Острови Халдеї
Шрифт:
– Ну, Ейлін, - казала вона, коли допомагала мені підніматися нагору – тоді я була дуже заклякла, - що з тобою трапилося?
– Нічого! – завила я та вибухнула сльозами.
Тітонька Бек завжди стає досить жвава, коли люди плачуть. Вона ненавидить необхідність показувати співчуття. Вона загорнула мене у пальто і відвела мене униз пагорбу, кажучи:
– Припини зараз цей галас, Ейлін. Тут немає чого соромитися. Можливо для тебе ще занадто рано. Таке трапляється. Моя бабуся – тобто твоя прабабуся Венна – мусила спускатися у Місце тричі, перш ніж вона хоч щось побачила і тоді це була лише крихітна
– Але можливо я не гідна, - розпухла я від сліз. – Можливо, у мені ослаблена магія тому що мій батько був іноземцем.
– Що за балаканина, - сказала Тітонька Бек. – Твій батько був бардом з Галлісу і твоя мати вибирала його з великою обережністю. “Бек”, сказала вона мені, “цей чоловік має справжній дар і я визначилася, що буду мати дитину від нього, з навіть більшим обдаруванням”. Зауваж, після того як він пішов із Принцом Аласдаіром, це не перешкодило їй втратити голову від Кілканнонського Священика.
“І померти від цього”, нещасно подумала я. Моя мати померла, намагаючись принести у світ мого братика. Немовля також померло і Тітонька Бек, молодша сестра моєї матері, мала виховувати мене, від коли мені було п’ять років.
– Але не бійся, - вела далі Тітонька Бек. – Я помічала весь час, що у тебе є задатки великої чарівниці. Це проявиться. Нам просто треба спробувати ще раз наступного повного Місяця.
Кажучи це, вона завела мене у будиночок до звуку мукаючої корови та кудахкаючих курок, у наступній кімнаті, і всадила мене перед вівсянкою. Я думала багато про моє нещастя, коли сиділа та проштовхувала ріки вершків у басейни меду, яке полягало у тому, щоб знову пройти крізь все це.
– Їж це! – прогарчала Тітонька Бек.
Тож, я їла, і це якимось чином змусило мене почуватися краще – достатньо краще, щоб доплентатися до мого вузького маленького ліжка та впасти спати, допоки сонце не пішло униз неба, невдовзі після полудня. Можливо я би спала навіть довше, якби хтось не постукав у двері Тітоньки Бек.
– Відкривайте! – сказав він помпезно. – Відкривайте іменем Короля!
Виявилося, що це Логранський хлопець, дуже гордий тим, як його голос зламався у дуже глибокий та чоловічий. Лише минулого тижня він пищав та ревів повсюди, а люди сміялися над ним, навіть більше ніж зазвичай. Тітонька Бек відчинила двері і він прокрокував усередину, виглядаючи досить розкішно у новій уніформі, із важкими складками Королівського пледу, що гойдався над одним плечем.
Люди у замку, нагорі, могли зневажати його та називати “Орг з Логри”, але я скажу це про мого далекого родича Короля: він дуже добре забезпечував хлопця. Він завжди добре вдягнений та настільки добре освічений, як і я – а я ходжу нагору до замку, на уроки, три дні на тиждень – і, гадаю, вони його вчать як поводитися із зброєю також. У будь-якому випадку, гарний меч висів у нього на поясі, навколо худих стегон, поверх обробленої овчини його нового жакету. Я припускаю, що він гордився цим мечем навіть більше ніж своїм новим дужим голосом.
Він увійшов, маршируючи у всій своїй пишності, та застиг, витріщаючись та вагаючись. Він ніколи раніше не був у нашому будиночку. Спершу, він очевидно був збентежений, наскільки маленькою була кімната, зі мною, яка спиралася на один лікоть на ліжку, безпосередньо за вогнем
Цей хлопець – його ім’я було дивним Логранським, що звучало як Ого, що пояснювало його прізвисько – витріщався на все це, а його велика гладка* голова витяглася уперед і його біле плямисте обличчя зморщилося від здивування. Він витріщався дуже наполегливо на ширму, перш ніж зміг вирішити, що то також малюнок. Тоді його потворне обличчя повністю почервоніло тому що спочатку він думав, що то справжня стіна.
_____________________
* скоріше всього, його голова була поголена
– Що трапилося, Ого? – сказала Тітонька Бек. Як і усі, вона трохи саркастично ставилася до нього.
– Ц-це, - заїкався він. – Це настільки гарне, настільки справжнє. Та… - він вказав на групу дітлахів на сходах. – Я на цій.
Він також там був, хоча я цього раніше не помічала. Він був найменший, його зіштовхував з нижніх сходів більший хлопчик, ймовірно мій кузен Івар Тітонька Бек дуже розумна. Вона з усіх швиденько зробила ескізи, вугіллям, і жоден з них зовсім не знав, що їх намалювали.
Самовдоволений, задоволений вираз зібрався, складками, на худому обличчі Тітоньки Бек. Вона не захищена від похвали, але їй подобається, коли всі думають, що вона строга та безпристрасна.
– Не забудь передати твоє послання, - сказала вона. – Що у ньому?
– О, так. – Витягнувся Ого, майже витираючи балки своєю головою. Нещодавно він сильно виріс і був навіть вищий за Тітоньку Бек. – Я маю привести вас обох на вечерю у замку, - сказав він. – Король бажає проконсультуватися із вами.
– В такому випадку, - сказала Тітонька Бек, - ти приймеш кухоль мого пива та посидиш надворі, поки Ейлін одягнеться?
Ого кинув збуджений погляд кудись, у напрямку поличок над моєю головою. Він був дуже збентежений, побачивши мене у ліжку майже роздягненою, і уникав дивитися будь-куди біля мене, до цього.
– Якщо вона хвора, - голосно сказав він, - то вона не повинна йти.
– Ти дуже дбайливий, - сказала Тітонька Бек, - але вона не хвора – лише трохи втомилася – і ми вдвох незабаром будемо готові. А ти зараз побудеш надворі. – І вона сунула кухоль у його великі розові руки та спрямувала його знову за двері, до лавки, на яку світило сонце і з якої відкривався краєвид на море. – Поспіши, - сказала вона мені, коли ляснула дверима за ним. – Синю сукню та найкращий плед і не забудь спершу умитися. Я причешу тебе, коли будеш готова.