Павутинка
Шрифт:
3-й розбійник. Що? Киреї закортіло, злодюго?
Зчиняється колотнеча. Мимо лісовою дорогою проїжджає принц.
Принц. Гей, що ви тут затіяли? (Злазить з коня).
1-й розбійник. Це він у всьому винен. Украв меч, та ще й хоче, щоб я йому кирею віддав-
3-й розбійник. Вони обидва великі злодії. Усе в мене поцупили.
1-й розбійник. Не бреши!
2-й розбійник. Ти сам брехун!
Розбійники кидаються
Принц. Стривайте! Стривайте! Чого ви галасуєте? Хіба не можна комусь одному дати цю стару кирею і подерті чоботи?
2-й р о з б і й н и к. Е, ні! Це не проста кирея, а кирея-невидимка.
1-й розбійник. А той меч розрубує шолом з найміцнішої криці. Бо це меч-гартованець.
3-й розбійник. А це не прості чоботи, а скороходи.
Принц. Ну, якщо так, то є за що сваритися. А може б, ви не сперечалися та поділили все порівну між собою?
2-й розбійник. Спробуйте. Але я не хочу, щоб цей меч коли-небудь відтяв мені голову.
1-й розбійник. От лихо! З такою киреєю мене обкрадуть, а я і не побачу злодія.
2-й розбійник. Украсти, звісно, можна. Та хіба без чобіт утечеш?
Принц. Ви всі по-своєму маєте рацію. Тож я вам ось що пораджу: продайте все мені. Тоді не матимете клопоту.
1-й розбійник. Ну то як? Продамо?
3-й розбійник. Воно б, звісно, не погано було.
2-й розбійник. Тільки от як з ціною?
П р и н ц. З ціною ? Замість киреї я даю свій червоний плащ з мережаною облямівкою, за чоботи – черевики з самоцвітами, а за меч не пошкодую щирозлотої шаблі. Ну то як? Згода?
2-й розбійник.Я готовий поміняти кирею на плащ.
1-й і 3-й розбійники. Ми теж не маємо нічого проти.
Принц. Гаразд. Отже, міняємося.
Вимінявши чоботи-скороходи, кирею-невидимку і меч-гартованець, принц сідає на коня і пускається своєю дорогою.
Принц. Де-небудь поблизу немає заїзду?
1-й розбійник. На узліссі є заїзд «Золотий ріжок». Ну, бувайте здорові!
Принц. Справді? Бувайте! (Від'їжджає).
3-й розбійник. Непогане діло ми облагодили, правда? Мені й не снилося, що можна чоботи обміняти на такі черевики. Гляньте-но. На застібці діамантовий камінь.
2-й розбійник. А хіба мій плащ не чудовий? Як одягну, то буду паном на всю губу.
1-й розбійник .І оця шабля теж чогось варта. Подивіться: рукоять і піхви зі щирого золота. Ну й дурень той принц! Так продешевив!
2-й розбійник. Тс-с-с-с… І стіни мають вуха. Ходімо куди-небудь та хильнемо чарчину-другу.
Троє розбійників, жартуючи, відходять у протилежний бік.
Шинок заїзду «Золотий ріжок». У кутку сидить принц і гризе окраєць хліба. Крім принца, в шинку ще
Шинкар. Кажуть, начебто принцеса виходить заміж.
1-й селянин. Справді, є така чутка. І начебто жених – чорний король.
2-й селянин. Подейкують, ніби принцесі той король дуже осоружний.
1-й селянин. Але ж вона може йому відмовити, якщо він їй осоружний!
Шинкар. Якби не його три скарби! Кажуть, чорний король подарує нашому чоботи-скороходи, меч-гартованець і кирею-невидимку. От завидющий король і пообіцяв віддати принцесу за чорного короля.
2-й селянин. Ох, бідолашна принцеса!
1-й селянин. Невже її ніхто не зарятує ?
Шинкар. Може б, і трапився який принц. Адже країн багато. Але хіба подужаєш чорного короля ? Тому й ніхто не відважиться.
2-й селянин. Ходить чутка, нібито жадібний король поставив дракона сторожити доньку.
Шинкар. Та ні, не дракона, а вартового.
1-й селянин. Якби я умів чаклувати, найперший кинувся б рятувати принцесу.
Шинкар. Ясна річ, я теж не дав би себе випередити.
Усі сміються.
Принц (зненацька підбігаючи до селян). Не турбуйтеся! Я її врятую.
Селяни (приголомшено). Ви?!
Принц. Атож. Нехай хоч зараз об'являється той чорний король. (Згорнувши руки на грудях, обводить селян очима). Я вмить з ним розправлюся.
Шинкар. Але ж у того короля три скарби: по-перше, чоботи-скороходи, по-друге…
Принц. Меч-гартованець? Я теж усе це маю. Гляньте на мої чоботи, на меч, на стару кирею. Вони нічим не відрізняються від того, що має чорний король.
Селяни (знову приголомшено). Ці чоботи?! Цей меч?! Ця кирея?!
Шинкар (сумніваючись). Але ж ваші чоботи подерті.
Принц. Так, подерті. А проте це чоботи-скороходи.
Шинкар. Невже?
Принц (засмучено). Ви, мабуть, гадаєте, що я брешу. Гаразд. Тоді я вам покажу, як я літаю. От тільки відчиніть двері. Я стрибну і відразу зникну.
Шинкар. Але спочатку розрахуйтеся зі мною.
Принц. Не хвилюйся. Я хутко повернуся. Яких вам дарунків принести? Іспанських динь? Чи, може, фіґів з далекої Арабії?
Шинкар. Байдуже, – чого-небудь принесіть. От лише покажіть, як ви літаєте.
Принц. Гаразд. Я лечу. Раз, два, три!..
Принц щосили стрибає. Але, не долетівши до дверей, приземлюється на озадді. Селяни регочуться.
Ш и н к а р . Я так і думав!
1-й селянин. У таких чоботях не те, що тисячу рі, а навіть два-три кени не подолаєш.
2-й селянин. Ні, принц таки стрибнув. Але він, мабуть, пролетів тисячу рі й вернувся тут же назад.
1-й селянин. Кинь жартувати. І придумав же таку нісенітницю!
Селяни регочуться. Невдаха-принц підводиться і простує до дверей.
Шинкар. Стривайте, стривайте! Хто платитиме?