Факир
Шрифт:
Пдйшли. Набридливо тхнуло соляркою. Ого! Довкола катера велика масна пляма вигравала на вод рзнобарв'ям веселкових кольорв. Можна замилуватися (кольори - виразн, яскрав). От тльки загадковсть останнх подй не давала це зробити. Та й краса ця несла отруту й смерть. пдтверджувала правдивсть звстки. Все. Тепер точно робнзони крузо. Ус. Без виняткв поправок. На вк стать. Нацональнсть мсце, де мешкали.
– Так, цка-а-а-ва сторя, - протягнув Казандзакс, коли опинились на катер.
– цистерни теж порожн...
– Суща правда, хазяне, - крякнув Феодорос.
–
– А ти гуморист...
– Порть пожбурив у Феодороса хиднстю.
– Правда, жарти тво чомусь завжди не до ладу. Смшся тод, коли всм плакати хочеться.
– А я й жартую, аби не заплакати.
Феодорос сказав це щиро.
– Он воно щ-о-о-о-о, - дстаючи сигарету, соб протягнув мстер Казандзакс.
– Мудро. Тод вибач.
Феодорос усмхнувся, а мстер Казандзакс отямився й сигарету заховав.
– Жорсток гри, - сухо мовив Богдан.
– Радостанця. Солярка... Комусь ну дуже вже кортить не дати нам викликати полцю. Хоче виграти час. Отже, й дал вдтягуватиме цю "щасливу мить". Але ж сам вн звдси не зможе здимти. Упевнений, що добре замаскувався? Чи домасковуться?
– А не може бути так, - сказав поет, - що його звдси заберуть. Пдйде катер (скажмо, вноч) - шукай втру в пол... Чи, той, у мор...
– Точно!
– "нажачився" Лисиця.
– Чтко спрацювали. Клер знав про Мартна. От розграли спектакль. Уколошкали Лукаса. А тягнуть час, щоб красиво накивати п'ятами.
– Стоп!
– вигукнув власник "Прер".
– Господь не кида нас! Як добре, що я про це згадав! вихд!! Десь з мсяць тому до мене заходив на яхт мй давнй друг. з Салонкв. Адвокат Арчибальд Мну, ти ж його знаш, Феодоросе. залишив три двадцятилтров канстри. Тод було втряно, яхта йшла лише пд втрилом. Вони там, де запчастини до "Делавара"... Цього вистачить, щоб дстатися материка?
– Так. Ще й залишиться.
дея Феодоросов сподобалась. Та й не тльки йому.
– Чудово, - труснув кулаками порть.
– З вашого дозволу, мстере Казандзакс, я огляну катер, - мовив Богдан, якого розбирала нетерплячка. А раптом знайде щось цкаве?
– Та будь ласка.
Лисиця пантерою зашмигнув до салону. Пройшовся мж крсел. Позаглядав. Нчого цкавого. Гайнув до кабни. Там теж упймав облизня. Бля бакв ледь не вигукнув вд здивування. Солярку не спустили! Вона витекла через дрки. Клька ударв. Сокира! почерк!.. А це що? Неподалк валявся вдламаний язичок вд блискавки "adidas". Ого! Нехай буде. Заховав до кишен.
– Весело тут у нас, - засмявся "крзь сльози", коли повернувся на палубу.
– з бакв зробили решето. Теж сокира. Та й акумуляторам кнець.
Чорн тони й дал розпливались без того сумною картиною.
– Ого, - здивувався Тейлор, - сокирний маняк якийсь... Ста все цкавше... Не заздрю я нам, джентльмени...
– розраховумо тепер лиш на себе, - вдгукнувся Лисиця.
– Запасн акумулятори нби ... Так же, Феодоросе?
– зосереджено поцкавився Казандзакс.
– Так, - кивнув слухняний Феодорос.
– А от баки... Зварювальний апарат у тебе працю?
– Ви ж мене знате.
Феодорос "сотворив" незадоволену
– Та знаю, знаю - вдмахнувся Казандзакс.
– За скльки впорашся?
– Та..
– Що за "та?" - пдвищив тон хазян.
– Тут... таке...
– Та не тягни ти кота за хвоста...
– Казандзакс починав закипати.
– Яке "таке"?.. Та кажи вже, няк не отелишся...
– Перед тим як варити, баки треба прогазувати.
– То хто тоб не да?
– А на чому?
– Запусти дизеля...
– А солярка?
– Ддько...
Казандзакс ударив поручень. Той витримав стйко. Навть не образився.
– Придумай що-небудь...
У Феодороса збльшились оч. Але вн нчого не вдповв.
– Отже, золяця. День перший, - блимнув сумним жартом поет. Але той одразу ж розчинився в тривоз. Напруженй. Лиховснй. Тамничй. Вона зараз правила бал.
27 вересня 1993 року, острв Авг, 16 год. 22 хв.
Зупинилися бля двст тринадцятого номера. Богдан дстав ключа , вдмкнувши, пропустив поета вперед.
– Що це?
– вигукнув Марк.
У клькох сантиметрах вд порогу лежав згорнутий учетверо папрець.
– Не зна-а-а-ю, - протяг Лисиця, уважно дивлячись на знахдку.
– Ми ж разом виходили. нчого тут не лежало. Може, це хтось бацилу яку пдкинув? Чи отруту?
– Не думаю, - заперечив Тейлор, пднмаючи "об'кт". Повертвши, видав:
Не рви листа, не дочитавши,
Зробити це ти встигнеш завше,
Послухай краще з серця т слова,
Котр людина добува покохавши.
– Ви знову за сво штучки?
– починав нервувати Богдан.
– З такими речами треба обережно.
– Треба... хоча засторога - штука правильна. Але...
Вн обережно розгорнув. Папрець засяно рядками рвних друкованих лтер. Почав неголосно читати: "Двом детективам, що видають себе за нормальних (закреслено) звичайних людей. Шановн джентльмени! З першого ж погляду я зрозумв, хто ви насправд. Тут у мене око направлене. Але суть в ншому. Я бачу, що ви вже почали розслдування. правильно зробили. Багато хто дума, що Лукаса спровадив на той свт син мстера Казандзакса. Ну й нехай. Так навть краще. Але останн под говорять про нше. Це ж не нещасний випадок. Це - сплановане вбивство. Вважаю свом обов'язком, обов'язком чесно людини, допомогти вам. тому повдомляю: зовсм випадково я почув розмову подружжя Брссон. Розлючений чоловк сказав: "Я вас обох уб'ю. Спочатку його, а потм - тебе". Жнка м'яко й улесливо заперечила: "Невже, Альбере, ти поврив отому пдлому наклепу?" Чоловк: "Диму, моя люба, без вогню не бува. До того ж одного разу ти вже виблагала в мене пробачення. Бльше не розраховуйте. Н ти, н вн. Досить. Терпець уврвався". Гадаю, тепер для викриття злочинця вам залишиться докласти небагато зусиль. справедливсть буде встановлено. А я тльки цього й хочу. Залишаюсь нкогнто. Доброзичливець".