Заплотний лицар

Мартін Джордж

Слідом заволала і уся Ясенбродська лука. Полем побігли пахолки, щоб витягти пана Гамфрея, та поранений кінь хвицяв ногами на всі боки, не даючи наблизитися. Аеріон недбало проминув місце кривавого лиха, проїхав до кінця доріжки, розвернув огиря і зачвалував назад. Він ще й гукав щось, але Дунк не міг розібрати слів за майже людським вереском помираючого коня. Зіскочивши з сідла, Аеріон витяг меча і рушив до поваленого суперника. Його власні зброєносці разом зі зброєносцем пана Гамфрея мусили відтягнути принца назад. Яйк судомився на плечах Дунка.

— Пустіть

мене, — жалібно простогнав хлопчик. — Бідний кінь… пустіть мене на землю.

Дунка й самого трохи не знудило. А що він робитиме, якщо така сама доля спіткає Грома? Тим часом стражник одним ударом галябарди скінчив муки огиря пана Гамфрея. Дунк розвернувся і попхався крізь натовп. Вийшовши на відкрите місце, він зняв Яйка з плечей. Каптур малого впав з голови, і Дунк побачив його червоні набряклі очі.

— Так, знаю, жахливе видовисько, — втішив він хлопця, — але зброєносець має володіти собою. На турнірах трапляється ще й гірше, от побачиш.

— Воно не саме трапилося, — відповів Яйк, тремтячи. — Аеріон навмисне так вчинив. Ви ж бачили.

Дунк спохмурнів. Він справді бачив усе на власні очі, але не хотів вірити, що лицар, тим паче драконового роду, міг так спаплюжити шляхетний звичай.

— Я бачив зеленішого за весняну траву лицарчука, що не зміг як слід втримати списа, — відповів він уперто. — І не смій сперечатися. На сьогодні, гадаю, герці скінчено. Пішли звідси, хлопче.

XIII

Дунк вгадав щодо змагань того дня. Поки безлад на полі вдалося якось угамувати, сонце вже сідало на заході, тому пан Ясенброду оголосив кінець турнірних герців.

Коли на луку наповзли вечірні сутінки, уздовж базарних рядів запалили сотню смолоскипів. Дунк узяв ріг пива собі й половину для хлопчини, щоб його підбадьорити. Вони потинялися трохи, послухали жвавої музики на козі й тамбурині, подивилися лялькову виставу про Німерію, войовничу царицю з десятьма тисячами кораблів. Лялькарі мали усього два кораблики, але зуміли показати запеклий морський бій. Дунк хотів був запитати дівчину Танселу, чи вона вже змалювала його щита, але бачив, яка вона заклопотана. «Почекаю, поки скінчить», вирішив він. «Може, тоді й випити зі мною не відмовиться.»

— Пане Дункане, — покликав голос позаду, а тоді ще раз, — пане Дункане!

Раптом Дунк усвідомив, що це ж він і є той самий пан Дункан, якого кликали.

— Я бачив вас сьогодні серед простого люду, з оцим хлопчиною на плечах, — мовив до нього Раймун Фосовей, підходячи та посміхаючись. — Вас двох важко не помітити.

— Цей хлопчина — мій зброєносець. Яйку, прошу знайомитися — Раймун Фосовей.

Дункові довелося витягати Яйка з-за себе силою. Та навіть бурмочучи вітання, малий опустив голову і втупився у Раймунові чоботи.

— Вітаю, хлопче, — привітно мовив Раймун. — Пане Дункане, чого ви не дивилися з помосту? Там є місця для усіх лицарів.

Але Дунк почувався затишніше серед простого люду, міщан та

пахолків. Від самої думки, що він міг би посісти місце серед можновладців, шляхетних пань і заможних лицарів, йому стало ніяково.

— Правду кажучи, останню сутичку я й не волів би бачити ближче.

Раймун скривився.

— Я теж. Господар ясенбродський оголосив пана Гамфрея переможцем і віддав йому коня принца Аеріона, та битися далі той однак не зможе. Ногу йому зламано у двох місцях. Принц Баелор надіслав власного маестра подбати про доброго лицаря.

— А чи займе тепер місце пана Гамфрея інший поборник?

— Пан Ясенброду волів віддати його місце князеві Карону або другому панові Гамфрею, що так шляхетно бився проти Гардинга. Та принц Баелор сказав, що негідно буде прибирати щит і шатро пана Гамфрея, коли той не зазнав поразки. Гадаю, назавтра в нас буде чотири поборники замість п’ятьох.

«Чотири поборники», подумав Дунк. Лео Тирел, Лионель Баратеон, Тибольт Ланістер і Валар Таргарієн. За минулий день він упевнився, що супроти перших трьох йому годі й пнутися. Отже, залишається сам тільки…

Але чи може заплотний лицар викликати на двобій принца? Валар — другий у ряду спадкоємців Залізного Трону. Син Баелора Списолама, а отже, кров від крові Аегона Завойовника, Молодого Дракона, принца Аемона Драконолицаря. «А я — хлопчак, якого старий пан знайшов на задвірку брудної харчівні у Блошиному Подолі.» Від міркувань про такі мудрощі йому починала боліти голова.

— Кого збирається викликати ваш брат у перших? — запитав Дунк Раймуна.

— Пана Тибольта, якщо все залишиться, як є. Вони якраз один одному пара. Але мій брат пильно стежить за усіма сутичками. Щойно когось назавтра поранять, щойно комусь дасться взнаки втома, щойно хтось виявить слабкість… будьте певні, Стефон негайно вдарить його по щиті. Ніколи ще мого брата не винуватили у надлишку шляхетності.

Він засміявся, щоб пом’якшити жовч у своїх словах.

— Пане Дункане, чи не бажаєте випити разом келих вина?

— Та… на жаль, маю одну невідкладну справу, — знітився Дунк. Насправді ж його бентежила гостинність, за яку він не мав змоги відплатити.

— Я почекаю тут і принесу щита, коли лялькарі скінчать, пане, — устряг Яйк. — Зараз буде про Симеона Зореокого, а тоді знову битимуться з драконом.

— От бачите, справу залагоджено, вино чекає, — зрадів Раймун. — І не аби яке, а вертоградський збір. Які можуть бути відмовки?

Позбавлений виправдань, Дунк підкорився, залишивши Яйка чекати на щита і розважатися. Яблуко дому Фосовей майоріло над шитим золотом шатром, де Раймун жив разом з братом у перших, якому служив зброєносцем. Позаду шатра двоє пахолків мастили козячу тушку медом з травами над невеличким вогнищем.

— Ось і їжа, якщо раптом зголоднієте, — мимохідь кинув Раймун, притримуючи запону перед Дунком. Всередині шатро наповнювала тьмяним світлом та приємним теплом жарівниця з вугіллям. Раймун налив два келихи вина.