Емма
Шрифт:
Молоду особу, що знепритомніла, необхідно привести до тями; на запитання потрібно дати відповіді, а незрозуміле — пояснити. Такі події збуджують інтерес і занепокоєння, але ненадовго. За декілька хвилин Еммі стало ясно все.
Міс Сміт і міс Бікертон, теж пансіонерка із закладу місіс Годдард, яка також була на балу, вийшли разом і пішли по річмондському шляху, котрий, попри свою достатню для безпеки багатолюдність, усе ж таки завів їх у халепу. Десь за півмилі від Гайбері, за крутим поворотом, густо затіненим берестами, починалася досить довга і глуха ділянка шляху; і коли дві дівчини заглибились у неї, то недалеко від себе — на порослій травою галявині обабіч — несподівано вгледіли гурт циган. Дитинча, що
Невідомо, як би повелися волоцюги, коли б дівчата виявили більше сміливості; але вони просто не могли встояти перед таким відвертим заохоченням до нападу; і невдовзі до Гаррієт підступили півдюжини дітей під проводом огрядної жінки та високого хлопця, всі горласті, нахабні — не стільки на словах, скільки на вигляд. Все більше лякаючись, вона відразу ж пообіцяла їм грошей і, діставши гаманця, дала їм шилінга і почала благати, щоб не забирали більше і не чинили з нею зле. Після цього вона якось спромоглася пошкандибати, і хоч повільно, але все ж таки стала віддалятися від них; та її страх і її гаманець викликали надто сильну спокусу, і цигани пішли за нею, потім оточили всією юрбою й почали вимагати більше грошей.
Саме в такому стані і знайшов її Френк Черчілль: вона тремтіла і благала, вони — поводилися шумливо і нахабно. Завдяки щасливому збігу обставин його від'їзд із Гайбері затримався, і тому він зміг прийти їй на допомогу в такий небезпечний момент. Ранок був пречудовий, і це спонукало Френка пройтися пішки, в той час як кучер з кіньми мали поїхати іншою дорогою і зустріти його за милю чи за дві від Гайбері. Крім того, сталося так, що минулого вечора Френк попрохав у міс Бейтс ножиці і забув їх повернути, тож йому довелося зупинитися біля її дверей і на декілька хвилин зайти: тому він і запізнився. Оскільки Френк рухався пішки, то вся ватага не могла його бачити, аж доки він не підійшов зовсім близько. Жах, який жінка і хлопець нагнали на Гаррієт, тепер вселився в них. Від страху вони заціпеніли, а Гаррієт радісно кинулася до нього. Ледь здатна розмовляти, вона мала снаги тільки для того, щоби дійти до Гартфілда, а потім сили остаточно покинули її. Це Френк вирішив привести її до Гартфілда: ніяке інше місце не спало йому на думку.
Ось у цьому і полягала вся історія — з його слів та зі слів Гаррієт, тільки-но вона прийшла до тями і здатна була говорити. Побачивши, що їй стало краще, він не наважився залишатися, бо через ці декілька затримок він уже не міг утрачати ані хвилини. Узявши з Емми обіцянку повідомити місіс Годдард про те, що Гаррієт перебуває в цілковитій безпеці, а містера Найтлі — про те, що в околицях з'явилася ватага циган, Френк вирушив у путь, супроводжуваний вдячними напутніми побажаннями йому й собі, що їх спромоглася вимовити Емма.
