Острови Халдеї
Шрифт:
– Хм, - сказала Тітонька Бек. Але вона дала йому руку та виступила на берег. Івар був її улюбленцем.
Я відчула себе краще, коли побачила, що Івар також тут. Він темний та худий, із довгою шиєю з великим Адамовим яблуком. Я вважаю його дуже гарним, у нього крючкуватий ніс, зубчастий профіль, темні очі та виступаючі вилиці. І він також добре жартує. Хоча він цього ще не знає, я вибрала його, як свого чоловіка, коли прийде час, а до того часу, я спокійно та безмірно милуюся ним, у секреті. Все ж таки я дивувалася, коли видиралася на берег, чого це Королю Кенігу, Іваровому батьку, прийшло у голову супроводжувати нас таким чином - із волинками. Я знаю, що Король
Насправді, я була цілком рада цим волинкам. Щось у безсонній ночі додає слабкості вашим ногам. Щоб піднятися до замку необхідно вибиратися по досить крутому схилу, а без стійкого різкого звуку волинки, попереду мене, мені було б важко йти далі. Або я взагалі могла не добратися туди. Зараз туман був такий густий, що я могла легко загубитися, хоча я і знала шлях дуже добре.
Як би так не було, я не бачила волинки чітко, лише йшла до них, допоки під вологими чорними стінами замку вони не зникли, плавно, крім однієї – Старого Іана – який урочисто вів нас сходами і крізь замковий хол.
Там усе було приготовано для вечері, всі розсілися, а служники стояли під стінами. Було багато жовтого світла від свічок, яких було більше, ніж я могла порахувати. Це мене безмірно здивувало. Король Кеніг навіть несамовитіше економний ніж Тітонька Бек – вона і так посміховисько у сільській місцевості. Старий Іан урочисто провів нас до головного столу, граючи всю дорогу, і зупинився коли ми дібралися туди, всередині мелодії.
Івар копнув ліктем Ого і Ого вклонився Королю Кенігу, що сидів там.
– Я-я привів до Вас пані, пане, - сказав він.
– Зробивши крюк через Кілканнонську Голову, гадаю. Ви безумовно поспішали, - сказав Король. – А тепер йди на своє місце.
Ого повернувся, із білим обличчям та піджавши очі та рот. Я бачила його таким часто, і часто після того, як діти глузували з нього. Раз чи два, я бачила його, натягнувшого саме цей вираз обличчя, стоявшого у самотній частині замку, зі сльозами, що текли по його щоках. Коли він зник за дальнім столом, я подумала, що Король міг бути добрішим.
Тітонька Бек думала так само.
– Назовні туман, - сказала вона.
– Немає значення. Ви тут. Підходьте, підходьте, - сказав Король експансивно. – Сідайте біля мене. Обидві.
На мене зійшло благоговіння. Я їла у замку багато разів, але ніколи за головним столом. Івар був змушений підштовхнути мене по сходах нагору, і у крісло. Там я всілася та роздивлялася навколо. Звідти зал виглядав маленьким та глибоким, а гобелени на стінах виглядали жахливо. Король Кеніг наказав закрити настінні малюнки вишивкою, тому що він сказав, що так було у старі часи. Проблема була у тому, що більшість пані нічого не знали про вишивку і навчалися у процесі. Їхні помилки були очевидні у яскравому свічному світлі.
