Заплотний лицар

Мартін Джордж

«Тупіший за кут замку, Дунк.»

— Так. Отож Даерон його і зголив. Хотів, щоб ми сховалися до кінця турніру. А тоді ви подумали, що я при стайні служу, і…

Він опустив очі.

— Мені байдуже, чи битиметься Даерон на турнірах, але я хотів служити зброєносцем. Вибачте мені, пане. Дуже прошу.

Дунк поглянув на нього і задумався. Він знав, як це — бажати чогось так сильно, щоб піти на будь-яку брехню, аби тільки наблизитися до мрії.

— Я гадав, що ми з тобою схожі, — мовив він. — Може, й справді схожі. Але не зовсім так, як я гадав.

— І все ж таки ми обидва з Король-Берега, — відповів

хлопець з надією на примирення у голосі.

Дунк зареготав.

— Еге ж! Ти з маківки Аегонового пагорба, а я — з його подолу.

— Знизу нагору не так уже й далеко, пане.

Дунк вкусив цибулі.

— Як мені тебе називати: ясновельможним паном, вашою милістю, чи ще як?

— При дворі саме так, — визнав хлопець, — а деінде, пане, якщо хочте, звіть Яйком.

— Що мені зроблять, Яйку?

— Мій дядько хочуть бачити вас. Як попоїсте, пане.

Дунк відсунув тацю і підвівся.

— Годі, попоїв. Одному принцові я вже загилив по зубах. Не хочу примушувати іншого чекати.

XV

Господар Ясенброду віддав на час турніру своє помешкання принцові Баелору, тож Яйк… ні, Аегон, слід звикати… привів його саме до князевої світлиці. Баелор сидів і читав при світлі воскової свічки. Дунк став перед ним на коліно.

— Встаньте, — мовив принц. — Бажаєте вина?

— З ласки вашої милості.

— Налий панові Дункану, Аегоне, келих солодкого дорнійського червоного, — наказав принц. — І спробуй не заляпати пана лицаря. Ти й без того вже досить зла йому зробив.

— Хлопець не заляпає, ваша милість, — мовив Дунк. — Він гарний хлопчина. І добрий зброєносець. Він не бажав мені зла, це я знаю напевне.

— Щоб наробити зла, не обов’язково його бажати. Аегон мав бігти до мене, коли побачив, що його брат робить тим лялькарям. Натомість він побіг до вас, і добра з того не вийшло. Бо те, що ви вчинили… не скажу, що мені б не кортіло вчинити так само, але ж я — кронпринц, а не заплотний лицар. Бити ногами королівського онука нерозумно за будь-яких обставин.

Дунк похмуро кивнув. Яйк приніс йому повного по вінця срібного келиха. Дунк узяв і зробив довгий ковток.

— Ненавиджу Аеріона, — вимовив Яйк з пристрастю. — Я, пане дядьку, змушений був бігти по пана Дункана, бо до замку надто далеко.

— Аеріон є твоїм братом, — суворо мовив принц, — а септони вчать нас любити своїх братів. Аегоне, залиш нас. Я бажаю говорити з паном Дунканом наодинці.

Хлопець поставив глека з вином і дерев’яно вклонився.

— Як накажете, ваша милість. — Він вийшов через двері світлиці й тихенько зачинив їх за собою.

Баелор Списолам деякий час дивився Дункові в очі.

— Пане Дункане, дозвольте мені дещо запитати. Чи добрий з вас лицар? Тобто чи вправно ви володієте зброєю?

Дунк не знав напевне, що відповісти.

— Пан Арлан вчив мене битися з мечем і щитом, влучати списом у кільця та опудала.

Принца Баелора, здавалося, ця відповідь стурбувала.

— Мій брат Маекар повернувся до замку кілька годин тому. Він знайшов свого спадкоємця п’яним у заїзді за день шляху звідси на південь. Маекар ніколи цього не визнає, та я гадаю, він потай сподівався, що його сини на цьому турнірі перевершать мого. Натомість вони обидва зганьбили свого батька. Що йому тепер робити?

Вони — кров від його крові. Маекар розлютився і мимоволі став шукати, на кому зірвати свою лють. І знайшов вас.

— Мене? — тоскно перепитав Дунк.

— Аеріон вже досить наплів батькові на вухо. Даерон, до речі, теж підспівав. Аби виправдати своє боягузство, він розказав моєму братові, що велетенський лицар-розбійник перестрів його на дорозі, забрав Аегона і втік. З його слів неважко зробити висновок, що той лицар-розбійник — це ви. За словами Даерона, він цими днями ганявся за вами по всіх усюдах, сподіваючись відбити брата.

— Але ж Яйк розповість правду. Тобто Аегон.

— Яйк розповість, поза сумнівом, — відповів принц Баелор. — Але ж хлопець і сам любить прибрехати, як ви легко пригадаєте. Котрому з синів повірить мій брат? Що ж до тих лялькарів, Аеріон розпише їхню виставу як злісну державну зраду. Дракон — знак королівського дому. Зображувати, як дракона вбивають, проливають з його шиї кров, хай у вигляді червоної тирси… лялькарі, поза сумнівом, не мали злих намірів, та все ж вчинили нерозумно. Аеріон стверджує, що це прихований заколот проти дому Таргарієн, заклик до бунту. Маекар легко з цим погодиться. Мій брат має важкий норов і покладає всі надії на Аеріона, бо Даерон не виправдав його сподівань.

Принц ковтнув вина і відставив келиха.

— Хай там у що мій брат вірить і чого сподівається, одне ми знаємо достеменно. Ви наклали руки на принца драконового роду. За цей злочин вас мають судити, приректи і покарати.

— Покарати? — Дункові не сподобалося це слово.

— Аеріон вимагатиме вашої голови — хоч із зубами, хоч без них. Він її не отримає, це я вам обіцяю. Але й не можу відмовити йому в праві на суд. Мій ясновельможний батько знаходиться за багато сотень верстов звідси, тому суд чинитимемо ми з братом, а також князь Ясенброду, бо це його володіння, і князь Тирел з Вирію як верховний володар над ясенбродським господарем. Останнього разу чоловікові, засудженому за побиття принца королівської крові, відтяли ту руку, яка завдала удару.

— Руку? — з жахом перепитав Дунк.

— У вашому випадку йтиметься також про ногу. Ви ж принца і ногами били, чи не так?

Дунк втратив мову.

— Ви можете бути певні, що я прохатиму суддів про милість. Я — Правиця Короля і спадкоємець престолу, моє слово дещо важить у королівстві. Але небезпека полягає у тому, що й слово мого брата теж має вагу.

— Я… — вичавив Дунк, — я… ваша милість, я…

Він хотів сказати, що лялькарі не були зрадниками, що їхній дракон — просто дерев’яна іграшка, а не принц крові. Але слова залишили його. Та він ніколи і не вмів майстерно їх складати.

— Ви, проте, маєте інший вибір, — неголосно продовжив принц Баелор. — Чи виявиться він кращим або гіршим, цього я не можу сказати напевне. Все ж нагадаю, що будь-який лицар, звинувачений у злочині, має право вимагати суду двобоєм. От я й питаю вас іще раз, пане Дункане Високий: чи добрий з вас лицар? Чи міцно ви тримаєте у руках списа та меча?

XVI

— Суд Седмиці, — мовив принц Аеріон, посміхаючись. — Гадаю, я у своєму праві.

Принц Баелор затарабанив пальцями по столу, спохмурнівши. Зліва від нього господар Ясенброду повільно кивнув.