бо дуже багато про неї чув. Мабуть, вона невдовзі приїде.
Почувся звук карети. Він сіпнувся було вперед, але зупинився і мовив:
— Я забув, що ми не знайомі. Я ніколи не зустрічав ні місіс Елтон, ні містера Елтона. Тож нічого висовуватися.
З'явилися містер та місіс Елтон; їх супроводили ввічливі посмішки та належні висловлення поваги.
— А міс Бейтс та міс Ферфакс?! — вигукнув, оглядаючись містер Вестон. — Ви ж мали привезти їх із собою.
Це була легковиправна помилка. За ними відразу ж послали карету. Еммі кортіло якомога швидше дізнатися про перше враження, яке справила на Френка місіс Елтон; який вплив на нього мали витончена елегантність її вбрання та її граціозні посмішки. Після представлення він приділив місіс Елтон усю належну їй увагу і тому мав безпосередню можливість таке враження отримати.
Через декілька хвилин карета повернулася. Хтось заговорив про дощ.
— Я потурбуюся про парасольки, сер, — сказав Френк своєму батькові. — Про міс Бейтс не слід забувати. — І пішов.
Містер Вестон хотів був піти слідом, але його затримала місіс Елтон, щоб порадувати своїм враженням про його сина. Вона почала так швидко, що сам молодий чоловік, хоча зовсім не плентався, не встиг відійти надто далеко, щоб не почути сказаного.
— Він — дійсно прекрасний молодий чоловік, містере Вестон. Пам'ятаєте, як я відверто сказала вам, що матиму власну думку про нього; тож я рада сказати, що він мені надзвичайно сподобався. Можете вірити моєму слову. Я ніколи не роздаю незаслужених компліментів. Вважаю його красивим молодим чоловіком, а манери він має якраз такі, що мені подобаються і які я схвалюю, — він справжній джентльмен, без крихти марнославства і франтівства. Мушу вам сказати, я дуже не люблю набундючених франтів, я просто терпіти їх не можу. У Кленовому Гаю до них зазвичай ставилися з презирством. Вони завжди дратували і мене, і містера Саклінґа; інколи ми дозволяли собі дуже різкі вислови! Селіна ж, оскільки вона занадто вже м'яка та поблажлива, ставилася до них набагато краще.
Поки місіс Елтон говорила про його сина, містер Вестон усю увагу спрямував на неї; коли ж вона перейшла на Кленовий Гай, то він раптом згадав, що мусить приділити увагу дамам, які ось-ось мали прибути, і з радісним полегшенням подався геть.
Тоді місіс Елтон звернулася до місіс Вестон.
— Не сумніваюся, що це наша карета, а в ній — міс Бейтс та Джейн. Наші коні та кучер такі моторні! Мабуть, ніхто не їздить швидше за нас. Як це приємно — послати карету за своєю подругою! Я дуже вам вдячна, що ви запропонували свою карету, але наступного разу це буде зовсім непотрібно. Можете не сумніватися — кого-кого, а їхя ніколи не забуду.
Міс Бейтс і міс Ферфакс увійшли до кімнати в супроводі двох джентльменів; здавалося, що місіс Елтон, як і місіс Вестон, теж вважає своїм обов'язком приймати їх. У всіх, хто, як і Емма, спостерігали збоку, саме таке враження і могло виникнути, але і її слова, і слова інших людей незабаром потонули в нескінченному мовному потоці, що вивергала міс Бейтс; вона ввійшла, розмовляючи на ходу, і, потрапивши до центру півкола людей біля каміна, ще дуже довго не могла замовкнути. Тільки-но відчинилися двері, почувся її голос: