КРАХ
Шрифт:
Аренсібія і експерт відсалютували останньому посту охорони.
— Що ж, найбільша небезпека позаду. Якщо і повернення пройде з таким самим успіхом, то я непогано проведу час на пляжах у Маямі Біч. Лише там я можу стерпіти сонце.
Дві патрульні машини Департаменту державної безпеки Гавани загальмували перед будинком біля зоологічного саду. Солдати оточили будинок.
Офіцер постукав у двері. Відповіді не було.
— Відчиняй, Гарсіа, — наказав офіцер солдатові.
Розгромлена квартира мала
— Тут нікого нема, лейтенанте, — доповів солдат, обійшовши кімнати. — В комірчині — розбитий передатчик.
— Радиста треба затримати будь-що, — сказав офіцер.
Аренсібія та Вільям Лейва прямували до місця зустрічі. Вони скочили з поїзда, коли той сповільнив хід на повороті. Вийшли на вулицю.
— Ось він, — сказав Аренсібія, вказуючи на «шевроле» механіка. Машина зупинилася, вони сіли в неї.
— Слава богу, усе обійшлося! — вигукнув механік.
— Сюди, — вказав Кіт своєму помічнику. — Усі троє в одному будинку.
— Коте, а чому ти не дозволив Данієлю забрати усіх шістьох разом? — запитав Освальдо.
— Не знаю. Не можу пояснити. Щось підказує мені, що мушу сам забрати хоча б трьох із них, проте не знаю чому.
«Понтіак» зупинився на тихій вуличці кварталу Белльомонте. Кіт і Освальдо вийшли з машини, піднялися сходами до будинку.
Двері розчинилися.
— Містер Кіт! Ми вже готові, — сказав чоловік. — Ми чекали на вас.
— Привіт! Як справи, Хуаніто ель Джонні?
А ранок наливався жаром, палав.
Блакитний «шевроле-55» проїхав повз взуттєву фабрику «Ково». Троє сиділи в ньому, вели бесіду.
— …1 той самий робітник дав мені ключ, щоб я відкрив вогнегасник.
Аренсібія і механік розсміялися.
— Я знав, — сказав Аренсібія, все ще усміхаючись, — що наш план не міг провалитися. Бо то вони його розробляли.
— Не потаю, я дуже нервувався, — признався механік, — та й зараз я ще не в своїй тарілці.
— Страх — то вже вчорашній день. Зараз — до місця збору, тоді до печери, а як стемніє — вийдемо на волю., Усе вийшло якнайкраще, так що… курс на міст Бакунайягуа.
Серафін, радист, їхав по шосе в Пінар дель Ріо. Крізь товсті скельця окулярів збуджено поблискували банькуваті очі.
— Хто сказав, що Пінар дель Ріо — Попелюшка Куби? — процідив крізь зуби.
Вітер бив в усміхнене лице, пальці вибивали ритм на кермі.
— В Пінар дель Ріо, мулатко! — наспівував на власний мотив. — В Пінар дель Ріо, життя моє! Лечу в Пінар дель Ріо, місце втіх!
А в Департамент державної безпеки Пінар дель Ріо саме надійшов наказ про затримання групи контрреволюціонерів. Вказувалося місце і час їх появи.
Коли «понтіак» знову вибрався на Віа Бланка, в ньому сиділо п'ять чоловік. Тіто, прозваний Гаванцем, організатор і керівник групи саботажників у провінції Гавана, дивився вбік. Хоч
Хуаніто, він же ель Джанні, був другий ватажок банди головоріза Пета Кабесаса. Він відповідав також за зв'язок з американською військово-морською базою в Гуантанамо. Щоб вітер не куйовдив його світлого волосся, Хуаніто підняв скло.
— Коте, що то за один, той, кого нам прислали? — запитав доктор Алехандро Тамайо, головний керівник контрреволюції на Кубі.
— Такий собі Аренсібія, — відповів Кіт, — Пабло Аренсібія. Добре підготовлений, розумний, але недооцінює тих, хто його оточує,
— Точнісінько, як і ти, Коте? — штрикнув Кота Гаванець. — У твоїй групі всі сиділи тихо. Лише такі, як оцей, — вказав він на Освальдо Деласа, який сидів за кермом, — ладні йти за тобою. Другорядні…
— Ти що, Гаванцю? — підскочив Хуаніто ель Джонні, — я був другий у групі Пето, але аж ніяк не другорядний. А Пето справжній вожак, у бійці він звір.
— А де ти був у день тієї бійки? — дошкуляв Тіто Гаванець.
— Виконував завдання.
— Завдання своєї коханки?
— Досить, — обірвав доктор Тамайо. — Досперечаетеся на півночі. Скажи, Коте, як там операція?
Доктор Алехандро Тамайо вигляд має поважний. Не треба було багато часу, аби зрозуміти, що людина ця кмітлива, обачна.
— Там, де я брав участь, усе йшло гаразд, — відповів Кіт. — Моя робота — вищий клас. Решта — справа Аренсібії.
— А твоя думка? — запитав доктор.
Кіт двічі плеснув себе по коліну, схилив набік голову, знизав плечима:
— Гадаю, зробить. Цей тип може висадити в повітря завод комуністів.
— Мені страшенно кортить побачити личину Леле, швидше в Маямі, — прорипів Хрипун. — То він втяг мене в діло і з його вини мало не коцнули мене комуністи.
Хрипун сидів у машині Данієля праворуч від нього. Він теж створив одну з контрреволюційних груп і лише чудом уник арешту, коли Анхель Валес, той самий Леле, не з'явився по нього, як було домовлено.
— Я теж хотів би глянути на Леле, — заявив Маріо Порруа. Хуліо, його брат, що сидів поруч, схвально кивнув. Обидва вони раніше мали свої банди в горах Ескамбрая і ось уже кілька років ховалися в криївці, не бачили сонця. Шкіра на їхніх лицях набула молочно-білого кольору.
— А тобі що накоїв Леле? — запитав Хрипун.
— Та я двадцять разів казав собі, що надіслані ним автомати не стріляли. Мабуть, зірвав чималий куш. Дай боже, щоб зброю в нашу печеру постачав не він.
— Будьте певні, я йому нагадаю при зустрічі, хай начувається, — проскрипів, як іржаві завіси, голос Хрипуна. — Та цур йому, краще розважимося. — Хрипун нахилився вперед і почав крутити ручку приймача на щитку автомобіля.