Емма
Шрифт:
— Місіс Гілберт не хоче танцювати, але тут є незайнята дівчина, і я дуже б хотіла, щоб вона потанцювала, — це міс Сміт.
— О, міс Сміт! А я й не помітив… Ви такі люб'язні… коли б я не був статечним одруженим чоловіком… Але мені вже не до танців, місіс Вестон. Прошу вашого вибачення. Я готовий виконати будь-яке інше ваше прохання, але мені вже не до танців.
Місіс Вестон не сказала нічого більше; й Еммі лишилося тільки здогадуватися, з яким, напевне, спантеличенням і приниженням поверталася вона до свого стільця. Оце так містер Елтон! Такий приязний, люб'язний і добрий містер Елтон! На якусь мить вона озирнулася довкола — і побачила, як він приєднався віддалік до містера Найтлі й саме вмощувався, щоб почати якусь солідну розмову, обмінюючись при цьому зі своєю дружиною тріумфуючими поглядами.
Більше вона на них не дивилася. Серце її палало гнівом, і вона боялася, що й обличчя — також.
І тут в око їй упала приємніша
Танцював містер Найтлі так, як Емма і сподівалася, — винятково гарно; можна було б вважати, що Гаррієт надзвичайно поталанило, якби не те жорстоке приниження, якого вона недавно зазнала, і та нестримна радість та добре усвідомлення зробленої їй честі, якими світилося її щасливе обличчя. Вона належним чином оцінила його шляхетність і підстрибувала вище за всіх, далі за всіх вискакувала на середину, і не переставала радісно всміхатися.
Посоромлений, як сподівалася Емма, містер Елтон ретирувався до картярської кімнати. Їй здавалося, що він іще не став таким же жорстокосердим, як його дружина, але незабаром мав її в цьому наздогнати. Сама ж місіс Елтон висловила деякі зі своїх думок, звернувшись до свого партнера так, аби почули усі:
— Найтлі пожалів сердешну маленьку міс Сміт! Яка зразкова добросердість, Господи!
Оголосили, що вечеряти подано. Усі заметушились; і в цей момент почувся голос міс Бейтс; і він лунав безперестанно, аж поки вона не всілася за стіл і не взяла ложку.
— Джейн, Джейн, де ти є, серденько Джейн? Ось твій палантин. Місіс Вестон благає тебе вдягнути палантин. Вона каже, що побоюється протягів у коридорі, хоча про все належним чином потурбувалися. Одні двері забили гвіздками. Багацько постілок… Ну прошу тебе, Джейн, — вдягни палантин! О, містере Черчілль! Ви надзвичайно люб'язні! Ви так спритно його накинули! Дуже вам за це вдячна! Ото були танці! Так, моя люба, я збігала додому — як і казала, — щоб допомогти бабусі влягтися спати, а потім повернулася, так що ніхто мене й не кинувся шукати. Я подалася, не сказавши ні слова, — як я і казала. Бабуся була в доброму настрої, вона провела прекрасний вечір із містером Вудхаусом — добряче погомоніли, пограли у триктрак. Чай готували внизу, а перед її відходом подали печиво, печені яблука та вино. Під час гри їй декілька разів дуже поталанило — карти випали надзвичайно вдало; вона багато про тебе питалася — чи весело тобі, хто був твоїми партнерами. «О! — відповіла я. — Хіба ж за нею можливо встежити! Коли я збиралась іти, то вона танцювала з містером Джорджем Отвеєм; вона залюбки все розкаже тобі завтра сама; її першим партнером був містер Елтон, хто запросив її потім — не знаю, мабуть, містер Вільям Кокс… Шановний добродію, ви надзвичайно ласкаві… Може, хтось іще потребує вашої допомоги? Мені вже допомагають, дякую. О, сер, ви надто люб'язні — ви тільки погляньте: Джейн обіруч із цього боку, а я — з того! Зачекайте, зачекайте, трохи відступіть назад, дайте пройти місіс Елтон; серденько місіс Елтон, як вишукано вона сьогодні виглядає! А яке оздоблення! А тепер усі разом ходімо за нею, наче свита. Ну прямо королева балу! А ось і коридор. Тут дві сходинки, Джейн, обережно — тут дві сходинки! Ой, ні! Лише одна. А мені здалося, що дві. Оце дивина! Я була твердо переконана, що дві, а, виявляється, лише одна. Нічого подібного за стилем і комфортом ніде не бачила… Усюди свічки… Я розповідала тобі про бабусю, Джейн. Так от — трапилося невеличке розчарування: печиво та печені яблука — це, звичайно ж, дуже смачно, але спочатку подали ніжне фрикасе із солодкого м'яса та спаржі, а добрий містер Вудхаус, визнавши спаржу недостатньо провареною, все це відіслав назад. А бабуся ж так люблять солодке м'ясо та спаржу! Тож вона була трохи розчарована, але ми зійшлися на тому, що нікому про це не скажемо, бо боїмося, що про це дізнається шановна міс Вудхаус і дуже засмутиться!.. Яка краса! Я просто в захваті! Хто б міг подумати! Така витонченість і достаток! Так… А де ми сядемо? Де ж ми сядемо? Де завгодно, аби тільки Джейн не потрапила під протяг. Не має значення, де сяду я.Ага! Ви рекомендуєте з цього боку? Добре, містере Черчілль, — ви такі люб'язні, — як скажете. Всі ваші вказівки в цьому домі просто не можуть бути хибними. Люба Джейн, тут стільки страв, що ми й половини з них не зможемо згадати, коли розповідатимемо бабусі. І суп також! Боже праведний! Його подали надто швидко, але він так смачно пахне, що просто не можу стриматися.»