Пригода, подібна цій — коли таким чином сходяться прегарний молодик і чарівлива дівчина, просто не могла не наштовхнути на певні думки навіть найхолодніше серце і найнезворушніший розум. Так принаймні думалося Еммі. Який мовознавець, який граматик, який, зрештою, математик міг бачити те, що бачила вона, бути свідком їхньої появи удвох, чути їхню розповідь про те, що трапилось, — і не відчути, що силою самих обставин їм судилося стати цікавими одне для одного? А скільки поживи ця подія мусить дати для міркувань і передбачень такої нетерплячої фантазерки, як вона! Особливо, коли для
Це було щось абсолютно незвичайне! Наскільки пам'ятала Емма, нічого такого ніколи раніше не траплялося з жодною дівчиною в окрузі: ні такої зустрічі, ні такої небезпеки; і ось воно трапилося з конкретною людиною в ту саму годину, коли інша цілком конкретна людина випадково проходила мимо і врятувала її! Усе це дійсно було дуже незвично! А якщо врахувати відомий їй душевний стан кожного з них, то це ставало ще дивнішим! Він намагався позбутися своєї прихильності до неї, вона — тільки-но почала одужувати від своєї одержимості містером Елтоном. Здавалося, що всі ці обставини навмисне поєдналися, щоб спричинитися до дуже цікавих наслідків. Ця подія просто не могла не підштовхнути їх сильно одне до одного.
За ті нечисленні хвилини, протягом яких Емма встигла поговорити з Френком, — доки Гаррієт ще тільки поволі приходила до тями, — він устиг розповісти, з гумором і захватом, про її страх, її наївність, про той запал, із яким вона схопилася за його руку і притиснулася до нього; а під кінець, після розповіді самої Гаррієт, він у найенергійніших виразах висловив своє обурення огидною дурістю міс Бікертон. Однак усе мало йти цілком природно — без спонукання і допомоги. Вона не поворухне і пальцем, не зробить жодного натяку. Досить із неї втручання. Це буде просто план, який нікому не зашкодить, звичайний план, не призначений для дії. Ні в якому разі не вийде вона за його межі.
Спочатку Емма вирішила, що не розповість своєму батькові про те, що сталося, знаючи, яке збентеження і тривогу це може викликати; але незабаром відчула, що подальше приховування стає неможливим. За півгодини ця новина облетіла весь Гайбері. Це була саме та подія, що цікавить найбільш говірливих — молодь і людей низького походження; і незабаром уся молодь і вся челядь в окрузі, не тямлячи себе від щастя, базікали про жахливу новину. Здавалося, що цигани від сунули вчорашній бал на задній план. Бідолашний містер Вудхаус сидів і тремтів, і, як і передбачала Емма, мало вдовольнився їхньою обіцянкою більше ніколи не заходити за чагарникові насадження. Певною втіхою для нього було те, що протягом решти дня багато людей питали, як він та міс Вудхаус почуваються (сусіди знали, що він любить, коли про нього питають), а також, як міс Сміт. Містер Вудхаус відповідав залюбки, що вельми погано. Це не зовсім відповідало істині, та Емма воліла не втручатися, хоча вона почувалася чудово, а Гаррієт — не набагато гірше. Для дочки такого чоловіка, як містер Вудхаус, Еммі явно не поталанило зі здоров'ям, бо вона з трудом уявляла, що то є — нездужання; і якби він не придумував для неї хвороб, то в повідомленнях про стан здоров'я вона мала б просто жалюгідний вигляд.
Цигани не стали чекати, доки за них візьмуться представники закону і хутко зникли. Гайберійські дівчата, не встигши до пуття перелякатися, знову отримали можливість безперешкодно походжати, а вся історія невдовзі всохла до дріб'язкового інциденту — але не для Емми та її племінників. В їхній уяві вона зберегла свою значущість, а Генрі та Джон іще довго щодня просили Емму розповісти їм історію про Гаррієт і циган, та вперто виправляли її, якщо вона хоч у якійсь найменшій подробиці відхилялася від початкової розповіді.
Розділ 4
Після цієї пригоди минуло кілька днів, і одного ранку до Емми прийшла Гаррієт із невеличким пакунком у руці; вона присіла, трохи повагалася, а потім сказала:
— Міс Вудхаус… якщо ви маєте вільний час… я хочу вам дещо сказати… зізнатися, чи що… і тим самим покінчити з цією історією.
Немало здивувавшись, Емма попрохала Гаррієт висловитися. У манері й так само в словах Гаррієт відчувалася серйозність, і це приготувало Емму до чогось незвичайного.