Інферно

Браун Ден

Начальник провів чоловіка, який нервово смикався, до свого офісу.

— Та срібноволоса відьма, — мимрив клієнт, заїкаючись. — Вона з кожним днем добирається до мене все ближче.

Начальник зиркнув на досьє клієнта й зупинився поглядом на фотографії привабливої жінки зі сріблясто-сивим волоссям.

— Так, — сказав він. — Це ваша срібноволоса відьма. Ми добре знаємо ваших ворогів. Та хоч якою б впливовою вона не була, нам вдавалося цілий рік захищати вас від неї, і ми збираємося це робити й

надалі.

Зеленоокий знервовано накрутив на пальці пасмо немитого масного волосся.

— Не обманюйтеся її красою, вона небезпечний ворог.

«І то так», — подумав Начальник, невдоволений тим, що

його клієнт привернув увагу такої впливової особи. Та срібноволоса жінка мала надзвичайно великі можливості та іначні ресурси — із таким супротивником він волів би не маги справи.

— Якщо вона або її демони встановлять моє місцезнаходження... — почав клієнт.

— Не встановлять, — заспокоїв його Начальник. — Хіба ж нам досі не вдавалося ховати вас від завидющих очей і забезпечувати всім, чого ви потребували?

— Так, — сказав чоловік. — Одначе я спатиму спокійніше, якщо... — Він зробив паузу, збираючись із духом. — Мені треба знати, що коли зі мною щось трапиться, то ви виконаєте мої останні бажання.

— І в чому ці бажання полягають?

Чоловік засунув руку до сумки й видобув звідти невеличкий запечатаний конверт.

— Уміст цього конверта забезпечує доступ до банківського сейфа у Флоренції. У тому сейфі ви знайдете невеличкий предмет. Якщо зі мною щось трапиться, то я хотів би, щоб ви доставили той предмет замість мене. Це стане свого роду подарунком.

— Гаразд. — Начальник підняв ручку, щоби зробити необхідні нотатки. — І кому ж я маю його доставити?

— Срібноволосій відьмі.

Начальник підвів погляд.

— Подарунок вашому мучителю?

— Скоріше це буде не подарунок, а шпичка їй у бік. — Очі клієнта спалахнули лютим вогнем. — Така собі хитромудра маленька шпичка, зроблена з кістки. Вона виявить, що то мапа... її особистий Верґілій... гід, котрий поведе ту відьму до самісінького центру її особистого пекла.

Начальник кинув на клієнта довгий допитливий погляд.

— Як забажаєте. Вважайте, що ми вже виконали це завдання.

— Час його виконання матиме критично важливе значення, — емоційно зауважив клієнт. — Той подарунок не можна доставляти надто рано. Ви мусите тримати його в таємниці до... — Замовник спинився, раптово замислившись.

— До якої дати? — спитав Начальник.

Чоловік рвучко підвівся, підійшов до Начальникового стола, схопив червоний фломастер і похапцем обвів дату на особистому настільному календарі Начальника.

— До оцього дня.

Начальник стиснув зуби й повільно видихнув, переборюючи незадоволення чудернацькою поведінкою чоловіка.

— Зрозуміло, —

сказав він. — До того дня я не робитиму нічого, а коли цей день настане, то предмет із сейфа — який би він не був — отримає срібноволоса жінка. Даю вам слово. — І він порахував дні, що залишилися до незграбно окресленої дати. — Я виконаю ваші побажання рівно через чотирнадцять днів від сьогодні.

— І в жодному разі ні на день раніше! — гарячково застеріг клієнт.

— Я чудово вас зрозумів, — запевнив його Начальник. — Дні на день раніше.

Він узяв конверт, вклав його в досьє клієнта й зробив на ньому необхідні позначки, щоб усі побажання замовника були виконані чітко й вчасно. Хоча клієнт і не дав конкретного опису предмета, що був у сейфі, Начальник не наполягав. Відстороненість була наріжним каменем філософії Консорціуму.

«Надавай послуги. Не став запитань. Не винось вироків і не висловлюй суджень».

Плечі замовника розслаблено обм’якли, і він важко видихнув.

— Дякую.

— Щось іще? — поцікавився Начальник, бажаючи якомога скоріше позбутися клієнта, що зазнав такої несприятливої трансформації.

— Так, узагалі-то, є ще дещо. — Клієнт засунув руку до кишені й видобув звідти маленьку темно-червону флеш- к у. — Це відеофайл. — Він поклав флешку перед Начальником. — Я хотів би, щоб його передали світовим засобам масової інформації.

— Ні. — Чоловік поклав масивний фоліант на стіл. — Навпаки: цю книгу написали для мене.

Начальник ошелешено глянув на видання, яке поклав перед ним клієнт. «Невже він справді думає, що її написали для нього?» Фоліант виявився класичним літературним твором... написаним у чотирнадцятому сторіччі.

— Прочитайте цю книгу, — попросив клієнт, і на його обличчі з’явилася химерна й лячна посмішка. — Вона допоможе вам збагнути все, що я зробив.

Із цими словами скуйовджений візитер підвівся, попрощався й швидко вийшов. У вікно офісу Начальник спостерігав, як гелікоптер клієнта злетів із палуби й попрямував до узбережжя Італії.

А потім він зосередив увагу на великій книзі, що лежала перед ним. Невпевненими пальцями підняв шкіряну обкладинку й прогортав сторінки до початку твору. Перша строфа була виписана великими каліграфічними літерами й займала всю сторінку.

Пекло

Промандрувавши півжиття,

Я в лісі темному раптово опинився,

Бо зі шляху прямого збився.

На протилежній сторінці його клієнт підписав книгу від руки отаким посланням:

Любий друже, дякую за те, що допоміг мені на моєму шляху. Гобі вдячний також увесь світ.