Обитель героїв
Шрифт:
Просперо Кольраун цілком міг читати думки. Від нього можна сподіватися: прочитає й не почухається. Щоб зайвих сил не витрачати.
– Це пре-це-дент, друже мій. Точніше, може стати прецедентом, якщо за цим і справді стоїть Чорний Аспід. Вихід ритуалізованої воєнної гри за відведені межі. З екстериторіального Майорату – на територію Реттії. Якщо залишити цей прецедент безкарним – наслідки не забаряться. Проблема боротьби чистих начал переходить із галузі філософії, міфології та забав молоді у сферу державних інтересів… Не хотілося б, слово честі.
«Хто б сперечався… Ідеал, вирвавшись із темниці абстракцій, гірший за демона, що звільнився з „лебединої зірки“ … Чи як там бойові маги називають пастки-пентаклі? Цікаво, а інші причини, менш „філософського“ характеру, мені викладуть? Ой, як добре… Це погано, що добре, це присипляє…»
Верховний архіваріус добрався до баронового хребта. Змінив олію для розтирання: повіяло м'ятою і кардамоном.
– Прошу вас, розслабтеся… Глибокий вдих… видих… затримайте подих…
Долоні Гувальда Мотлоха впали з неба, розпластали, позбавили залишків повітря.
Почувши чарівний хрускіт, хтось захихотів. Здається, лейб-малефактор Нексус, добра душа.
– Пречудовенько! Тепер ще разок, для гарантій…
Від «гарантій» зі стегон Конрада звалився рушник. Так відступає поріділа в бою рота загородження, оголюючи фронт. Якусь хвилину барон міркував, чи зручно виблискувати сідницями в присутності найяснішої особи та цвіту нації. Потім згадав капітана Штернблада, який розгулює голісінький, і подумки махнув рукою на пристойності. Чи то його величність чужих задниць не бачили…
– Завдання зрозуміле, бароне?
– Так, ваша величносте.
– Тоді чи не відсторонити нам нашого приятеля Конні від розслідування?
Такого підступу з боку прокуратора Цимбала барон не очікував! Даремно розслабився! Треба було прикритися. У всіх розуміннях.
– На якій підставі?
Ще один сюрприз! Хто б міг подумати, що на допомогу прийде глава Тихого Трибуналу Месроп Серкіс?! Дива та й годі…
– На тій підставі, що він – близький родич одного з загиблих квесторів.
– Ви вважаєте це за доцільне, колего?
– Так. Офіційно.
Єдине слово все розставило по своїх місцях. Конрад відразу заспокоївся. Здається, хитрун Віль щось придумав.
– А неофіційно?
– Ну, ми ж не в змозі стежити за діями приватних осіб, засмучених жахливою втратою родичів? Я, наприклад, котрий рік подаю клопотання на найвище ім'я, благаючи розширити особовий склад Приказу… І що? Всемилостивий монарх незмінно відмовляє, посилаючись на вбогість скарбниці! Як тут накажете стежити за окремими випадками самосуду? До речі, про самосуд і окремі наслідки: Конні, якщо тобі знадобиться підтримка…
Прокуратор витримав багатозначну паузу.
– Як я розумію, – втрутився Месроп, – офіційно розслідування продовжить вігіла Кукіль. Ви згодні, колего?
– Так.
– Вона ж забезпечить циркуляцію
– Ні в якому разі, панове. Цілком покладаюся на ваш досвід у справах такого штибу. І чекаю на результати.
* * *
На перехресті Дігтярів і Пишномовної виступали жонглер з танцівницею.
Жонглер з відстороненим, трохи сором'язливим обличчям тримав у повітрі п'ять булав. Він вийшов з пори квітучої молодості, але був досі стрункий і спритний. Одягнений у двоколірне трико – на щастя, не чорно-біле, а червоно-синє, – жонглер іноді переступав з ноги на ногу, але в цілому залишався нерухомий. Лише руки жили окремим, особливим, уважним життям. Булави описували хитромудрі петлі, ледь торкаючись одна одної. На них дивилася купка ранніх роззяв. Від крамниці лікарського зілля за виставою спостерігав кремезний, міцно збитий чоловік у куртці, та ще снувала туди-сюди дрібна горбатенька квіткарка, настирливо пропонуючи фіалки та айстри.
Один з роззяв заявив, що він сам жонглював би не гірше, коли б не гідність шляхетної людини й нестача вільного часу.
Приятелі мляво погодилися, продовжуючи дивитися. їх більше цікавила танцівниця – молоденька дівчина, струнка та висока. Пропливаючи по колу, вона тримала за кінчики яскраву шаль, і та летіла за хазяйкою корабельним вітрилом. Неприродно пряма, з гордим аристократичним поворотом голови, дівчина несла в собі якийсь божевільний ритм. Без музики, без супроводу: сама. Так несуть чашу з окропом, боячись розхлюпати. Мимохіть роззяви притупували, приплескували в долоні, цокали язиками і клацали пальцями. Це поширювалося швидше за епідемію.
– А постривай-но, друже!
Агітатор зупинив карету біля тротуару. Прочинивши дверцята, щоб було краще видно, Конрад усміхнувся. Багато хто назвав би його легковажним диваком. Після подій божевільного ранку, після бесіди з людьми, за чий погляд, скороминущий і випадковий, три чверті Реттії готові віддати все, що не попроси; після таємниць, секретів і рішень – видивлятися на вуличних паяців. Витрачати дорогоцінний час на дурнички, коли треба ретельно перебирати крупинки інформації, вишукуючи дрібні перли, міркувати про недомовки та натяки, робити далекосяжні висновки із хрускоту пальців і тремтіння лівого коліна співрозмовника, що саме по собі є важливою ознакою; прикидати так і сяк…
Це теж було частиною методу обер-квізитора. По закінченні важливої зустрічі чи збору інформації він займався різними дурницями. Ішов у цирульню чи ароматорій, на турнір вагантів-пересувників чи виставку живописця Адольфа Пельцлера, блукав вулицями без мети й сенсу, збирав опале листя в Буальському парку, де нещодавно спорудили пам'ятник Нихону Сивочолу – великий маг нагадував ображеного борця, який через інтриги суддів здав першість столиці без бою. Монумент збиралися переробити, та все відкладали…