Факир
Шрифт:
одразу запалали щоки.
– Так-так, - промовив мстер Тейлор, дивлячись при цьому на Богдана, - чоловки - найголовнш стоти на Земл. Псля жнок, звичайно.
Ус засмялись. Усмшка лени остаточно довела обом, що гувернантка "взагал, так нчогенька".
– А скажть, мс Стефанопулос, - поцкавився Богдан, коли двчина взялась за ручку, щоб зникнути в номер, - кухар мстера Казандзакса, випадково, не француз?
Двчина хмикнула , не вдповвши, зачинила за собою двер.
Тейлор, дивлячись на зачинен двер, став читати:
Отут колись стояли: я ти
Стояли довго, зрки втомились
Свтити нам крзь тисячн свти.
Вздовж вулиць цих колись блукали ми,
Рука в руц, з надю надя...
Знов плаче бдне серце рад,
Як бачу з листу жовт килими.
А там, пд кленами, сказала ти колись,
Що наше щастя, мабуть, заблудилось...
О, бдне серце, як же ти молилось,
Шляхи щоб наш бльш не розйшлись.
– Ну-ну, - закивав Лисиця, - вам би тльки познущатись.
– Не тльки, - рончно вдповв поет.
27 вересня 1993 року, острв Авг, 09 год. 35 хв.
У ресторанчику людей небагато. Два "ветх ддки" - один столик. Патлатий худий хлопець - ще один. Третй столик - схожа на черницю поважна дама. Вона пдозрло провела поглядом Лисицю й Тейлора, поки т й соб сли, а потм продовжила трапезу.
З'явився елегантний офцант попростував до нових вдвдувачв. Т зробили замовлення й стали чекати. Мстер Тейлор дуже здивувався, коли почув назву страви, яку замовив Богдан, - "епграма з ягняти". Але виршив не розпитувати, поки не побачить увч того кулнарно-лтературного витвору. Тому почав здалеку.
– А скажть, мстере Богдан, чому ви запитали мс Стефанопулос про тутешнього кухаря?
– поцкавився поет, розгортаючи серветку.
Богдан пдсунувся з стльцем ближче до столу й посмхнувся:
– Я бачив, що це питання постйно готове злетти з ваших вуст. Але поцкавились ви аж тут. Чому?
– Мен здалося, що з ним пов'язана якась тамниця. Тому й хотв поговорити без зайвих вух, - пошепки мовив Тейлор.
– Шкода вас розчаровувати, але - жодно тамниц. Хотв почути пдтвердження чи спростування свого здогаду. Просто вчора нас годували за звичаями французько кухн. Ви не помтили?
– Н, - змшуючи розчарування з подивом, протяг поет.
– А я помтив одразу. Захоплююсь французькою кухнею. Правда, бльше люблю ласувати, нж готувати, та все одно, - жваво повв Богдан.
– в чому ж, якщо це не "секрет фрми", полягають от звича?
– Найперше - сувора послдовнсть подач страв. Починають з холодних закусок. Дал йдуть гаряч, але перед ними можуть подати, ну, скажмо, диню, а не лишають на десерт. Псля гарячого - основна страва - м'ясне або рибне. Але тут сну одне застереження: якщо в меню включене те, й нше, риба повинна з'явитися на стол першою. Дал йдуть
– Складаться вражання, що ви спецалст у кулнар, а не флолог. Дякую за змстовну лекцю.
– Одне ншому не заважа, - пдтримав добрий гумор Лисиця.
– А торт учорашнй пам'ятате?
– Так, - вдповв поет.
– Вн мав форму велетенського серця. Мен тод ще добрий шмат дстався. З шикарною кремовою трояндою.
– Пробачте, мстере Тейлор, - захвилювався Богдан, - мен треба вийти.
На виход зткнувся нс у нс з "Дволиким" ввчливо дав йому дорогу. "Дволикий" пройшов до зали, св за вльний столик заходився чекати на офцанта. Той з'явився за клька хвилин, несучи замовлення Тейлора й Богдана. Залишивши жу й напо, вн пдйшов до нового клнта, узяв замовлення вкотре зник.
Поет отримав свй ростбф та легке червоне вино. Богданов ж на великому блюд принесли грку картопляного пюре з викладеною на вершин квткою з семи зелених горошин. Пднжжя грки обведене двома колами: першим, тонким, теж з зеленого горошку, другим, значно товстшим, у якому чергувалися котлетки й трикутн шматочки м'яса, укрит дрбненькими хлбними крихтами. Надт на ксточки чотири папльйотки, що роздляли м'ясне коло на чотири рвн дуги, завершували цей "язикопроковтувальний натюрморт". Бля страви офцант поставив склянку з червонуватим напом. Тейлор не без зацкавлення дивився на цей кулнарний витвр. Вн твердо виршив: коли повернеться Лисиця, обов'язково скуштувати ц звабливо страви.
За клька хвилин офцант з'явився знову й попрямував до столика "Дволикого", несучи замовлення. Серед ншого - порцю морозива з шоколадом горхами.
"А цей красунчик з голлвудською зовншнстю такий же сластьон, як Лисиця", - подумав поет.
Новим охочим попости став "Гойко Мтч". У знайомому вже тенсному костюм з скрученою в трубочку газетою вн пройшов до вльного столика й "окупував" його. Поки не було офцанта, розгорнув газету й почав роздивлятися.
З'явилися близнюки. Учора поет х наче не бачив. Не помтив просто. А може, - залишилися з минулого зазду. Таке теж може бути. Йдучи, про щось неголосно говорили. Теж обрали вльне мсце. перемовлятися продовжили.
Псля них пдтягнувся "Японець". теж св окремо. Ресторанчик наповнювався поступово. роботи в офцанта та кухарв додавалось.
А ось Богдан. Непоквапом крокував залою. Обличчя значно спокйнше. Його мала людина, що вдало виконала чись прохання тепер почуваться задоволеною.
– Чудово, - весело кивнув Лисиця, пдсуваючи стлець.
– Мй "невеличкий злободенний врш" з ягняти вже готовий? Тод почнемо.
Заходився прилаштовувати серветку.
– Я хотв би, - повв дал вн, - щоб ви теж скуштували цю смакоту.