Факир

Васильченко Вячеслав Николаевич

– Дозвольте вдрекомендуватися - Керр Лукас.

Ус теж назвалися.

– То що, джентльмени, - сказав "Дволикий", - схрестимо ракетки за кубок "Прер"?

Крстн спалахнула образою:

– А чому це лише "джентльмени"? По-мому, мстер Казандзакс запрошував охочих. Це по-перше. А по-друге: ви що, у мен гдного суперника не бачите?

– Даруйте, люба, - увмкнув задню передачу "Дволикий", - я не пдозрював, що мо невинн слова можуть вас образити. Дивлячись на вас, починаш думати, що такй жнц треба брати участь у свтових конкурсах краси, де ви,

безперечно б здобували перемогу за перемогою, а не сперечатися на корт (та ще й з чоловками!) за право пригостити всх тортом. Яким би кулнарним супершедевром вн не був. Навть зважаючи на досить пристойну квалфкацю тутешнього кухаря.

Мстер Лукас, як здавалося збоку, битий дипломатичний вовк, швидко викарабкався з незручно ситуац, у яку сам же себе й загнав. Ус зрозумли: Лукас - не з простакв. зна, куди, де й коли яке слово треба вставити.

– все-таки, - не гасла Крстн, - попри вашу улесливу риторику (розцнюю як намагання усунути сильного конкурента) я йду одержувати ракетку!

Вона зараз - нестримна, руйнвна й нещадна сила, ставати на перешкод якй дорвнювало смертному вироку. Без шансв на помилування. Н тепер, н в майбутньому. Коли оголосять амнстю.

– Чудово. Ваша участь стане окрасою, - вдпустив ще один комплмент Лукас теж усмхнувся.

Побачивши цей обмн усмшками, чоловк Крстн пдввся з-за столика й поспхом наблизився до гурту.

– А ви, мстере Брссон, - намагаючись пригасити агресю, якою пашв чоловк "манекенниц", мовив Тейлор, поправивши окуляри, - як ставитесь до спорту й до тенсу зокрема?

– Дивитися - люблю, а щоб грати - то й н, - переключився Альбер (молодець, поете, тактик!).
– Я, взагал, - лучник. Кубки брав. А от на "вропу" та "свт" так не засвтився, - прозвучало з щирим сумом.
– А тенс - то стихя Крстн.
– Вн з задоволенням подивився на дружину. Захопленсть видно за клометр.

– Познайомся, Альбере, - сказала примирливо Крстн, - це - мстер Лукас.

– Щиро радий, - подав правицю мсь Брссон, хоча зараз йому бльше пасувало "мсь Зевс-Громовержець". Та й блискавки гнву не забарились. Дв вилетли з очей майнули прямо до Лукаса.

– А це, - вела дал чарвна Крстн, - мстер Фокс мстер Тейлор. Так-так, мстер Тейлор. Той самий Марк Тейлор, вдомий поет. Його збркою "Осння подорож до лта" я саме насолоджуюсь. Чудов врш. Я захоплена. Мстер Тейлор, до реч, погодився на мою пропозицю. тепер я займуся влаштуванням його творчого вечора.

Обличчя Брссона пройшло шлях вд агресивно-похмурого до просвтлено-усмхненого. Обминувши нейтральнсть.

– Це чудово й прекрасно, - дещо пдробно зрадв вн, явно переборщивши з ептетами.
– Для Крстн це просто знахдка. Вона глузд втрача вд лтератури. Збрала велику бблотеку. Ходить на презентац, творч вечори, знайома з багатьма лтераторами рзно руки. навть - вдкрию маленьку тамницю - дещо вже й сама написала.

– Альбере, - втрутилась Крстн, - який же ти в мене... Хлбом не годуй, а дай похвалитися на людях.

– Хвалько той, хто хизуться тим, чого не ма,

а мати хотв би, - з упевненстю господаря життя сказав Альбер.
– Так люди вигадують усляк там бачки для задоволення сво пихи. А я, люба, гордий щасливий вд того, що маю тебе. Таку тебе.
– Вн знову кинув на дружину повний захоплення погляд.

Лисиц все довол-таки набридло, вн зробив знак Тейлору. Той зрозумв , згадавши про зайнятсть, попрощався з надокучливим товариством, забравши з собою й Богдана. А морозивом так не поласував.

У мстера Казандзакса взяли ракетку для Лисиц. Тейлор грати не збирався. Зате повболва вд душ. Звсно ж, за приятеля. Ну - Крстн, звичайно. Тут ворожка не потрбна.

Зайшли у Богданв номер. Лисиця став перед дзеркалом з ракеткою хвацько провв клька "атак".

– Непогано, - оцнив Тейлор.
– Гадаю, я вже знаю м'я переможця.

– Не поспшайте, - забобонно сказав "мстер Фокс".
– "Гоп" кажуть, коли вже перескочили.

– Згоден, - кивнув поет, розумючи, що для Лисиц це зовсм не забава, а щось значно бльше. Чи вн просто звичайний перфекцонст?

Богдан поклав "зброю" майбутньо перемоги на журнальний столик - вдчув раптову втому. Св у крсло. Втома посилювалася. З'явилася млявсть сонливсть.

– А знате що?
– запитав вн скривленим фейсом.
– Я, мабуть, нкуди не пду. Щось мене сон зморив. Краще посплю.

– Гаразд, - здивовано вдповв Марк.
– Вдпочивайте.

Поет зввся й пшов. Лисиця замкнув двер. Думав роздягтись. Але сон, немов велетень-чарвник, почав усе дужче налягати. Тод облишив дею з роздяганням, а величезними зусиллями дстався лжка , впавши, як був, - в одеж, - стрмко полетв у бездонне провалля мцного глибокого сну. наче було те провалля не на планет Земля...

Глава V. "Жертва "Ункаса"

27 вересня 1993 року, острв Авг, 13 год. 23 хв.

Прокинувся вд того, що його хтось безжалсно смикав. Розплющивши неслухнян липк повки, побачив розпливчасте обличчя Тейлора. Це вн уперто термосив Лисицю.

"Що йому потрбно", - спалахнула перша думка, коли провалля сну залишилося позаду й пд ногами вдчув тверде.

– Прокиньтесь, мстере Фокс, - схвильовано наполягав поет, не перестаючи смикати за одежу.
– Прокиньтеся нарешт. Бда. Лукаса вбито.

На Богдана наче хто вилив вдро холодно води. А може - й бльше. Вн рзко схопився й св на лжку. Проте зрозумти, що сталося непоправне, до кнця ще не мг. Здавалося, що Тейлор пожартував. Хба серед ц морсько дил, у цьому загубленому "едем" може ТАКЕ статися? Безглуздя!

– Повторть, будь ласка, - майже проснувшись остаточно, нарешт попросив поета.

Тейлор залишався жорстоким:

– Вбито мстера Лукаса.

Н. Прозвучало те ж саме. на жарт зовсм не схоже. Але врити цй нсентниц все ще вперто не бажав.