Brute force

Ковриженко Вячеслав Викторович

Сьогодн результати приймала наставниця Мзайя. Повикидавши усх суперникв, Церес сам збрався покинути майданчик, але Мзай цього було мало, вона випустила до нього спочатку двох, потм трьох хлопцв одночасно, потм перейшла на двчат... Результат залишався незмнним: бух-бух, черговий ворог нейтралзований. Навть старшокласниц не могли нчого вдяти, хоча й умудрялися нод протриматися до трьох-чотирьох прийомв. Т ж, хто намагався битися всерйоз - отримували сильн удари, псля яких чомусь майже не залишалося синцв. Одну вн узагал буквально викинув за меж майданчика. Виникало враження, що вони для нього не важч за пушинки, а сам вн кам'яний. Але такого не могло бути!

Мзайя довго хмурилася й з пдозрою подивлялася на хлопця. Вона не могла поврити, що учорашнй середнячок за короткий час зумв так швидко пднятися у мистецтв двобою. Щоразу вона дивилася,

не могла вловити жодного завершеного прийому. Кожен його рух виглядав невпевненим, недоведеним до кнця, схожим на судорогу. кожного разу цього було достатньо, аби суперниця опинилася на земл. Не втримавшись, Мзайя й сама зайшла в коло. Будучи бльшою сильншою вд учнв, вона була ще й неперевершеним плотом, а значить завжди була у прекраснй форм. Зазвичай одного цього вже було достатньо, аби похитнути вру учнв в себе. Тайто ж абсолютно не змнився в обличч, а в очах лише на мить промайнула... роня? Скепсис? Невже вн не сприйма всерйоз? Невже вн теж збираться гнорувати?!

Н, стоп! Бльше няких зривв! й минулого разу вистачило. Вдруге такий промах вона не допустить. Тому нехай все буде чесно. Ну, майже...

Клька пробних ударв Церес пропустив у якомусь млметр вд себе, вд бльш потужних ухилявся, повол вдступаючи назад. Вдчувши свою перевагу, Мзайя стрмко кинулася в атаку, вдтсняючи хлопця до бар'ру, але через хвилину махання руками-ногами зрозумла, що увесь цей час вн водив по колу. вн ан трохи не задихався. Н, наставниця сама ще була повна сил, та продовжувати цей безглуздий бй не було сенсу. Будь-яка атака закнчувалася промахом. Тод Мзайя виршила пти на ризик, посилюючи удари. Побачивши, що його суперниця щоразу все бльше вдкриваться для контратаки, Тайто деякий час гнорував ус спроби, а потм рзко розрвав дистанцю.

– Здашся?
– здивувалася Мзайя.

– Десять хвилин минуло.
– заявив хлопець, опускаючи руки.
– Я пройшов вдбр?

– Десять хвилин?
– наставниця обернулася до нших учнв, прекрасно розумючи, що без дозволу до псочного годинника на стн спортзалу нхто навть не пдйде.
– Час не заскався, значить не пройшов. Двчата, повернете годинник, як я скажу! Давай ще раз. По всх правилах.

– Я руку вивихнув.

– Та невж...

Хрусь!

Не встигла вона договорити, як Церес рзко загнув соб лву кисть догори. Вн навмисне вигадав момент так, щоб хруст добре почули ус присутн в зал, а потм помахав м травмованою рукою, щоб ще й побачили.

Запнувшись на пвслов, наставниця витрщилася на хлопця. ТАКОГО вона точно не очкувала. Ну що й тепер робити? Логка тут проста: у хлопця з'явилися секрети. Вивих - легальний спосб х не показувати. Викручуючи соб руку, Церес навть не скривився, а значить до лазарету вн, скорш за все, навть не дйде. вивих соб вправить ще по дороз, а там тльки синц й залишаться. Завтра результати прийматиме нший наставник, там його уже пдловити не вдасться. Але ж як хочеться...Вона спробувала надавити на нього поглядом, як зазвичай робила це з норовливими учнями. Але цього разу звичний прийом не спрацював. Точнше спрацював, тльки навпаки, зараз Мзайя вперше за багато рокв знову вдчула себе двчником, який придумав соб погану вдмазку. Не кажучи бльше нчого, похмурий хлопець у повнй тиш покинув примщення, а наставниця лише тепер згадала, в кого ранше бачила такий погляд.

Переконавшись, що тут бльше нчого цкавого не станеться, павучок вдслав усе почуте й побачене, псля чого знову вдправився в погоню. Спритно маневруючи мж ногами натовпу, активно змнюючи сво забарвлення, вн непомтно спостергав за свом об'ктом зранку до ноч, з ноч до свтанку... вдрвати його вд виконання поставленого завдання мг лише один наказ: Assuming direct control!

***

Ой!

Хм... Ги-ги-ги, класно бахнуло! Так запишемо: можна використовувати в якост свтло-шумових гранат.

Чим я займаюся? Експериментую. З деяких пр у мене з'явилося багато вльного часу, який я виршив присвятити дослдженням зразкв, набраних за увесь час свого перебування тут. Але про все по порядку.

