Стріла Часу
Шрифт:
Василь не встиг нічого відповісти. Оксана гаряче обняла його, поцілувала. Потім відступила рішуче назад.
— Прощайте, друже!
— Оксано!..
Вона пройшла трохи в пітьму, зупинилася.
— Прощай, мріє моя, любов моя! Спасибі тобі за все…
І ось уже не чути кроків. Тільки шелест кущів та плюскіт дніпровської хвилі. Нема її, нема… А може, й не було? Може, то тільки вигаданий, вистражданий образ? Мине час, і чудовий ідеал втілиться в ще незнайомій дівчині…
— Василю-ю-у! — докотилося з темряви.
Горовий оглянувся. Там блимав
Василь широко розвів руки, ніби хотів охопити ними пружний і теплий вітер, глибоко вдихнув запашне живлюще повітря. Постоявши мить, ліг на прохолодний пісок, наче хотів дістати сили від рідної землі.
Земле, мати єдина… Візьми мене, мій розум, мою мрію! Тобі я присвячую своє життя, твоїй майбутній долі, завидній і прекрасній!
НА МАРСІ
…Минали дні, місяці, роки. Горовий і Діжа з головою поринули в напружену, кипучу роботу, в навчання. Пережиті пригоди ніби відкрили в їх розумі бездонну прірву, яку неможливо було наповнити ніякими знаннями. Побачивши прообраз далекого майбутнього, вони намагалися бодай трохи наблизити його і на Землі. Вони ніколи не згадували про систему, де вони побували, але часто перед їх внутрішнім поглядом виникали велетенські очі Народженого Небом, бовваніли голубі фантастичні споруди на небесних станціях…
Проект гравітаційної ракети, запропонований Горовим, Інститут космонавтики схвалив. Сотні людей займалися конструюванням міжзоряного корабля. Але робота над ним була попереду. А тепер два Василі, Льоня і Діжа, що готувалися створити окремий екіпаж, «об’їжджали» трасу Земля — Місяць. Горовий проявив незвичайний талант в пілотуванні ракет, і йому спеціалісти пророкували блискуче майбутнє. Гнатенко одержав диплом астроштурмана, Діжа спеціалізувався в астронавігаторській справі, а Льоня поєднав знання інженера з пілотажем.
Минуло три роки. На Київському космодромі, під Борисполем, закінчувалося будівництво унікального космічного корабля з іонними двигунами, який мав вирушити в політ до зовнішніх планет. Багато молодих астропілотів мріяли про небесного красуня, але в Інституті космонавтики все частіше згадувалося ім’я Горового, коли йшла мова про цей корабель. Нарешті Рада Інституту вирішила перевірити зрілість екіпажу Горового в далекому польоті. їх викликали в Інститут, запропонували два маршрути: на Марс і на Венеру. Горовий, не задумуючись, рішуче відповів:
— Ми полетимо на Марс…
…Ще до вильоту ракети наукова експедиція на Марсі передала на Землю важливе повідомлення. В ньому говорилося, що в районі «Озера Сонця» знайдено залишки розумних істот та сліди їх діяльності. Сенсаційне відкриття сколихнуло весь світ. Громадська думка вимагала подробиць, але таких подробиць не було. Інститут космонавтики доручив екіпажу Горового привезти на Землю з Марса експонати, знайдені експедицією. А тим часом закордонні журналісти один з перед
…26 червня 19… року з космодрому під Москвою стартувала атомна космічна ракета з романтичною назвою «Лілея». Вів її Василь Горовий.
Білосніжний чотиридюзний корабель впевнено пробив атмосферу, і автомати спрямували його по заздалегідь обчисленому курсу. Коли швидкість досягла двох тисяч кілометрів на секунду, двигуни замовкли. «Лілея» блискавкою розтинала простір, беззвучно наближаючись до того місця, де вона мала зустрітися з Марсом.
Члени екіпажу звично витримали дію перевантаження, а коли наступила невагомість, почали жваво коментувати повідомлення з Марса. Вони летіли на цю таємничу древню планету з хвилюванням і радістю, бо польоти на Місяць, правду кажучи, всім їм надокучили своєю одноманітністю. Першим про це відверто сказав своїм товаришам Горовий незадовго перед останнім польотом.
— Ви мене тільки правильно зрозумійте, друзі, — гаряче переконував він. — Я не проти «звичайних» польотів, у яких перевозиться обладнання для експедицій, дорогоцінні мінерали з Місяця та інше. Все це потрібне, і так буде завжди. Більше того, без такої «брудної роботи» не буде й великих відкриттів. Але… розуміючи це розумом, я не згоджуюсь серцем… Я хочу більшого, доки живу, я бажаю вирвати в природи якнайбільше таємниць…
— Що ти нас переконуєш? — засміявся Льоня, переморгнувшись з товаришами. — Я думаю, що кожен з нас думає так само, як ти… тільки мовчить. Я теж вважаю, що людство вирвалося у Всесвіт не для того, щоб колонізувати інші планети, як це робили на Землі з нововідкритими материками. Рука розуму простягнулася з нашої планети в простір, і вона жде, хто потисне її… Ви вдвох уже бачили світ чужої цивілізації. Але… все те, що ти розповідав, мов сон… Воно не позначилося на житті Землі…
— А гравітаційний двигун? — заперечив Гнатенко.
— Хіба що! Але це технічне відкриття, напевне, зробили б і без цього випадку… Я кажу про зустріч з іншою культурою, ближчою до нас по духу і напрямку. Ми навіть не розуміємо, який настане зліт думки, який гігантський науковий стрибок зробить людство, коли зустрінуться дві системи, два світи…
Після тієї розмови минуло всього близько місяця, і «доля» в образі Інституту космонавтики ніби підслухала розмови друзів. Такий захоплюючий, такий відповідальний політ доручено їм!..
Минали години. В перископах сяяли непорушні знайомі сузір’я. Земля перетворилася в яскраву велику зірку. Горовий кинув тривожний погляд на циферблат годинника. Пора! Наступив найвідповідальніший момент — гальмування…
І знову грізна сила перевантаження притиснула космонавтів до м’яких сидінь, налила металом руки, ноги, затуманила свідомість. Дрібно завібрував корпус у ритм з двигуном. На боковому перископі з’явився невеликий диск Марса, він ледь помітно пересувався праворуч.
Діжа з неймовірним зусиллям підняв руку, обтер спітніле чоло.