Факир
Шрифт:
Чулося лише вддалене плюскотння води у фонтан.
– Здаться, сам, - ще раз озирнувся довкола Тейлор. Лисиця теж покрутив головою-радаром. Справд. Н душ. Н тла.
– До реч, - пдняв указвного пальця Богдан, - блондин з дамою пд ручку - це мстер Скарпсверд. Швед. Я дзнався. Пам'ятате: Казандзакс говорив, що саме Скарпсверд затримав його, коли той шов до радостанц, щоб повдомити про вбивство на материк. плв нсентниц... Збг чи...
– Не думаю, що "чи", - сказав Тейлор.
– Якийсь вн
– Класно ви його, - усмхнувся Богдан.
– Якби все й справд так легко... Бо що там, у душ, - одному Господу вдомо. А вн просто так тамниц не вдкрива. Треба поворушити звивинами. коли см потв з тебе зйде, тод й Вн усе на блюдц пднесе. накше не бува.
– Не бува, - повторив задумливо поет, а потм, оживши: - Ну, а що сокира?
– Нчого, - мовив Богдан, розчаровано махнувши.
– Тут би експертв...
– Хе, звсно, - криво посмхнувся Тейлор.
– Якби ж... у рот поросли гриби ж... Зрозумло, що сокиру просто пдкинули. Ще один крок убивц. няких його вдбиткв жоден у свт експерт не зможе на сокир вдшукати. х там просто нема.
– Усе правильно, - кивнув Лисиця.
– Я б зробив так само. нстинкт розрахунок. Убивця розумний. Холоднокровний. Досвдчений. Випадкова людина десь би прокололась. А наш красень - за надйною маскою. робить усе мудро. Важко буде наступити йому на хвоста...
– Чудово. Отже, вн у масц з хвостом...
– серйозно сказав поет, а потм вибухнув смхом.
Лисиця теж засмявся:
– Карнавал... А, до реч, - яку маску ви уявили?
– Крокодила, - задоволено мовив Тейлор.
– довгий зелений хвст.
– Гм, цкаво.
– Усмшка ще гостювала на Богдановому обличч. Хоч уже одягалася бля дверей.
– А я - рогатого-хвостатого. Навть називати не хочу... Усе в нього виходить. жодного слду. Наче й не людина... Я думаю, що задум убивства в нього виник уже тут, на остров. накше залишив би шлях для втеч. Знищив радостанцю спокйнснько вдплив на катер.
– Вн би так зробив, якби його тут нчого не тримало.
– Правильно. Щось тут у нього незроблене. Тому взяв час. П'ять днв.
– П'ять дб, - поправив Тейлор.
– П'ять дб, - погодився Богдан.
– щоб спокйно почуватися, знайшов прикриття. "Ункаса". Та й ота дивна розмова мж Мартном Лукасом допомогла. Розумнй людин неважно все обграти. Тому сокира й "чиста". вдбиткв пальцв на нй убивця не лишив. Як скрзь...
– Ви вважате, що це чоловк? Жнок виключате через благороднсть? Чи щось особисте?
– Особисте, звсно...
– Лисиця пдморгнув.
– Судть сам: вчинити вбивство, а тод за лчен хвилини устигнути розгромити радостанцю, пробити бензобаки на катер й пдкинути сокиру "Ункасов". Тут треба добряче здоров'я й фзичну витривалсть. Н, жнц це не пд силу. Невже ви думате, що на таке здатна тендтна Крстн, симпатя Скарпсверда, поковка, старенька жночка у великих окулярах
– Хтозна, - задумався поет.
– Облиште.
– Богдан пружинив упевненстю.
– Жнкою тут не пахне, - обперся на спинку.
– А як вам мстер Брссон?
– Уважно подивився на приятеля.
– Мартн винен - все!
– О-о-о, то цкавий фрукт, - закивав Марк.
– Як чтко, а головне - послдовно, видав вн докази проти Казандзаксового сина. Наче цлу нч готувався. Та найбльше сподобалась остання фраза. "До наступного разу ще треба дожити". Гм... Це погроза чи обмовка?
– Не вистачало, щоб ще й мстера Казандзакса спровадили на той свт, - докинув Лисиця.
А Тейлор, наче боячись, що, вдреагувавши на Богданову фразу, втратить нитку сво думки, провадив:
– Треба його не спускати з ока. Умння стрляти з лука (до реч, може вчора це в нього вирвалось теж мимовол). Анонмний лист (дзнамось, хоча й з непереконливих вуст, про погрози Лукасов). Вдверта майже погроза Казандзаксов. Цла низка фактв явно не на його користь. Та й вдламаний язичок вд блискавки. Тут над чим думати. Вн мг вдпасти, коли завгодно. також тод, коли Брссон дрявив катеров баки.
– Плюс манакальна недовра до Крстн, ревнощ, войовничсть - перед нами готовий убивця.
Тейлор дстав сигарети, але зупинився:
– Ви теж сказали "манакальний"? Ще одна намистинка до разка фактв проти Брссона. Хоча й менша за попередн. Маня - це хвороба. Згадайте, як Альбер стояв на тому, що вс божевльн повинн перебувати там, де м належить. Але ж усм вдомо: найважча рч у свт - довести дурнев, що вн - дурень, бо ж уважа себе чи не найрозумншим. Отак з божевльними. Вони ладн назвати несповна розуму найнормальншого, але щоб визнати таким себе - нзащо.
– Усе може бути...
Лисиця заплющив оч.
Тейлор засмалив. з насолодою запихкав. А помж випусканням диму вставив:
Наша перша й остання нч
Буде тридцятого лютого...
То, мабуть, щось там наплутали
Непевн Втри Сторч.
Лисиця нчого не вдповв. Тльки подумки знову навдався до "Бермуд". Краще вже б танцювати на битому скл. Голими ногами, звичайно ж.
Починався вечр. Невдь-звдки щедро сипались мльярди срих порошинок осдали скрзь. З часом вони стануть чорними. все довкола вкри суцльна завса. Темна й непроглядна. У цьому одвчному життвому театр. Щира партнерка жахть.
Богдан зрвав листок з найближчого куща , розглядаючи, вертв у руках. Ураз поклав на долоню й сильно дмухнув. Листок зрвався з мсця , кружляючи, опустився на викладену плиткою доржку. Богдан сумно стежив. Потм мовив:
– Наче людське життя. Достатньо чись зло вол, - красива та щаслива людина перетворються на порох. Несправедливо. Кажуть: "Бог дав, Бог взяв". Я розумю, але невже Бог, якщо йому треба "взяти", не може це зробити накше? Обов'язково треба "скористатися послугами" чергового недолюдка? Не розумю...