Втрата
Шрифт:
Звичайно ж, Кейша Сейлон уже раз пошила нас у дурні, але той факт, що вона знову захотіла побачитися з нами, навіяв мені сумнів, чи не варто було б усе ж таки вислухати, що вона скаже.
Тож, повагавшись якусь мить, я широко відчинив перед нею двері. Я провів її до тієї кушетки у вітальні, де сидів Ейбеґнел не так багато годин тому. Я сів навпроти неї і схрестив ноги.
— Я, звичайно, розумію, що ви можете бути налаштовані скептично, — сказала вона, — але навколо нас завжди існує дуже багато таємничих сил, і тільки окремі
— Угу, — мовив я.
— Коли я отримую інформацію, яка може бути важливою для особи, що переживає тривожні часи, то почуваю себе зобов’язаною поділитися цим знанням. Це єдиний спосіб відповідальної поведінки, коли ти наділена таким даром.
— Звичайно.
— Фінансова винагорода для мене — річ другорядна.
— Я вже в цьому переконався.
Хоч я був налаштований цілком доброзичливо, коли дозволив Кейші Сейлон увійти в дім, я тепер почав думати, що припустився помилки.
— Я бачу, ви глузуєте з мене, але я справді наділена даром ясновидіння.
Певно, вона хоче сказати, що її наділено даром розмовляти з небіжчиками. Чи не до цього вона веде?
— І я готова поділитися своїм знанням із вами й вашою дружиною, якщо ви не проти, — сказала вона. — Проте я проситиму від вас певної компенсації. Оскільки телебачення відмовилося взяти на себе певні зобов’язання щодо вас.
— Он як, — сказав я. — І яку ж компенсацію ви маєте на увазі?
Брови Кейші підстрибнули вгору, так ніби вона не думала про якусь конкретну суму, перед тим як постукати в наші двері.
— Знаєте, ви захопили мене зненацька, — сказала вона. — Я думала десь приблизно про тисячу доларів. Я сподівалася, що саме таку суму заплатить мені телебачення, але вони відмовилися.
— Розумію, — сказав я. — Можливо, якби ви дали мені якийсь натяк, про яку інформацію йдеться, то я зміг би вирішити, чи варта вона того, щоб за неї платити тисячу доларів.
Кейша Сейлон кивнула.
— Ваша вимога здається мені розумною, — сказала вона. — Дайте-но мені хвилину. — Вона відхилилася на подушки кушетки, закинула назад голову й заплющила очі. Протягом тридцяти секунд вона не ворушилася, не видавала ні звуку. Здавалося, вона впадає в якийсь транс, готуючись увійти в контакт із потойбічним світом.
А тоді:
— Я бачу будинок.
— Будинок, — повторив я.
Отже, ми дійшли до чогось конкретного.
— Будинок і вулиця, граються діти, багато дерев, і я бачу, як повз цей будинок проходить стара дама і старий чоловік, а з ними йде ще один чоловік, хоч він не старий. Мабуть, він їхній син. Мабуть, це Тод… Я намагаюся добре роздивитися будинок, зосередити на ньому погляд…
— Цей будинок, — запитав я, нахиляючись до неї, — пофарбований у світло-жовтий колір?
Кейша, здавалося, ще міцніше заплющила очі.
— Так, так, у світло-жовтий.
— О Боже, — сказав я. — А віконниці… вони зелені? Темно-зелені?
Вона
— Атож, зелені.
— А під вікнами, чи є там ящики? — запитав я. — Ящики для квітів? А квіти в тих ящиках — петунії? Ви можете їх роздивитися? Це дуже важливо.
Вона повільно кивала.
— Так, усе достоту так. У ящиках для квітів ростуть петунії. Ви знаєте цей будинок?
— Ні, — сказав я, стенувши плечима. — Я все це щойно вигадав.
Очі Кейші зблиснули від гніву.
— Ви сучий син і син сучої матері!
— Гадаю, ми з вами все з’ясували, — сказав я.
— Ви винні мені тисячу доларів.
Ти вже хотіла один раз мене одурити. Хотіла й другий…
— Я так не думаю, — сказав я.
— Ви заплатіть мені тисячу доларів, бо інакше… — Вона намагалася щось вигадати… — Я знаю ще дещо. Я мала інше видіння. Про вашу доньку, вашу маленьку дівчинку. Вона у великій небезпеці.
— У великій небезпеці? — запитав я.
— Атож. Вона в машині. Вона радісна й весела. Ви мені заплатіть, і я розповім вам більше, щоб ви могли її врятувати.
Я почув, як зовні гримнули, зачиняючись, дверці автомобіля.
— Я теж маю видіння, своє власне, — сказав я їй. — Я бачу, як моя дружина заходить у ці двері, ось зараз.
І вона увійшла. Синтія оглянула вітальню, не сказавши ні слова.
— Привіт, моя люба, — сказав я досить недбалим тоном. — Ти пам’ятаєш Кейшу Сейлон, найбільшу ясновидицю світу? Вона тут мала великі проблеми з минулим, тож в останній розпачливій спробі вициганити в нас тисячу баксів, вигадала видіння про майбутнє Ґрейс. Намагається використати наші найглибші побоювання у той момент, коли нам особливо тяжко. — Я подивився на Кейшу. — Правильно я кажу?
Кейша Сейлон не відповіла нічого.
Звертаючись до Синтії, я сказав:
— Як там справи в похоронному домі? — Я перевів погляд на Кейшу. — Її тітка щойно померла. Ви не могли б обрати кращий час?
Усе сталося надто швидко.
Синтія схопила ясновидицю за волосся, зірвала її з кушетки й потягла до дверей, тоді як та верещала не своїм голосом.
Обличчя в Синтії було червоне від люті. Кейша була міцною жінкою, але Синтія тягла її по підлозі, наче вона була опудалом, набитим соломою. Вона не звертала уваги на зойки жінки, на потік лайки, який вивергав її рот.
Синтія дотягла її до дверей, відчинила їх своєю вільною рукою і виштовхала шахрайку на ганок. Але Кейша не змогла зберегти рівновагу й покотилася по сходах, головою вперед, на моріжок.
Перед тим як із виляском зачинити двері, Синтія вигукнула:
— Дай нам спокій, ти, лукава, паскудна сучко!
У її очах усе ще був дикий вираз, коли вона подивилася на мене, важко відсапуючись. Я почував себе так, ніби з мене також вибили дух.
Розділ двадцять третій