Заплотний лицар
Шрифт:
— Кажуть, Аеріон розлютився на пана Ясенброду за те, що той віддав його коня панові Гамфрею, — пліткував він, поки розливав вино, — та я готовий присягнутися, що насправді так розсудив ніхто інший, як його власний дядько.
Раймун передав Дункові келиха.
— Принц Баелор — людина честі, — відзначив Дунк.
— Якої бракує Ясному Принцеві? — засміявся Раймун. — Та не треба так озиратися, пане Дункане. Тут нікого немає, окрім нас. Те, що Аеріон — доволі нице створіння, не є великою таємницею. Дякувати богам, як спадкоємець він стоїть не надто близько до трону.
— Ви справді вважаєте,
— А хіба можна вважати інакше? Обіцяю вам: якби тут був принц Маекар, нічого б не сталося. Якщо люди не брешуть, під наглядом батька Аеріон — сама шляхетність та ласка, але щоразу, як батька немає поруч…
— Я бачив, що крісло принца Маекара стояло порожнє.
— Він разом з Роландом Кракеголом, лицарем Королегвардії, виїхав з Ясенброду шукати синів. Балакають, що поблизу бачили розбійних лицарів, але швидше за все принц знову запив, та й годі.
Вино було смачне, солодке, пахло садовиною. Кращого келиха Дунк не куштував за життя. Він побовтав трохи вина у роті, ковтнув і спитав:
— Це який саме принц?
— Маекарів спадкоємець. Його ім'я — Даерон, на честь короля. А ще кличуть Даероном Непросипним, коли батько не чує. Найменший син також був із ним. Вони разом виїхали з Перелітку, та до Ясенброду не доїхали.
Раймун перехилив келиха і відставив убік.
— Бідолаха Маекар.
— Бідолаха? — здригнувся від несподіванки Дунк. — Хто, королівський син?
— Четвертий королівський син, — уточнив Раймун. — Не такий уславлений воїн, як принц Баелор, не такий освічений, як принц Аерис, не така проста й лагідна душа, як принц Раегель. А тепер він має дивитися, як його власні сини ганьблять себе перед братовими. Даерон — п’яндиголова. Аеріон — марнославний та жорстокий. Третій син — ані те, ані се, відданий до Цитаделі, щоб хоч на маестра вивчився. А наймолодший…
— Пане! Пане Дункане! — увірвався до шатра задиханий Яйк. Він зронив з голови каптура, і у його великих темних очах палав вогонь жарівниці. — Біжімо швидше, він її кривдить!
Дунк підхопився на ноги, нічого не розуміючи.
— Кривдить? Хто кого?
— Аеріон! — заволав хлопець. — Він кривдить її! Дівчину з ляльками. Скоріше!
Він обернувся і миттю вилетів у вечірню темряву.
Дунк рушив був слідом, та Раймун ухопив його за руку.
— Пане Дункане! Він згадав Аеріона. Принца крові. Будьте обережні.
Дунк знав, що це добра порада. І старий лицар сказав би те саме. Та Дунк не мав часу слухати доброї поради. Він вирвався з Раймунової руки і хутко вибіг з шатра. Десь там, поміж купецьких яток, галасували люди. Яйк майже зник з очей. Дунк побіг навздогін. Він мав довші ноги, аніж малий, тому швидко скоротив відстань.
Навколо лялькарів зібралася стіна споглядачів. Дунк пропхався ближче, не зважаючи на лайки. Раптом перед ним виріс стражник у королівській ліберії, не пускаючи далі, але Дунк пхнув його долонею у груди так, що чолов’яга відлетів геть і ляпнувся дупою в грязюку.
Лялькарський вертеп лежав перекинутий на бік. Товста дорнійка ковчилася на землі та голосила. Один стражник тримав за мотузки ляльок Флоріана та Жонкіль, а інший підпалював їх смолоскипом. Ще троє розчахували скрині, викидали інших ляльок на землю та трощили
Один з Аеріонових пахолків спробував був його схопити і відлетів геть. За три швидкі кроки Дунк дістався принца, ухопив за плече і рвонув на себе. Він забув про меча, кинджала і всю науку бою, що її багато років навчав його старий лицар. Кулаком він збив Аеріона з ніг, а тоді загилив носаком у живіт. Коли Аеріон потягся за кинджалом, Дунк став йому на зап’ясток і копнув ногою ще раз, просто по зубах. Він радо б затовк принца до смерті, не сходячи з місця, та принцові пахолки напосілися на нього з усіх боків. На кожній руці повисло по чолов’язі, а ще один гамселив по спині. Щойно він вивертався від одного, як налітали ще двоє.
Нарешті його збили з ніг і притисли до землі. Аеріон звівся на ноги. З рота в нього текла кров, і він сунув туди пальця.
— Ти мені одного зуба розхитав, — пожалівся принц, — тож для початку ми виб’ємо всі, які є в тебе.
Волосся заважало йому, і він відкинув його з очей.
— Щось мені твоя пика знайома.
— Ви сплутали мене зі стайнярем, щойно прибувши до замку.
Аеріон усміхнувся кривавою посмішкою.
— Тепер пригадую. Ти відмовився прийняти мого коня. То за віщо ти викинув на гній своє життя? За оцю шльондру?
Тансела судомилася на землі, притискаючи до себе скалічену руку. Принц копнув її чоботом.
— Хіба вона того варта? Клята зрадниця. Дракон не повинен знати поразки.
«Він навіжений», подумав Дунк. «Та все ж син принца крові. Тепер він мене уб’є.» Він почав би молитися, якби знав до пуття хоч одну молитву, та часу вже не було. Не лишилося часу навіть лякатися.
— Не знаєш, що казати? — визвірився Аеріон. — Тупоголовий лицарюжка.
Він знову помацав у роті пальцем.
— Ану, Вате, принеси-но молотка і вибий йому всі зуби, — наказав він, — а тоді розпанахай черево, і хай подивиться на свої тельбухи.
— Ні! — вигукнув хлопчачий голос. — Не чіпайте його!
«Бороніть, боги, шаленого сміливця», подумав про себе Дунк. Він спробував викрутитися з рук, що його тримали, та марно.
— Припни язика, дурнику! Тікай, бо лихо тобі буде!
— Не буде. — Голос Яйка наблизився. — Хто торкнеться мене пальцем, відповість перед моїм батьком. І перед дядьком теж. Я сказав, пустіть його. Ват, Йоркель, ви мене знаєте. Виконуйте наказ.
Руки, що тримали його ліве плече, зникли. А тоді й ті, що тримали праве. Дунк не тямив, що коїться. Стражники подалися назад, а один став на коліно. Тоді натовп розступився перед Раймуном Фосовеєм. Той мав на собі кольчугу і шолома, тримав руку на мечі. Його брат, пан Стефон, стояв позаду вже з мечем напоготові, а з ним поруч юрмився півтузінь стражників з червоним яблуком на грудях.