КРАХ
Шрифт:
Велосо передав течку лейтенантові.
— Тут уся ділова інформація, а також паспорт та інші необхідні документи. Твоє завдання — дізнатися, що насправді там відбувається. Будеш підтримувати з нами прямий зв'язок по системі ЕРС. Не виключено, що зараз ворог пішов далі, і тобі треба бути дуже обережним, вступаючи в контакт з Альберто. Зрозуміло?
— Цілком, — відповів Густаво.
— Рауль збере тобі всю необхідну інформацію по країні. Вилетиш сьогодні рейсом 478. У Мадриді пересадка. На міст на тебе чекають два товариші.
— Ні. Поки що все ясно.
— Тоді йди до Рауля, подивись, що в тебе є і що тобі ще треба.
— Гаразд.
Вони встали майже водночас, потисли один одному руки.
На порозі Густаво обернувся:
— Не хвилюйтесь, капітане. Я перевершу самого себе. Обіцяю.
Коли двері за Густаво зачинилися, Велосо сів, перевів погляд на вікно. Постукав олівцем по столу. Потім витяг із шухляди чистий аркуш, написав: «Франка послано». Вклав аркуш у теку і підійшов до сейфа.
Середа, 20 березня.
— Дозвольте відрекомендуватися. Доктор Віктор Кассель, — чоловік вказав на свого супутника, — і ваш слуга покірний Едуардо Местре. Ми чекали на вас.
— Дуже приємно, — відповів Густаво, потискуючи їм руки. — Шкодую, що не зміг прилетіти раніше. Затримала робота в клініці. Як конференція?
— Вчора було відкриття, — відповів Местре. Обговорюється питання про фактори емоцій при різних захворюваннях. Вас залучили до нашої комісії завдяки знанню мови. Сьогодні буде поставлено на обговорення питання про метаболічні та ендокринологічні порушення:
— Он як, — Густаво усміхнувся. — Якраз я привіз дещо стосовно порушення роботи щитовидної залози та деяких форм діабету.
— Чудово, — сказав Местре, дивлячись на доктора Касселя. — Саме це нам потрібно. Що ж, докторе, якщо ви не заперечуєте, можна йти по багаж.
— Що ж, ходімо, — сказав Густаво і встав.
Якби хтось із тих, що сиділи поруч, поцікавився конференцією медиків, то переконався б, що вона справді розпочала роботу в місті. Трохи важче було б спробувати знайти в якійсь із комісій конференції оцих трьох вчених, що зустрілися на аеродромі.
Їхня увага на цей час була прикута до зовсім іншої хвороби. Іншої, більш важкої та небезпечної.
«Фіат» мчав містом на шаленій швидкості. Карлос, він же доктор Местре, сидів за кермом. Раміро сидів поруч. Він обернувся до Густаво, який розташувався на задньому сидінні, запитав:
— Під час польоту не виникало якихось ускладнень?
— Ні, все пройшло добре, — відповів Густаво. — Ну, славетні лікарі, введіть мене в курс справ.
Раміро переклав портфель на заднє сидіння:
— Тут знайдеш усе що потрібно. Гадаю, ти сам розберешся, що й до чого.
— Як зв'язуватися з вами?
— У портфелі номер телефону. Там-таки план міста, ми поділили його на
— Чудово, — відповів Густаво. — Ви все продумали. — І додав, жартуючи: — Не так-то вже й погано, як для аматорів.
— З чогось же треба починати, — відказав, посміхаючись, Раміро.
— Під'їжджаємо до готелю, — попередив Карлос. — Залишилося два квартали…
— О, ще одне, — перебив Раміро. — Ми поселили тебе під ім'ям доктора Феррера, адвоката одного латиноамериканського туристичного агентства. Мета твого приїзду сюди — укладення договору.
— Прибули, — оголосив Карлос. І зупинив машину біля входу.
Машина від'їхала, як тільки розсильний готелю витяг з неї багаж.
«Я виграв дещо на різниці в часові», — подумав Густаво, підходячи до адміністратора. Готель був скромний, зате цілком відповідав вимогам роботи розвідника. Тут ніхто не потурбує.
— Доктор Фєррер, — сказав Густаво, підійшовши до стойки. А про себе додав: «Поки житиму в готелі».
Номер був невеликий, але затишний. Проте Густаво було не до комфорту: не встиг розсильний зачинити за собою двері, як він поринув у вивчення матеріалів, які дав Раміро. Скоро все ліжко було встелене переглянутими паперами.
Густаво сидів на краєчку ліжка і записував телефонну розмову. Тільки-но він подзвонив від імені Альберто Альвареса до майстерні й запитав, чи відремонтовано автомобіль, йому відповіли, що машина буде готова завтра не пізніше дев'ятої ранку. Густаво взяв якийсь аркуш з ліжка, прочитав, подумав трохи і набрав номер. Почувши голос Раміро, попросив його заїхати до готелю.
Була третя година 30 хвилин дня.
Густаво набрав номер телефону Альберто Альвареса. Сигнал прозвучав лише раз, і в трубці почулося:
— Слухаю.
Густаво зразу ж впізнав голос друга, хоч давно вже не чув його. Стримався, щоб не привітати його як звичайно, — не знаєш, де чатує небезпека.
— Це мешкання доктора Альвареса?
— Він біля телефону, — відповів голос, і лейтенант зрозумів, що Альберто його не впізнав. Треба назватися, але дуже обережно.
— Говорить Франк, — сказав він і прислухався, намагаючись вловити хоч найменшу ознаку того, що Альберто впізнав його по голосу.
— Франк?
Не впізнав. Дивно, не схоже на Альберто. «Він чимось стурбований», — подумав лейтенант.
— Так, Франк з майстерні, — сказав він, даючи змогу Альберто зібрати думки. — Я хотів сповістити, що ми вже кінчаємо ремонт вашої машини.
Тут лейтенант пригадав маленький жарт давніх студентських років.
— В-ви нас п-просили с-сповістити, — сказав, удаючи з себе Заїку, їхнього старого університетського товариша.
Маневр удався. Голос Альберто повеселішав:
— О! Чудово. І коли я зможу забрати машину?
«Про всяк випадок краще дати годину додатково», — подумав лейтенант і відповів: