Пафос
Шрифт:
— Є, — Лупатий Трах йде шукати паяльник, наспівуючи:
Мотоцикл, труп мєнта,їжачок і під кущиком дівчинка.«Титан» відремонтовано за годину.
— Так, — каже Фіона, — до роботи. Поки бак промивається від іржі, треба зробити одне маленьке розкодування…
— Упс! В такому настрої? Потім, кицьо, потім, потім… Спочатку ванна, масаж… Я ж уже півгодини розминаю долоні, щоб зробити тобі справжній тайський масаж…
— Дивись, щоб мозоля не виросла.
На чорному екрані «Целерона» кожні тридцять секунд вибухає і розлітається кольоровим феєрверком зображення американського прапора.
— Це розкодування — завдання від Офтальмолога?
— Від мене.
Лоцман Залізної річки тяжко крекче й активує Залізного Брата.
— Ось, — партизанка дає реввоєнгакерові дискету. — Цей флопік треба відкрити.
— Відкриваємо… Тут тільки якась мережова адреса і два слова: НЕВСИТИМА ПІВНІЧ.
— Це пароль. Знайди в Мережі заадресовану сторінку і відкрий цим паролем.
— Ото і все? Нецікаво. А я ж був готовий здійснити заради твоїх сталевих оченят несамовитий подвиг, розкодувати і понищити тридцять три рівні захисту, вдертись в базу даних ЦРУ… А тут? Вже і пароль є… Нецікаво.
— Довго чекати?
— Провінційні проблеми з лініями. За три хвилини отримаємо титульну сторінку ворожого сайта. Такий анекдот один гакер каже іншому: «Старий, маю одну проблему. Хочу зробити паролем доступу ім'я свого песика, але ж мене всі переконують, що не рекомендовано». «Так, — підтверджує другий гакер, — ім'я песика буде занадто простою фішкою. Такий пароль шакали зламують за дві секунди». «Але ж я так люблю це ім'я: 35fуD|'/';[;V!»
— Це він так песика назвав? — не розуміє Лінкуска.
— Самітникам веб-пустелі подобаються такі маньєрис-тичні імена.
— Бідний, бідний песик…
Холодна Хвиля піднімає з підлоги книгу (господар квартири третій день перескакує через неї, але забуває підняти), читає на обкладинці: «Аліса у Графстві Сполоханих Прийменників». Вона нащось нюхає книгу: чоловічий запах предмета, довший час замкненого у шкіряному «дипломаті» разом з дезодорантом і пачкою ароматизованих презервативів. «Це не запах Траха!» — визначає дівчина. Wow! Вона мружиться від легенького хтивого поштовху у між-ніжжі…
— Соnnected!
На екрані з'являється знак, складений з переплетених свастик. Під ним, у пащі апокаліптичного звіра, мерехтить паролеве вікно.
— Фашисти? — дивується Трах.
— Уводи парольку.
— Гоп! — каже Лоцман, відкриваючи наступну сторінку сайта. — Але цей факаний смітник повен шифрованої чортівні… Цифрові квадрати…В тебе до цих ребусів теж є паролі?
— Немає. Жодного. Спробуй щось зробити, поки я відмокну у ванні. Це дуже важливо для справи. — Фіона цілує реввоєнгакера у потилицю. — В жізні всєгда єсть мєсто подвіґу, таваріщ Лупатий Трах…
11
«Форд» пригальмовує напроти ампірного амбару з бляшаними дракончиками абортальних ринв. Жура показує Корватові на дубові двері:
— Кафе «Пінґвін». Ти тут бував колись?
— Колись…
Його пам'ять розгортає ледь вибдяклу, ще не роздерту часом на окремі запахи, звуки, плями, ще подібну до панорамного
шаленства…
Корват відганяє даліанське видиво відокремлених від обличчя, вставлених у прозору плівку минулого, губ; фронтально оглядає залу: багато відвідувачів, дві проститутки за кутовим столиком («Там, там ми тоді сиділи!» — знову йде в наступ пам'ять), цибата офіціантка зістрибує з барного табурета настільки вправно, що встигає задемонструвати і шляхетну взуту у «човник» стопу і смужку чорного бюстгальтера (бісектрису трикутного декольте).
— Коньяк в тебе палений? — питає її Жура.
Очі офіціантки вужчають. Атракційним порухом вона виймає з кишеньки блокнот, вигинає спину (окреслюються видовжені стегна) і спалахує відчуттям конкретного клієнта.
— Є найсправжнісінький Аlехаnder. Але він дорогий…
— А хіба я питав про ваші ціни?
— Вибачте, — посміхається офіціантка і обертається в бік бару. Бармен, отримавши від неї невловимий знак, ствердно хитає головою.
— Ось є для Вас вільний столик, — посмішка офіціантки яскравішає. — Меню я зараз вам покладу.
Корват і Жура сідають.
— Наразі замовимо піцу? — питає Вадим Борисович отримуючи меню. — Тут вони роблять непогану піцу «Бісмарк» називається.
— Коньяк Аlехаndеr, піца Віsmark, — смакує Корват назви. У нас так вийде ціла «континентальна вечеря». Один, нині вже спочилий у Бозі, російській літератор присвятив цьому словосполученню аж три довгі романи…
— Літератор! — розуміє Вадим Борисович. — Асоціації, гіперболи, метафори, цитати… Сидів би з нами тут нормальний бандит, мав би ти з ним довгі понятійні проблеми… — гортає меню. — Якщо ти літератор, то маєш бути хорошим психологом. От психолога мені якраз і потрібно.
— Якесь приватне дослідження?
— Майже.
— «Королівське м'ясо», «м'ясо по-мексиканськи», — вивчає перелік других страв Корват. — Забув! Тож ще триває піст…
Меню вщерть наповнене м'ясом.
Осеаnus Noх скоромного погріховіння.
— Я людина доросла (можна сказати: дуже доросла), ділова і прагматична, — визначає Вадим Борисович. — Ти, наскільки я бачу, теж дорослий, дечого досяг у цьому житті, і ми маємо вирішити з тобою сьогодні цю справу. З поїздкою за нашими жінками до Ізраїлю. Маємо вирішити тепер і остаточно… Мені тому потрібен добрий психолог, що хочу зрозуміти вчинки Анджели, щоб я знав: як і що робити. Може вона змінилась там, стала іншою. Певні моменти потрібно знати наперед, для оцінки ситуації. Інакше ми наштовхнемось на таке, чого не розуміємо, а часу для обмислювання, тим більше змін, вже не буде. Така поїздка — ніби десантна операція: має бути план місцевості і визначена мета, а під час десантування робитись все буде швидко, згідно з визначеним порядком денним. Інакше будемо мати великі неприємності з тамтешньою братвою. В нашому випадку має бути чіткий план, так би мовити, психологічної місцевості. Така собі програма мінімум, де все чітко враховано. Розумієш мене?