Емма змогла поговорити з містером Найтлі тільки після вечері; але коли всі вони знову опинилися в бальній кімнаті, вона так на нього поглянула,
— Вони мали намір образити не тільки Гаррієт, — сказав він. — Еммо, чому так сталося, що тепер вони ваші вороги? — Він поглянув на неї з проникливою усмішкою і, не отримавши відповіді, додав: — їйнема за що на вас сердитись, а ось йому — не знаю, не знаю. Можете ніяк не коментувати це припущення, але зізнайтеся, Еммо, ви хотіли, щоб він одружився з Гаррієт?
— Хотіла, — відповіла Емма, — і вони не можуть мені цього пробачити.
Містер Найтлі похитав головою; але при цьому на його обличчі з'явилася поблажлива посмішка, і він додав лише:
— Я не дорікатиму вам. Полишаю вас наодинці з вашим сумлінням.
– І ви довіряєте мене такому підлесникові? Хіба ж моя марнославна натура коли-небудь зізнається, що я не маю рації?
— Не ваша марнославна натура, а ваша розважлива натура. Якщо перша змушує вас помилятися, то друга, я певен, сповіщає вас про це.
— Мушу визнати, що я жахливо обманулась у містері Елтоні. Йому притаманна ницість, яку ви помітили, а я — ні; і я абсолютно не сумнівалася, що він закоханий у Гаррієт. До цієї впевненості спричинилася низка якихось незрозумілих і дивних прорахунків і помилок!
— Можливо; а навздогін вашому такому відвертому зізнанню я мушу віддати вам належне і заявити, що ви зробили для нього кращий вибір, ніж він зробив для себе. Гаррієт Сміт має деякі винятково гарні риси, що їх абсолютно не має місіс Елтон. Непретензійна, прямодушна і нелукава дівчина — та будь-який чоловік віддасть їй безперечну перевагу перед такою дамою, як місіс Елтон! Я виявив, що Гаррієт набагато цікавіша співбесідниця, ніж я раніше думав.
Емма була потішена надзвичайно. Їхню розмову перервав шум; то містер Вестон знову закликав усіх до танців.
— Нумо, міс Вудхаус, міс Отвей, міс Ферфакс, що ви собі думаєте? Ходімо, Еммо, покажіть приклад вашим приятелькам. Які всі ледачі! Та ви просто поснули!
— Я готова, — відповіла Емма, — як тільки мене запросять.
— З ким ви збираєтеся танцювати? — спитав містер Найтлі.
Якусь хвильку вона вагалась, а потім відповіла:
— З вами, якщо ви мене запросите.
— Тоді почнемо? — запитав він, подаючи їй руку.
— Почнемо. Ви продемонстрували, як добре вмієте танцювати, і ми з вами не настільки брат і сестра, щоб це виглядало непристойно.
— Брат і сестра? Оце вже ні!
Розділ 3
Це невеличке з'ясування стосунків із містером Найтлі дуже втішило Емму. Воно стало одним із приємних спогадів про бал і займало її думки наступного ранку, коли вона прогулювалася галявиною. Особливо її радувало те, що вони повністю порозумілися щодо Елтонів і що їхні думки як про містера Елтона, так і про місіс Елтон були такими схожими; особливу ж приємність робила їй похвала містера Найтлі на адресу Гаррієт і його прихильне до неї ставлення. Нахабство Елтонів, котре протягом кількох хвилин загрожувало зруйнувати залишок вечора, несподівано виявилось одним із його найкращих наслідків; і Емма з нетерпінням очікувала ще одного вкрай позитивного наслідку — вилікування Гаррієт від її згубної пристрасті. Та манера, в якій Гаррієт згадувала про цей випадок, коли вони виходили з кімнати для танців, давала Еммі вагомі підстави на це сподіватися. Здавалося, що вона раптом прозріла й отримала змогу переконатися, що містер Елтон — зовсім не та бездоганна людина, якою вона його вважала. Лихоманка кохання минулась, і Емма могла вже майже не боятися, що в Гаррієт від образливої поштивості пришвидшиться пульс. Вона не сумнівалася, що злостиві почуття Елтонів принесуть нові образи у вигляді цілеспрямованого ігнорування, котре посприяє остаточному вилікуванню. Гаррієт прийшла до тями, Френк Черчілль — не надто закоханий, а містер Найтлі не бажає з нею сваритись — яке щасливе літо в неї попереду!
Того ранку їй не судилося побачити Френка Черчілля. Він сказав їй, що не може дозволити собі приємність заїхати до Гартфілда, оскільки мав повернутися додому до середини дня. Вона не надто й жалкувала.
Розібравшись з усіма цими справами, ретельно їх обдумавши і зробивши відповідні висновки, вона якраз поверталася до будинку в настрої вже достатньо гарному, щоби ввірити себе турботам про двох племінників та про їхнього дідуся, коли великі залізні ворота відчинились, і ввійшли двоє людей, яких вона менше за все сподівалася побачити: Френк Черчілль і Гаррієт, що спиралася йому на руку — так-так, саме Гаррієт! Одна мить — і Емма встигла переконатися, що трапилось щось надзвичайне. Вигляд у Гаррієт був блідий і переляканий, він же намагався її підбадьорити. Від воріт до парадного входу було не більше двадцяти метрів, тож незабаром вони опинилися в холі, Гаррієт відразу ж опустилася в крісло і знепритомніла.