Але цілком можливо, що Королева Мевенне влаштувала це навмисно, на знак протесту. Вона сиділа там, поряд з порожнім кріслом поруч із Королем, виглядаючи як темна ніч душі*. Вона досить гарна та її волосся більш коричневе ніж у Тітоньки Бек, але у неї така аура темряви, що ви можете поклястися, що її волосся кольору ворона, а шкіра синя, як у мертвяка. Тітонька Бек каже: “Нісенітниця!”, коли я їй це кажу, але я помітила, що вона рідко спілкується із Королевою. Діти у замку шепчуться, що Королева Мевенне відьма та бурмочуть про дивні справи під час Темного** Місяця. Тітонька Бек каже: “Нісенітниця!”, на це також, але я не така певна. Це єдиний недолік у моїх думках про одруження із Іваром, знання, що мені доведеться мати таку
_________________________
* Dark night of the soul (темна ніч душі) – вірш католицького святого, священика та іспанського поета 16-го століття Св. Хуан де ла Крус
** Фаза місяця, коли його не видно. Зазвичай, зараз цю фазу прийнято називати Новий Місяць, однак деякі джерела розрізняють: Темний Місяць – остання фаза, коли Місяця не видно; Новий Місяць – перша фаза перед тим коли його буде видно.
З іншого боку, із ще одним порожнім кріслом між ними, сидів Іварів старший брат Донал, спадкоємець трону, світло від свічок випромінювало червонуваті промені від його бороди та низки золотих браслетів, і утворюючи білі спалахи від його зубів, коли він посміхався чомусь, що казала його мати. Мені не подобається Донал, також. Він виглядає як варвар, але насправді, він дуже слизький та розумний чоловік.
З іншого боку Донала, та через ще одне порожнє крісло, сидів старий Вчитель, який вчив нас. Його брови нависали як скелі…
Припускаю, я повинна була дивуватися навіщо всі ці порожні крісла, але перш ніж я почала власне думати про це, знову зазвучали волинки, із жахливою раптовою гучністю і, до мого здивування, Король Кеніг встав. Всі, звичайно ж, встали разом із ним. Ми всі дивилися на двері, позаду столу, крізь які крокувала процесія, слідом за волинками.
Спочатку, все що я помітила, був натовп чудового одягу. Тоді я побачила, що спереду, серед них був ніхто інший, як Кілканнонський Священик, дуже високий та худий та кислий. Його брови суперничали із бровами Вчителя. Моє серце застигло від погляду на нього, як завжди. У мене завжди жахливі миті, коли я думаю, що цей чоловік міг стати моїм вітчимом, якби моя мати була жива. Він з тих, хто обіляє все з доброчесністю. Я ніколи раніше не знала, що Король встає перед ним. Якусь мить, я розмірковувала чи Король Кеніг взявся за релігію, як частину його намагань повернути старі часи. Тоді серед іншого вбрання я побачила червоне та золоте та літнього, втомленого чоловіка, але величного, який був вбраний у ці шати. Він там був єдиною особою в короні.
– Верховний Король Фарлан, - пробурмотіла Тітонька Бек біля мене. – Ого міг просто попередити нас.
Але Ого не став би, подумала я. Він очікував, що ми знаємо. Лише на Логрі один король, і ніхто ніколи не міг розтовкмачити Ого, що менші королі як Кеніг були у будь-якому разі королями. Коли Ого сказав “Король”, він і мав на увазі Верховного Короля всієї Халдеї, звичайно ж, а ми його не зрозуміли – навіть я не зрозуміла, а я доволі часто сперечалася через це із Ого.
Коли гра волинок та скрипіння крісел та лавок припинилися, Король Фарлан стояв за спеціальним високим різьбленим кріслом, залишеним порожнім для нього.
– Нас призвали сюди в ім’я справедливості, - сказав він. – Це повинно бути вирішено, перш ніж ми зможемо вирішувати інші справи. Ми просимо про прихильність у всіх високих богів та менших духів, тим самим, відкриваючи ці слухання. Чи буде Кіннок, Кілканнонський Священик люб’язним та викладе свою справу?
– Безумовно, - похмуро сказав Священик. – Я звинувачую Донала, Принца Конрою та Кілканнону, у пограбуванні, підпалі та вбивстві.
– Заперечую, - спокійно сказав Донал, і він повернув свою руку так, щоб помилуватися браслетами, які на ній були, це було зроблено так, ніби він трохи нудився від цієї ситуації.