Лялька
Шрифт:
Гей, Каце, Каце!.. Пам’ятаєш ти той дим, той свист і сигнали?.. Яка тоді була зелена трава і як світило нам сонце!..
Нічого не вдієш, доведеться вибратися в подорож, подивитись на гори й ліси, викупатись в сонці й повітрі широких рівнин і почати нове життя. Може, я навіть виїду куди-небудь у провінцію, ближче до пані Ставської, бо що ще залишається робити пенсіонерові?..
Цей Шлангбаум — дивна людина; знаючи його злидарем, я ніколи б і не подумав, що він колись так задере носа. А тепер бачу, що через
І в той час, коли Шлангбаум задирає носа, в місті проти євреїв зчиняється галас. Щоразу, коли я заходжу на пиво, хто-небудь лає Стаха за те, що продав магазин євреям.
Радник нарікає, що євреї відбирають у нього третю частину пенсії; Шпрот вважає, що євреї перешкоджають йому в його справах; Лісецький плаче, що Шлангбаум звільняє його з роботи від святого Яна, а Клейн мовчить.
Вже й у газетах починають писати проти євреїв, а найдивніше, що навіть доктор Шуман, caм їхньої віри, одного разу мав зі мною таку розмову:
— От побачите, пане Жецький, що років через кілька будуть з євреями великі неприємності.
— Прошу пробачення, пане докторе, — кажу, — ви ж самі недавно хвалили їх!..
— Хвалив, бо це таки геніальна раса, але натура у них підла. Уявіть собі, пане Жецький, що Шлангбауми, старий і молодий, хотіли мене обдурити, мене… «Ага, — думаю, — повертаєш назад голоблі, коли тебе полапали за кишеню…»
І, правду кажучи, я остаточно втратив повагу до Шумана.
А чого тільки вони не вигадують на Вокульського!..
Мрійник, ідеаліст, романтик… Може, за те, що нікому не вчинив свинства?..
Коли я розповів Клейнові про нашу розмову з Шуманом, він сказав:
— Він каже, що неприємності з євреями будуть через кілька років? Можете його заспокоїти — вони почнуться раніше…
— Господи милостивий! — кажу я. — Чого ж це так?
— Бо ми їх добре знаємо, хоч вони починають і до нас підлизуватись… — відповів Клейн. — Це спритні людці, але вони помилилися… М и знаємо, на що вони здатні, якби мали силу.
Досі я вважав, що Клейн людина поступова, дуже поступова, а тепер бачу, що він дуже відсталий. До того ж, що означає «ми», «до нас»?
А це вік, що настав після вісімнадцятого, того віку, який написав на своїх знаменах; свобода, рівність і братерство?
За що ж я, в чорта, бився з австріяками? За що гинули мої товариші?
Дурниці! Імператор Наполеон IV все це виправить!
Тоді Шлангбаум перестане бути нахабою, Шуман не вихвалятиметься своїм єврейством, а Клейн не буде їм погрожувати.
І цей час уже недалеко, бо навіть Стах Вокульський…
Ах, як я стомився! Треба таки кудись виїхати.
Не настільки ж я старий,
Чи не став я такою рибою, витягненою з води? В магазині вже всім порядкує Шлангбаум і, щоб показати свою владу, вигнав швейцара й інкасатора тільки за те, що вони не виявляли до нього належної пошани.
Коли я попросив за них, він із злістю відповів:
— Ви тільки подивіться, як вони ставляться до мене і як до Вокульського!.. Вони не кланялись йому так низько, як мені, але в кожному русі, в кожному погляді видно було, що вони готові за ним у вогонь…
— То й ви, пане Шлангбауме, хочете, щоб вони йшли за вами в вогонь? — запитав я.
— Звичайно! Вони ж їдять мій хліб, я даю їм заробіток.
Я думав, що Лісецький, який чув цю балачку, загилить його в вухо — так він посинів зі злості. Проте він стримався і тільки спитав:
— А ви знаєте, пане Шлангбаум, чому ми за Вокульським пішли б у вогонь?
— Бо він має більше грошей! — відказав Шлангбаум.
— Ні, пане Шлангбаум. Через те, що він має те, чого не маєте і не можете мати ви, — відповів Лісецький, б’ючи себе в груди.
Шлангбаум почервонів як буряк.
— Що таке? — закричав він. — Чого я не маю?.. Пане Лісецький, ми не можемо працювати вкупі… ви ображаєте мої релігійні обряди…
Я схопив Лісецького за руку й відтягнув за шафи.
Образа Шлангбаума всіх розсмішила. Тільки Земба (він один з усіх продавців залишається в магазині) спалахнув і закричав:
— Хазяїн правду каже… не можна знущатися з віри, бо віра — свята річ!.. Де ж свобода совісті?.. Де прогрес?..
Де цивілізація?., емансипація?..
— Чортів підлизник, — пробурмотів Клейн, а потім шепнув мені на вухо:
— Хіба не правду каже Шуман, що вони таки діждуться свого?.. Ви бачили його, який він був колись і який тепер?..
Звичайно, я вилаяв Клейна, бо яке він має право залякувати своїх співгромадян якимись неприємностями?
А все-таки не можу не признатись сам собі, що Шлангбаум дуже змінився за рік.
Колись він був тихий та плохий, а тепер став нахабний і гордовитий; колись мовчав, як його кривдили, а тепер сам горлає без ніякого приводу. Колись називав себе поляком, а тепер хизується своїм єврейством. Колись він навіть вірив у благородність та безкорисливість, а тепер у нього тільки й мови, що про гроші та зв’язки. З цього може вийти щось погане!..
Зате перед покупцями він удвоє гнеться, а графам і навіть баронам готовий п’яти лизати. Але з підлеглими — просто гіпопотам: тільки й знає що фиркає та не дає кроку ступити. Погано виходить… А проте ні радник Шпрот, ні Клейн, ні Лісецький не мають права погрожувати йому якимись неприємностями.