Академя гудла. Буквально. Учасники активно готувалися до Турнру, постйно займаючи ус можлив майданчики, класи, навть галявини й коридори... Т ж, хто не потрапив у число щасливчикв, одразу побгли робити ставки до Лашури - пдпримлива двчинка уже знала, як зграти каптал на струнах азарту натовпу. Турнр мав вдбуватися у клька етапв, але в останнй момент адмнстраця все

перекрутила, тепер ус учасники мусять проходити додатков випробування. Скльки мен Ханл не пояснювала, я так не зрозумв, для чого х органзували. Скорш за все це щось схоже на квалфкацю, яка визнача порядок старту учасникв. До них входили не тльки результати фзично пдготовки, але й оцнки по всх предметах. Ханл увесь свй вльний час витрачала на фзичн вправи, при чому усю технчну творчсть спихнула на мене. Мен ж готуватися не було сенсу - у мене з незданого залишилася лише художня лтература, а решту мен влпили фактично автоматом. Напевно для того, щоб я ненароком не вилетв з змагання. ось я сиджу поряд з ншими учасниками, намагаюся вникнути в суть поставлених завдань. Граматика правильне складання речень - тут все просто. Але останнм було написання невеликого твору про якогось книжного героя. Що цкавшим виявиться твр, то бльше балв вн отрима. Я не одразу зрозумв, що вд мене вимагаться, а коли зазирнув у роботи свох однокласникв - завис надовго. не тльки я. Аналтик майже пвгодини розбирався, намагаючись вловити сенс написаного. це пд форсажем! Потм вн просто виплюнув мен список знайдених збгв мж роботами учнв та матералами з бблотеки. Подивився я на це, завис ще на хвилину.

Нколи б не подумав, що тут будуть оцнювати навики фкрайтерства! Принаймн так я для себе нтерпретував карлючки сусдв. Головним гером твору мав бути фольклорний персонаж, дуже схожий на такого-соб японського Вовочку, тльки не шкльного вку, а вже десь в часи студентського життя. Не довго думаючи, я врубив форсаж почав творити... Ну як творити, спочатку лпив з усього, що знав прочитав, а потм поступово втягнувся... Вдволкся лише тод, коли тн остаточно перекрили мен свтло. Пднявши голову, я побачив у себе за спиною половину учениць класу, як з цкавстю заглядали мен в зошит. Схоже мсцев не знайом з таким стилем, як 'стеб', накше б не стояли у мене над головою. Ну а я продовжував витворяти! По дзвнку здавши роботи, ус вдправилися на обд. Мене ж на харчування не поставили, я навть здогадуюсь - завдяки кому, тому я просто сидв на вулиц й займався своми справами через радоканал з базою. Коли ж ми повернулися за результатами - застали дуже цкаву картину: вчителька мови лежала на стол, червона як буряк, вчепившись у зошит, плакала гучно, довол непристойно хрюкала! Втихомирити вдалося лише вдбравши подразник.

– Ох-хр-хр! Ой! Фух!
– вддихувалася жнка.
– Ох, все! Чий це зошит? Кейнс?! Отако! Кейнс! Не треба... Не треба бльше та-га-га-ха-ха-кого писа-га-ги-ги-хи...

– Це пдйде твору в якост?

– Побачимо.
– вчителька зтерла сльози полегшено зтхнула.
– Тльки навть не думай ще раз таке десь написати. Це дуже... Непристойно. Ти не проти, якщо я покажу це свом колегам?

– Не проти.
– вдповв й з якомога бльш байдужим обличчям, а жнка знову зайшлася смхом.

Пзнше виявилося, що свою писаниною я пдклав дуже велику свиню ншим учням, буквально паралзувавши роботу наставникв. Увесь вечр з учительсько було чути регт викладачв, а наступного ранку одна половина з них ходила з зрваними животами, а нша - червонли псля кожно третьо фрази. Ну звдки я мав знати, що у них тут в книгах записують тльки серйозн твори? Я потм спецально передивився ус книги, як тльки були в бблотец - няко сатири, няких анекдотв, няких комедй. Хоча н, клька анекдотв знайти вдалося, але виключно як зразки в пдручниках мови. Вдповдь знайшлася в пдручниках з етикету, буквально на перших сторнках. Виявляться в мсцевих традицях легка посмшка знаком поваги до опонента, широка посмшка - глузуванням, а регт вважаться ознакою божевлля. Тому, аби випадково не осоромити читача, в лтературу смшних моментв майже не вставляють. А якщо й вставляють, то читати так книги можна хба що крадькома.

Твр мен все ж зарахували, але бльше я свого зошита не бачив - сказали, що загубився. Звсно загубився, я навть бачив де, коли. Псля цього по всй Академ час вд часу можна було почути заливистий смх як учнв, так хнх наставникв, а кожна десята почута фраза викликала стриман посмшки оточуючих. Мен так доводилося навмисне занижувати свй рвень знань, аби не показати зайвого. А тепер на уроках узагал свтитися було протипоказано. Хтось може подумати, що це легко. Звсно, от тльки той, хто писав дипломну на замовлення розум, наскльки важко пдлаштовуватися пд рвень двчника. так уже вийшло, що тепер виконання домашнього завдання у мене займало стльки ж часу, як в будь-якого ншого учня. Ну то й грець з ним, у мене й без того було чим зайнятися.