Втрата
Шрифт:
І втупив у мене погляд, ніби чекав, що я стану заперечувати йому.
Я витримав його погляд.
— Сподіваюся, ви сказали мені правду, містере Флемінґ. Бо я зроблю все, що від мене залежить, аби вона й моя донька повернулися безпечно додому.
Він підвівся зі свого стільця, обійшов стіл і став біля мене.
— Чи повинен я сприйняти ваші слова як певну погрозу?
— Я хочу лише сказати, що коли йдеться про твою родину, то навіть такі люди, як я, люди, що не мають бодай крихітної частини того впливу, який мають люди на кшталт вас, навіть такі люди готові на все, що вони спроможні зробити.
Він
— Послухай-но, придурку, ти бодай трохи уявляєш собі, з ким розмовляєш? Ти забув, які хлопці привезли тебе сюди? Ти знаєш, що вони для мене здатні зробити? Ти можеш закінчити своє життя в купі тирси. Тебе можуть укинути з каменюкою на шиї в протоку. Тебе можуть…
Я почув, як унизу біля сходів один із трьох чоловіків, які мене сюди привезли, закричав:
— Стій, не ходи туди!
І жіночий голос, що відповів:
— Заткнися, довбаний йолопе.
Потім швидкі кроки на сходах.
Я дивився в обличчя Вінса й не міг бачити тонких дверей, але почув, як вони розсунулися, а потім пролунав голос, що здався мені знайомим:
— Гей, Вінсе, ти бачив мою матір, бо…
Але вона урвала мову, коли побачила, що Вінс Флемінґ стоїть, затиснувши в руці чуприну якогось чоловіка.
— Ти бачиш, я тут трохи зайнятий, — сказав він їй. — І не знаю, де твоя мати. Пошукай її в паскудному торговельному центрі.
— Господи, Вінсе, що ти, бляха, робиш із моїм учителем? — запитала дівчина.
Навіть при тому, що м’ясисті пальці Вінса міцно вчепилися в мою чуприну, я зміг повернути голову досить, щоб побачити Джейн Скейвуло.
Розділ тридцять четвертий
— Твоїм учителем? — запитав Вінс, послабивши хватку на моєму чубі. — Яким учителем?
— Моїм довбаним учителем із письмової творчості, — сказала Джейн. — Якщо хочеш вибити дух із моїх учителів, то є інші, з яких ти міг би почати. Це містер Арчер. Він найменша дірка-в-дупі з них усіх. — Вона наблизилася до мене. — Привіт, містере Арчер.
— Привіт, Джейн, — сказав я.
— Коли ви повернетеся до школи? — запитала вона. — Той чувак, якого вони знайшли вам на заміну, — цілковитий бовдур. Ніхто не ходить на його уроки. Він гірший, аніж та жінка, що заїкається. Усім наплювати, чи він робить перекличку, чи ні. У нього завжди стримить у зубах якась скіпка, і він запихає пальця в рот, намагаючись її витягти, й робить це швидко, бо думає, що ніхто не помітить, але він нікого не одурить.
Я помітив, що Джейн поза школою анітрохи не соромиться розмовляти зі мною.
Потім, ніби мимохідь, вона запитала Вінса:
— А в чому, власне, річ?
— Іди-но у своїх справах, Джейн, гаразд? — сказав Вінс.
— Ти бачив мою маму?
— Я сказав тобі, пошукай її в торговельному центрі. А може, вона в гаражі. Навіщо вона тобі?
— Мені потрібні гроші.
— Навіщо?
— На те й на те.
— А саме?
— На те й на те, і на те.
— Скільки тобі треба?
Джейн Скейвуло стенула плечима.
— Баксів сорок абощо…
Вінс Флемінґ відпустив мого чуба, витяг іфз задньої кишені свій
Він запитав:
— Це той самий чувак, про якого ти розповідала? Якому подобаються твої історії?
Джейн кивнула. Вона почувалася дуже невимушено, і я подумав, що, певно, їй доводилося не раз бачити, як Вінс обходиться з людьми так, як тепер обходився зі мною. Єдина різниця була в тому, що сьогодні йшлося про одного з її вчителів.
— Навіщо ти з ним так?
— Моя люба, я не можу обговорювати цю тему з тобою.
— Я шукаю свою дружину, — пояснив я. — Вона кудись поїхала з моєю донькою, і я дуже турбуюся про них. Я думав, твій бать… Я думав, він зможе допомогти мені в цих пошуках.
— Він не мій батько, — сказала Джейн. — Він і моя мама живуть разом не так довго. — Обернувшись до Вінса, вона сказала: — Я не хотіла тебе образити, сказавши, що ти не мій батько. Бо ти окей. — А звертаючись до мене, вона мовила: — Пам’ятаєте твір, який я написала для вас, про чоловіка, який смажить яєчню?
Мені довелося трохи подумати.
— Так, — сказав я. — Пам’ятаю.
Вона підійшла до Вінса, подивилася йому в обличчя.
— Ти поводься з ним добре, якщо не хочеш зробити мені велику прикрість. Лише на його уроках я можу здобути пристойні оцінки. Якщо він шукає свою дружину, чому б не допомогти йому знайти її, бо, якщо він не повернеться до школи доти, доки її не знайде, тоді мені доведеться щодня дивитися на того бовдура, який длубається у своїх зубах, і це недобре для моєї освіти. До того ж, коли я дивлюся на нього, мені хочеться блювати.
Вінс обійняв її за плечі й провів до дверей. Я не чув, що він їй каже, але перед тим, як вийти на сходи, вона гукнула мені:
— До зустрічі, містере Арчер!
— До побачення, Джейн, — сказав я, майже не чуючи, як вона спускається сходами, коли двері зачинилися.
Вінс повернувся до столу, його поза вже не була такою погрозливою, й опустився на стілець. Здавався трохи розгубленим і заговорив не відразу.
— Це добра дитина, — сказав я.
Вінс кивнув.
— Атож, вона така. Ми зійшлися з її матір’ю, і вона трохи психована, але Джейн — дівчина окей. Вона потребувала того, що ви називаєте стабільністю, у своєму житті. Мені не доводилося виховувати власних дітей, й іноді я справді дивлюся на неї як на дочку.
— Схоже, у вас із нею чудові стосунки, — сказав я.
— Ця бісова дитина завжди здатна обвести мене круг пальця, — сказав він і всміхнувся. — Вона згадувала про вас. Я просто не помітив зв’язку, коли ви сказали, хто ви такий. А від неї тільки й чуєш: містер Арчер тут, містер Арчер там.
— Справді? — запитав я.
— Вона каже, ви її підбадьорили, — мовив Вінс. — Похвалили її творчі здібності.
— Вона має талант.
Вінс показав на забиті книжками полиці.
— Я багато читав. Хоча й не належу до тих, кого ви називаєте людьми освіченими, але люблю читати книжки. Мені особливо подобаються книжки історичного й біографічного жанру. Пригодницькі — теж. Я, можна сказати, ставлюся з великою пошаною до людей, які здатні на це, які можуть сісти й написати книжку. Тому, коли Джейн сказала, що, на вашу думку, вона може стати письменницею, це мене дуже зацікавило.