Факир

Васильченко Вячеслав Николаевич

Лисиця узяв "листа", оглянув з ншого боку, а потм рончно мовив:

– Ну, що, мстере "детектив"?
– повернув папрець поетов.
– Крига скресла?

– Та-а-ак, цкаво, - сухо вдповв поет, заглиблений у роздуми.

– Я б сказав, навть цкавше, нж цкаво, - мовив Богдан, сдаючи в крсло.

Тейлор теж св дстав сигарети:

– Я засмалю?

Лисиця повльно кивнув. Утома давалася взнаки. Опинившись у крсл, трохи розслабився.

Поет задимв. Вн теж утомився. Та вдпочивати

не давали думки. Бентежн. Спантеличен. Зухвал. День тими тривогами туго набитий, мов товстий гаман гршми. Дивна смерть Лукаса, вандальн вибрики "сокирного маняка", тепер ось це анонмне "послання"... Який там вдпочинок? Про нього лиш можна помряти. Хоч хали сюди якраз вдпочивати.

Та Богданов не сидлося. Вн зввся, понишпорив у шаф й повернувся, тримаючи стрлу. Перший "Привт вд Ункаса". Поклав зброю на журнальний столик. Дстав фотограф мертвого "Дволикого", сво креслення-розрахунки, "послання" вд анонма. Псля всього на стл лг маленький пакуночок з паперово серветки. Обережно розгорнув. Посеред блого тла синв вдламок язичка блискавки "adi...". Решта букв залишилися "вдома". Коли Тейлор вдрвав погляд вд "об'кта" встромив у Лисицю, той сказав:

– Це "adi..." я знайшов на катер. Бля бакв. Альбер?

– Точно!
– загорвся Тейлор.
– У нього на лвй кишен тенски цього шматочка нема. Вн?

– Як варант,- резюмував "мстер Фокс".
– Мг згубитися, коли йшли з Прея. Тримався слабенько. От вдпав. Тому це так, маленький натяк...

Тейлор дстав з-за пазухи довгу барвисту пр'ну. теж поклав. Але окремо.

– Колекця...
– сказав багатозначно й затягнувся.
– Маестро Холмс зараз би оглянув , до фантастичного точно й повчально виправив Ватсона , не встаючи з крсла, назвав би м'я вбивц. Й на тому можна було б ставити крапку. Але...

– Було б непогано, - погодився Богдан.
– ми б соб мирно вдпочивали.
– Мрйливо пдпустив оч.
– Однак...
– Мрйливсть як втром здуло.
– Те проклятуще "але"...
– Вд не не лишилося й слду.
– воно не дасть нам спокою. Тому...
– Зате з'явилась усмшка.
– Як заповдав великий Мюнхгаузен,– пдняв угору вказвний палець, - треба витягувати себе за волосся. Час вд часу. з будь-якого болота... Мамо ж не менше кла з гаком мозку (принаймн на двох). Спльними зусиллями... Та й помчник об'явився. Такий соб "А. Н. Онм". Це ж добре! Навть якщо його нформаця й не дасть нчого.

– Чи й, може, виявиться вдвертою фальшивкою. Щоб збити нас з пантелику.

Тейлор почав пдпалювати нову сигарету.

– Теж може бути.
– Лисиця став серйозним ближче пдсунувся до "колекц".
– Отже. Мстера Лукаса вбито стрлою "Ункаса".
– Узяв , наче це прикличе магю розслдування рвоне вперед.
– Логчна думка: це мг зробити тльки бдолашний Мартн, бо в нього, буцмто, нема алб. Нхто - н мс Стефанопулос, н решта - не бачив хлопця тод, коли плюс-мнус сталося вбивство.

–

Так. Логчно, - зауважив поет.
– По-перше, пригадайте його безглузд погрози. По-друге, - вн теж узяв "шматочок маг", - пр'на. Деталь з наряду "Ункаса". Знайдена там, де мусив бути ймоврний убивця. це - не випадковсть.

– Скрегочучи зубами, але можу погодитись.
– Лисиця напружився.
– Але ж ви на власн оч бачили, що через вкно убити нереально.

– Не заперечую.
– Поет наче й вдступив, але з мсця не зрушив.
– все ж, можливий варант, що "Ункас" зрозумв це якраз тод, коли засв у кущах. Там згубив пр'ну. А потм зайшов через двер, пдстрелив Лукаса й нсценував убивство через вкно.

– ...з тим, щоби виправдати загублену в кущах пр'ну, - засмявся Лисиця.
– А потм - понвечив батькову радостанцю познущався над катером. це все тому, що побачив у "Дволикому" "дитину зла" - "свого одвчного ворога"? Ха-ха-ха! Три рази.
– Лисиця взявся за живт.
– Зараз реготатиму. Н, - продовжив вн, ставши серйозним, - дуже вже велика пррва мж "боротьбою "Ункаса" з злом" та реальною смертю Лукаса. Ну... всма загадковими подями... Ви багато приписуте цьому юнаков. Його розум таку махину не потягне.

Тепер усмхатись надйшла черга Тейлоров:

– Якби мж злочином злочинцем снувала хоч якась вдповднсть, цей свт нарекли б "справедливим".

Поет вдчув гордсть вд сказаного. "Тягнуло" на афоризм. Запишався.

– Так, - закивав Богдан, - але погодьтесь: додуматися до того, щоб залишити острв без зв'язку з материком... Це вже занадто. логки не видно. Навщо це йому? Та й на що сподваться? За п'ять днв приходить вантаж з продуктами. тод полцю все одно сповстять. Не знати про це хлопець не мг. все-таки зробив? Навщо?

Тейлор знизав плечима й нчого не сказав.

– Правильно, - пшов у наступ Лисиця.
– Тому що вн до цього не-при-чет-ний. Усе зроблено, щоб тльки виграти час. Який катастрофчно потрбен убивц. Але для чого?..
– Лисиця налг на спинку.
– До того ж Мартн - пд "хатнм арештом". З леною...
– Задумався.
– Н, - покрутив головою.
– Вн цього не робив. Та й не здатний. Плюс - розповдь садвника. Це не Мартн.

– А раптом вантаж - не прийде?
– Тейлор пустив у бй резерви.

– Це ж чому?
– здивувався Богдан.

– Усе може бути...
– напустив флософ поет.

– Ага.
– рончн кивки.
– Його торпедують... Мартн... Стрлою... Щоб остаточно нас золювати... Що за апокалпсис?

– Не знаю.

Вдповдь утомлена. Й не задоволена свом творцем. Чи, може, усм свтом.

– Таке дться... Жах... Аж не вриться... Що все це з мною...
– Тейлор задумався, а потм додав: - Справд - це не "Ункас"... Убивство... золяця... Переведення стрлок... Пдозру кладуть на бдолашного хлопця. Ображеного природою. Вдчуваться якщо не досвдчена рука, то, принаймн, холодний розум. Противник не з слабакв. То що, приймамо виклик, мстере Богдан?