Втрата
Шрифт:
— Ви маєте слушність. Поліція розглянула цей варіант. Але вони так і не знайшли якихось конкретних доказів. Були тільки підозри. А Вінс і його родина забезпечили алібі одне одному. Він сказав, що відразу поїхав додому, коли Клейтон Бідж забрав свою дочку.
— Це пояснює одну річ, — сказала Синтія.
— Яку річ? — запитав я.
Ейбеґнел лише всміхнувся. Він, безперечно, знав, що скаже Синтія, а вона сказала:
— Це пояснює, чому я залишилася жива.
Ейбеґнел кивнув.
— Бо я подобалася йому.
— Але
— Тод міг бути просто свідком. Кимось таким, хто був присутній на місці злочину, кого треба було усунути.
Ми всі мовчали якусь хвилину. Потім Синтія сказала:
— У нього був ніж.
— У кого? — запитав Ейбеґнел. — У Вінса?
— В автомобілі тієї ночі. Він показував його мені. То був такий ніж — не знаю, як ви його називаєте. Один із тих ножів, у якого лезо вискакує на пружині.
— Ніж із кнопкою, — сказав Ейбеґнел.
— Атож, — сказала Синтія. — Я пам’ятаю… Пригадую, як тримала його в руках… — Її голос затремтів, а очі стали округлюватися під повіками. — У мене йде обертом голова.
Я швидко обхопив її рукою.
— Що тобі принести?
— Мені, мені треба лише піти… освіжитися… На одну хвилинку, — сказала вона, намагаючись підвестися на ноги.
Я дивився на неї якусь хвилину, аби переконатися, що вона тримається на ногах, а потім стурбовано спостерігав, як вона підіймається сходами.
Ейбеґнел дивився на неї теж і коли почув, як двері до туалетної кімнати зачинилися, він нахилився ближче до мене й спокійно сказав:
— Як ви це пояснюєте?
— Не знаю, — сказав я. — Думаю, вона геть виснажена.
Ейбеґнел кивнув, протягом однієї-двох хвилин він мовчав. Потім сказав:
— Батько Вінса Флемінга мав дуже добрі прибутки зі свого нелегального бізнесу. Якщо він відчував якусь відповідальність за те, що вчинив його син, то мав повну фінансову спроможність підкидати ті суми грошей тітці вашої дружини, щоб допомогти їй дати освіту своїй небозі.
— Ви бачили листа, — сказав я. — Тес вам його віддала?
— Так, віддала. І конверти теж. Я бачу, ви. ще не казали своїй дружині про це?
— Ще не казав. Хоч я бачу, що й Тес уже готова їй це сказати. У рішенні Синтії найняти вас, я думаю, Тес побачила знак, що вона готова знати всю правду.
Ейбеґнел замислено кивнув.
— Ліпше повідомити її про це саме тепер, позаяк ми намагаємося знайти відповіді на деякі запитання.
— Ми домовилися побачитися з Тес завтра ввечері. Реально ми можемо поїхати до неї навіть сьогодні.
Чесно кажучи, я подумав про денний тариф Ейбеґнела.
— Це добре… — у кишені Ейбеґнела задзвонив телефон. — Звітна доповідь про вечерю, безперечно, — сказав він і дістав мобільник. Але вираз у нього був спантеличений, коли він побачив номер, то запхав телефон назад
Синтія вже спускалася зі сходів.
— Місіс Арчер, ви себе нормально почуваєте? — запитав Ейбеґнел. Вона кивнула й сіла. Він прочистив горло. — Ви цього певні? Бо я хотів би перейти до наступного питання.
Синтія сказала:
— Так, зі мною все гаразд. Продовжуйте.
— Гадаю, наступна поблема може мати дуже просте пояснення. Можливо, йдеться про помилку в церковних записах абощо. Державна бюрократія, як відомо, також не відзначається непомильністю.
— Ви про що?
— Розумієте, коли ви не змогли знайти для мене фотографію вашого батька, я, як вам і пообіцяв, звернувся в управління автомобільного транспорту. Я думав, вони допоможуть мені в цьому, але, як з’ясувалося, допомогти вони мені не змогли.
— У них немає фотографії мого батька? Він зареєструвався в них ще до того, як вони стали ліпити фотографії у посвідчення про право водити автомобіль? — запитала Синтія.
— Причина в іншому, — сказав Ейбеґнел. — Вони взагалі не мають відомостей про те, що ваш батько коли-небудь одержував у них посвідчення про право водити автомобіль.
— Що ви маєте на увазі?
— Про нього немає ніякого запису, місіс Арчер. Із погляду департаменту транспортних засобів, ваш батько ніколи не існував.
Розділ дев’ятнадцятий
— Але ж це може пояснюватися тим, що ви вже сказали, — промовила Синтія. — Люди часто зникають із комп’ютерних файлів.
Дентон Ейбеґнел приязно кивнув.
— Це правда. Той факт, що Клейтона Біджа не знайдено у файлах департаменту транспортних засобів, сам по собі не дозволяє зробити жодних конкретних висновків. Але потім я перевірив його номер соціального страхування.
— І що? — запитала Синтія.
— Там теж нічого не було знайдено. Дуже важко відшукати запис про вашого батька усюди, місіс Арчер. Ми не маємо його фотографії. Я переглянув ваші коробки з-під черевиків і знайшов не більше, як корінець квитанції з місця його роботи. Чи знали ви назву компанії, на яку він працював і яка посилала його в постійні відрядження?
Синтія замислилася.
— Ні, — сказала вона.
— Про нього немає ніякої інформації і в записах Внутрішньої податкової служби. Бо, наскільки я можу судити, він ніколи не сплачував ніяких податків. Принаймні під ім’ям Клейтона Біджа.
— До чого ви хилите? — запитала Синтія. — Ви хочете сказати, він був шпигуном або кимось таким? Секретним агентом абощо?
Ейбеґнел посміхнувся.
— Не обов’язково. He думаю, щоб він був кимось таким екзотичним.
— Але ж він надто часто був у роз’їздах. — Вона подивилася на мене. — А ти що думаєш? Чи не міг він бути агентом уряду, якого посилали виконувати різні місії?